Кровавий шлях

Front matter

переклав АНТІН ШЕБЕЦ.

В ДВОХ ЧАСТЯХ

ЛЬВІВ 1908.

Переднє слово

Передне слово.

Артур Конан (Doyle), шкоцький повістяр, родив ся 22 мая 1859 р. в Едінбурґу. По укінченю середної школи й унїверзітетських студій став лїкарем, а рівночасно почав свою лїтературну дїяльність.

Та його дїяльність є незвичайно обємиста. Особливо вславив ся він своїми повістями з пригод тайного аґента, Шерльок-Гольмса… Тих повістий, зібраних під заголовком: „ “ (Пригоди Шерльок-Гольмса) тай „ “ (Дневник Шерльок-Гольмса), є така величезна скількість, що прямо чудувати ся треба, яку буйну фантазію має їх автор.

Тому, що пригоди Шерльок-Гольмса, читають ся з незвичайно великим заінтересованєм і розходять ся у нас в польських перекладах в тисячках примірників, зважили ся ми подати українській публицї де-що з тих славних пригод в нашій рідній мові. Досить придивити ся по львівських книгарнях, трафіках, по зелїзничих кіосках, а зможемо собі виробити понятє, який великий попит мають Дойлеві оповіданя. Ми мали вже нагоду познакомити наших читачів з одним оповіданєм Дойля, „Остров божевільних“; се оповіданє подобало ся загально. На лїтературний додаток отже вибрали ми отсе одну з найкрасших повістий з тої области, „Кровавий шлях“.

Хоч ми пересьвідчені, що надто великої вартости лїтературної, пригоди Шерльок-Гольмса не мають, та друкуємо їх в тій цїли, щоб не давати українській публицї нагоди кормити ся польськими перекладами тай своїм грошем збогачувати русиноїдну польську пресу.

Вкінци ще одно: по польських переводах Дойля друкуєть ся звичайно навіть портрет славного тайного аґента, Шерльок-Гольмса, очевидно для аґітації. Шерльок-Гольмс не є жадна історична, реальна особистість — се витвір уяви писателя.

В. Д.

Львів, 18 мая 1908.

Роздїл I. Д. Шерльок Гольмс

Роздїл I.

Д. Шерльок Гольмс.

В 1878 р. одержав я степень доктора медицини на лондонськім унїверситетї і удав ся до на курс, приписаний для хірурґів армії. Доповнив я там свої медичні студії і опісля заіменували мене асистентом хірурґа в 5-ім полку стрільцїв . Полк стояв тодї в Індіях і заким я заїхав на місце, вибухла друга війна з Афґанїстаном. Коли висїв я в Бомбаю, довідав ся, що мій полк перейшов пограничні провали і вступив в глуб ворожого краю. Разом з корпусом офіцирів, котрі находили ся в тім самім що і я положеню, вирушилисьмо в дальшу дорогу і прибулисьмо без нїяких пригод до , де я застав свій полк і обняв сейчас свої обовязки.

Війна принесла не одному почести і аванс, а менї знов клопіт і нещастє.

Перенесений зі своєї бриґади до віддїлу брав я участь в фатальній битві під . Там то куля зломила менї обойчик і задраснула артерію. Був бим на певно попав ся в руки кровожадних , коли-б не привязанє і відвага мого ординанса , котрий вхопив мене і кинув на хребет осїдланого коня і в сей спосіб довіз до британських віддїлів.

Знесиленого болем, ослабленого діймаючими невигодами, вислано мене разом з великим числом ранених, до центрального шпиталю в . Тут почав я поволи приходити до себе і незадовго я так поправив ся, що міг ходити по салях, а навіть вигрівати ся на сонци, на верандї, аж знов звалила мене тифоїдальна горячка, ся язва наших індійських посїлостий. Через кілька місяцїв боров ся я зі смертю, а коли вкінци нещастє минуло і я почав приходити до здоровля, був я такий худий і ослаблений, що consilium лїкарів оповістило, що кождий день проволоки є грізний і належить мене сейчас відіслати до Анґлїї. Тодї всїв я на корабель „ “, а в місяць пізнїйше висїв я в з безповоротно знищеним здоровлєм, але в заміну з девятьмісячним урльопом в кишени. Батьківський ряд позволив менї перевести сей час на змаганях зміряючих до відзисканя здоровля.

Не мав я в Анґлїї нї свояків, нї дому, був я проте вільний як птах, — або радше так свобідний, як може бути чоловік, котрий може видати денно одинайцять шилїнґів і шість пенсів. Серед таких обставин удав ся я розумієть ся до Лондону, сього великого збірника, до котрого гонена непереможною силою, спішить з цїлого британського цїсарства товпа дармоїдів без занятя і означеної цїли в житю.

Через короткий час мешкав я в малім готелю на Штрондї, ведучи житє одностайне, бездїльне, а видаючи при тім більше гроший, чим менї було вільно. Стан моїх фінансів став ся незабаром так грізний, що уявив я собі, що належить менї або опустити столицю і осїсти десь на селї, або змінити цїлковито дотеперішний спосіб веденя житя. Вибрав я сю останню альтернативу, постановив винести ся з готелю і пошукати мешканє менше величавого на позір і менше дорогого.

Того самого дня, коли я дійшов до такого переконаня в базарі, нараз нагло учув я чиюсь руку на своїх плечах — відвернув ся я тодї побачив молодого Стамфорда, котрий був моїм помічником в шпиталю Bartsa. Вид знакомого лиця є дуже милим для самітного чоловіка серед великомійського гамору Лондону. В давних часах Стамфорд не був менї зовсїм так близьким приятелем, тепер однак повитав я його з радостю, а він рівнож, як здавало ся був утїшений стрічею. В радіснім запалї запросив я його на снїданє до Гольборна і за хвилю всїлисьмо до дорожки.

— Що стало ся до біди, ? — запитав Стамфорд з нетаєним здивованєм, коли їхалисьмо гамірними вулицями. — Вихудлисьте, як хорт, а почорнїлисьте мов сьвята земля.

Оповів я йому свої пригоди і власне кінчив, коли сталисьмо у цїли.

— Бідний! — сказав тоном співчутя. — А що-ж робите тепер?

— Шукаю помешканя — відповів я — силую ся розвязати загадку, чи можливо є знайти вигідне місце за якусь розсудну цїну.

— Незвичайна річ — замітив мій товариш; — вже нинї другий чоловік говорить до мене в сей сам спосіб.

— А хто був перший? — запитав я.

— Молодець, котрий працює в хемічній лябораторії в шпиталю. Нинї рано жалував ся, що не може нїкого знайти, хто схотїв би взяти з ним до спілки помешканє, котре має бути дуже гарне, але за дороге на його кишеню.

— Ах, Боже! — закликав я; — коли справдї хоче найти когось, хто би дїлив з ним помешканє і комірне, так я готов. Волю мати товариша, чим самітно мешкати.

Молодий Стамфорд поглянув на мене особлившим поглядом попиваючи вино.

— Не знаєте іще Шерльок-Гольмса — сказав; — може не схочете його постійного товариства.

— Чому? Що маєте йому закинути?

— О, не говорю сього, щобим мав йому щось закинути. Але він по трохи дивак… ентузіяст в певних галузях науки. О скілько його знаю, чоловік цїлком приличний.

— Певно студент медицини? — запитав я.

— Нї… не маю понятя, які його заміри на будуче. Здаєть ся менї, що знає добре анатомію, а на певно є перворядним хеміком; але о скілько знаю, нїколи не учив ся систематично медицини. Наука його є доривочна і навіть ексцентрична, але нагромадив в своїм мозку много побічних відомостий, котрими без сумнїву задивував би своїх професорів.

— Чи не питалисьте його нїколи, яке званє задумує собі обрати?

— Нї, він не належить до людий, з котрих можна щось видобути, хотяй з другої сторони потрафить виговорити ся, коли йому прийде фантазія.

— Радби я з ним стрінути ся, — сказав я. — Коли маю мати співмешканця-комірника, волїв би я, Щоби се був чоловік працьовитий і спокійних привичок. Не маю іще сили, щоби зносити гамір і зворушеня. Мав я і одно і друге в і то в такій скількости, що вистарчить менї на решту мого істнованя на тій землї. В який спосіб міг би я стрінути ся з тим вашим знакомим?

— Є тепер певно в лябораторії — відповів мій товариш. — Або не приходить тижнями, або працює від раня до вечера. Коли хочете поїдемо там по снїданю.

— Охотно, — відповів я, відтак розмова взяла инший напрям.

В дорозї до шпиталю, по виходї від Гольборна, Стамфорд оповів менї іще кілька случаїв про чоловіка, з котрим я мав замешкати.

_ Лиш не майте до мене жалю, коли з ним не порозумієте ся, — говорив; — знаю його лиш з лябораторії. Самі впалисьте на гадку спільно замешкати з ним, тому не робіть мене за нїщо відвічальним.

— Коли спільне пожитє окажеть ся для нас неможливим, не тяжко буде нам розстати ся — відповів я. — Здаєть ся менї, Стамфорде — додав я, дивлячи ся бистро свого товариша, — що маєте якісь особливші причини, щоби так умивати руки від всього, що могло би зайти. Чи сей чоловік має так напрасний темперамент, що належить ся його бояти? Не будьте знов такі скриті, говоріть, що маєте на думцї.

— Не легка се річ висказати то, що не дасть ся зловити — відповів зі сьміхом. — Гольмс є, як для мене, за великим фанатиком науки… здаєть ся менї, що в наслїдок сего затратив всяку вражливість. Представляю собі, що він був би спосібним зааплїкувати приятелеви дозу якоїсь сьвіжо відкритої ростинної отруї; то зовсїм не з незичливости, розумієте, але по просту під впливом свого дослїдного змислу, лиш тому, щоби здати собі докладно справу з сего, як дїлає ся отруя. Однак треба йому віддати справедливість і зазначити, що сам зажив би отрую з неменшою скоростю. Є се чоловік, що посїдає пристрасть до строгого і докладного знаня.

— І слушно, після моєї думки.

— Так, але можна сю прикмету посунути аж до пересади; приміром, коли дослїдник доходить до того, що на анатомічнім столї окладає буком трупа відданого до секції, може се видавати ся, що найменше дивним.

— Окладає трупа?

— Так, для справдженя, о скілько слїди ударів виступають по смерти. се на власні очи.

— А однак говорите, що він не є студентом медицини?

— Нї. Лиш Бог один знає, яка є цїль його студій? Але ми вже ось на місци і незадовго будете могли самі собі виробити понятє о нїм.

Коли се говорив, скрутили ми в вузку вуличку і увійшли малими бічними дверми, що вели до одного бічного крила шпиталю; я знав тут всї закутки і не потребував провідника, входячи на зимні камінні сходи прямуючи коритарем, з білими, побіленими вапном стїнами, на котрий виходили двері, помальовані бронзовою краскою. Майже на самім кінци коридора, скрутилисьмо в низький перехід, що вів до хемічної лябораторії.

Була се дуже обширна кімната, висока, заставлена численними бутлями і фляшками. Широкі, низькі столи були поуставлювані у всїляких напрямах, а на них серед реторт і епруветок яснїли синяві полумя лямпок Бунзена і кивали миготячі блески.

Майже на самім кінци, стояв похилений над одним столом лиш один студент, заглублений в своїй працї.

На голос наших кроків оглянув ся і кинув ся до нас з радісним окликом:

— Маю його! маю його! — кликав до мого товариша, біжучи з епруветкою в руцї. — Знайшов я одинокий відчинник, котрий осаджує гемоґльобіну! Одинокий!

Коли-б був відкрив копальню золота, лице його не могло би яснїти більшою утїхою.

— Доктор Ватсон, добродїй Шерльок-Гольмс — сказав Стамфорд, представляючи нас взаїмно.

— Здорові були, добродїю! — заговорив приязно Гольмс і стиснув мою руку з силою о яку не був бим його нїколи посудив. — Бачу, що булисьте в Афґанїстанї.

— А ви з відки знаєте о тім? — запитав я здивований.

— Менше з тим, — відповів, усьміхаючись з вдоволенем. — В тій хвилї найважнїйшою справою є гемоґльобіна і її відчинник. Не сумнїваю ся, що добродїї піймуть цїлу велич мого відкритя?

— Се безперечно важне для науки хемії — відповів я, — але з точки практичної…

— Якто, добродїю, але від много лїт не зроблено відкритя, котре мало-б так практичне приміненє для судово-лїкарських цїлий. Чиж ви не бачите, що се є безсумнївний спосіб пізнаваня плям, що походять від крови? Приступіть но сюди! — і в запалї вхопив мене за рукав і потягнув до стола, при котрім працював. —

— Возьмім трохи сьвіжої крови — сказав, вколов ся лянцетом в палець і зібрав кроплю крови, котра витрисла в малу рурку. — Тепер вливаю сю каплю крови до лїтра води. Як бачите, вода лишила ся цїлком чиста. Відношенє крови не може перевисшити одної части, не сумнїваю ся однак, що будемо могли одержати характеристичну реакцію.

Говорячи се, вкинув до посудини з водою кілька білих кристалів, а відтак додав кілька капель прозорої течи. В одній хвилї зміст посудини прибрав темну магоньову краску, а на днї скляної посудини оказав ся брунатний осад.

— Га! Га! — закликав Гольмс, плескаючи в долонї, як дитина очарована новою забавкою. — І щож ви добродїю на се?

— Справдї здаєть ся, що се відчинник дуже чуткий — замітив я.

— Сьвітлий! Совершенний! Давнїйше при помочи ґваяку, з трудом можна було одержати який такий вислїд і то іще не конче певний. Мікроскопійний розбір крови зовсїм не є стислїйший, а цїлком без хісна тодї, коли плями мають кілька годин. Тимчасом мій відчинник дїлає так само добре, без згляду на се, чи кров є сьвіжа, чи нї. Коли-б був знаний скорше, сотки людий, що свобідно проходжують ся по земній кулї, були би вже давно покарані, за поповнені проступки.

— Справдї! — шепнув я.

— Є се майже головна точка всїх кримінальних справ. Часто буває, що підозрінє паде на чоловіка в кілька місяцїв по сповненім злочинї. Досьвідчені слїдять тодї його білє, або убранє і находять брунатні плями. Що се за плями? від крови, болота, ржі чи овочевого соку? Питанє се впровадило в клопіт не одного досьвідченого, а чому? Тому, що не було безсумнївного відчинника. Тепер маємо відчинник Шерльок-Гольмса і всяка непевність є від нинї виключена.

— Прийміть добродїю мої желаня — сказав я, здивований його унесенєм.

— От приміром, справа von Bischoffa в Франкфуртї в минувшім роцї. Без сумнїву були би його повісили, коли-б сей відчинник був істнував. А з , а славний , а з , або ? Мігбим вичислити цїлий ряд справ, в котрих мій відчинник відіграв би був децидиючу ролю.

— Але-ж ви, добродїю ходячий калєндар злочинів — докинув Стамфорд зі сьміхом. — Моглибисьте добродїю видавати часопись під заголовком: „“.

— Ручу вам, що була би дуже займаюча, — відповів Шерльок-Гольмс, прикладаючи плястер на рану зроблену лянцетом в пальци. — Мушу стеречи ся, — продовжав дальше, звертаючи ся з усьміхом до мене; — маю стільки до дїла з ріжними отруями — і показав менї долоню, позалїплювану в ріжних місцях плястрами і повну плям від сильних квасів.

— Прийшлисьмо тут за справою — сказав вкінци Стамфорд, сїдаючи на високім триніжку і підсуваючи менї ногою другий. — Отсей мій приятель шукає помешканє, а ви жалувались, що не можете знайти співкомірника, отже подумав я собі, що добре було би вас звести до купи.

Шерльок-Гольмс приняв з запалом гадку, замешкати спільно зі мною.

— Маю на оцї помешканє на вулицї , — сказав, — як сотворене для нас. Маю надїю, що вам не перешкаджає запах сильного тютюну?

— Сам курю лиш тютюн „корабельний“, — відповів я.

— Знаменито! Але упереджаю вас, що у мене завсїгди повно ріжних хемікалїй і що деколи роблю дослїди. Чи се вам не буде перешкаджати?

— Зовсїм нї.

— Пождїть добродїю… най застановлю ся над тим, які маю іще немилі хиби для співмешкаючого… А!.. Маю часом напади чорної мелянхолїї, а тодї цїлими днями не отвираю рота. Лиш не припускайте тодї, що я на вас надув ся. Ви мене лишите в супокою і я небавом верну до рівноваги. А тепер на вас черга. Щож ви менї добродїю скажете про себе? Бо бачите, я думаю, що коли двоє людий має спільно замешкати, лїпше є, щоби вони з гори взаїмно упередили ся о своїх хибах.

Я розсьміяв ся з сего допиту.

— Маю щенюка британа, відповів я — протестую против всяких криків, бо мої нерви страшно роздратовані, встаю о ріжних неможливих годинах і є з мене нечуваний лїнюх. Посїдаю іще цїлу серію инших хиб, коли я здоров, але сї є на разї найважнїйші.

— Чи ви, добродїю гру на скрипцї зачисляєте до катеґорії крику? — запитав він з певним неспокоєм.

— Се залежить від грача, відповів я — добра гра на скрипцї є розкошию для богів, коли знов терликанє…

— О! то знаменито — закликав весело. — Здаєть ся менї, що можете уважати справу за скінчену… то значить, коли вам мешканє сподобаєть ся.

— Коли його оглянемо?

— Вступіть по мене добродїю сюди завтра в полудне; підемо разом — відмовив.

— Дуже добре!… в полудне точно — сказав я, стискаючи руку Гольмса.

Лишилисьмо його серед реторт і фляшок і попрямувалисьмо в сторону мого готелю.

— Але, але — сказав я нагло, задержуючись і звертаючись до Стамфорда — звідки він до лиха знав, що я вернув з Афґанїстану?

Мій товариш усьміхнув ся загадочно.

— Се є власне одна з його особливших прикмет — відповів. — Не мало людий вже собі ломало голову над сим, в який спосіб Гольмс відгадує ріжні річи.

— Ага! Отже в тім є якась тайна? — закликав я, затираючи руки. — Се починає мене зацїкавлювати. Я дуже вам вдячний за сю знакомість. Найбільше властивим студіованє людськости є, як знаєте, студіованє ріжних одиниць.

— Отже студіюйте сю одиницю — сказав Стамфорд, пращаючи ся зі мною. — Лиш упереджаю вас, що се буде не легка задача до розвязаня. Заложу ся, що незабаром він буде більше знати про вас, чим ви про нього. До побаченя.

— До побаченя — сказав я і рушив в дальшу дорогу до готелю, таки справдї заінтриґований личностю нового мого знакомого.

Роздїл II. Дедукція наукою

Роздїл II.

Дедукція наукою.

Слїдуючого дня стрінулисьмо ся о умовленій годинї і оглянулисьмо помешканє при вулицї Бакер ч. 221 в., про котре Гольмс говорив. Воно складало ся з двох кімнат до спаня і з одної обширної, елєґантно умебльованої кімнати до забави, з двома великими вікнами. Льокаль був під кождим зглядом так приманчивий, а цїна видавала ся так уміркованою, коли малисьмо її у двох платити, що добилисьмо торгу на місци. А що мешканє було пусте, тому я того самого вечера перенїс свої річи з готелю, а слїдуючого дня рано приїхав Шерльок-Гольмс зі скринями і куфрами. Через кілька днїв булисьмо щиро заняті розпаковуванєм, уставлюванєм і укладанєм наших річий. Опісля, коли вже скінчилисьмо сю працю, почали уряджувати ґаздівство і постепенно привикати до нового окруженя.

Гольмс зовсїм не був чоловіком прикрим в пожитю. Спокійний в обходженю, провадив систематичне житє. Рідко коли клав ся спати по десятій, а рано заким я встав, то він вже з'їв снїданє і виходив. Деколи переводив цїлі днї в робітни хемічній, иншим разом в салї секційній, а бувало і таке, що вибирав ся на довгі проходи по найнужденнїйших заулках міста. Трудно собі представити цїлу силу його енерґії, коли він був в часї дїланя; але від часу до часу приходила реакція, а тодї цїлими днями лежав він в кімнатї до забави, майже без слова і руху. В подібних хвилях зауважав я в його очах такий сонний, бездумний вираз, що без сумнїву бувбим його посудив о уживанє якогось наркотику, коли-б його примірна тверезість і взірцевий спосіб житя не протестували против такого підозріня.

Минали тижнї, а моя цїкавість зростала постепенно, який-будь властиво завід мого співмешканця, які мав цїли в житю? Сама його постать могла звернути увагу найобоятнїйшого обсерватора. Високого росту — мав більше як шість стіп, був так худий, що видавав ся іще висшим. Очи мав бистрі, проникливі, лиш не підчас своїх нападів задеревіня, о котрім я згадував; ніс тонкий, закривлений, як дзюб хижої птицї, надавали його лицю вираз рішучий і бистрий. Підборідок, вистаючий і квадратовий, був рівнож характеристичною цїхою чоловіка сильної волї. Руки мав завсїгди поплямлені чорнилом і попарені їдкими хемікалїями, при тім посїдав надзвичайну проворність пальцїв і легкий дотик, о чім переконав ся я нераз, дивлячись, як він манїпулював крухими фізичними приладами.

Хотяй читач може мене посудити о інстинкти старої обмовницї, однак признаю ся, що чоловік сей надсподївано інтригував мене і я дуже старав ся проникнути тайну, якою він окружав ся. Однак, заким хто видасть засуд на мене, хай собі пригадає, яке було моє житє безцїльне і як не богато річий займало мою увагу. Здоровлє позволяло менї виходити лиш підчас виїмково сприяючої погоди, а не мав я знакомих, котрі-б приходили до мене у відвідини і перервати одностайність такого утяжливого способу житя. Супротив таких обставин, схопив я поквапно сю спосібність заповненя чимнебудь часу і укладав я найріжнороднїйші здогади на рахунок мого товариша.

Медицини не студіював. Сказав сам, у відповіди на питанє, те, що о нїм сказав в сїм зглядї Стамфорд. Також книжки, котрі він читав, не були уняті в певний систем, позволяючи йому чинити поступи в певній означеній галузи знаня, або уторувати спеціяльну стежку до сьвіта науки. На всякий случай, його запал до певних студій був справдї незвичайний, а його відомости, виходячі за обсяг утертих границь, були так обширні і точні, що його замітки викликували нераз зачудованє у мене. Очевидно — думав я — нїхто не буде працю- вати так усильно, анї не буде змагати ся набути так точних відомостий в певних напрямах, коли не має на оцї якоїсь означеної цїли. Доривочний читач рідко коли потрафить упорядкувати в умі се, чого научив ся. Нїхто не буде обтяжати ума підрядними відомостями, не маючи до того важних причин.

Брак відомостий у нього, в деяких справах був так само гідний подиву, як його знанє в инших. З обсягу сучасної лїтератури, фільозофії і полїтики знав тільки, що нїчого.

Коли навів я одного разу w:Томас Карлайл, Гольмс запитав мене найнаівнїйше в сьвітї, хто се такий і що він зробив? Здивованє моє однак дійшло до вершка, коли я случайно відкрив, що він не мав понятя о теорії Коперника, не знав виясненя сонїшного систему. Факт, що з кінцем XIX. віку істнує цивілїзований чоловік, котрий не знав би, що земля обертаєть ся кругом сонця, видав ся менї так нечуваний, що я не міг сему прямо повірити.

— Ви добродїю, як бачу, зачудовані — сказав він усьміхаючись на вид мого остовпіня. — Але тепер, скоро вже знаю, доложу всїх старань, щоби о сїм забути.

— Щоби забути?!

— Бачите добродїю — об'ясняв він, — мозок чоловіка є для мене нїби пустий стрих, котрий кождий повинен собі умеблювати після власного вибору. Дурний запхає його тандитою, яка йому навинеть ся під руку, так, що на відомости, котрі могли би йому принести справдїшний хосен, не буде місця, або в найлїпшім разї, знайдуть ся в такім хаосї з ріжними річами, що коли лучить ся спосібність з них скористати, не потрафить їх цїлковито відшукати. Противно знов за- побігливий робітник, є дуже осторожний в заповнюваню свого мозкового стриху. Він умістить в нїм лиш ті прилади, котрі можуть йому бути ужиточними в працї, але має їх обильний добір і взірцево упорядкований. Хибною є думка, що мала кімната має розтягливі стїни, котрі можна довільно розширяти. Вірте менї, що приходить час, що в заміну за кождий новий додаток до свого знаня, чоловік забуває щось, про що знав давнїйше. Звідси то нечувано є важним, щоби факти непотрібні не випирали з місця пожиточних.

— Але-ж сонїшна система! — запротестував я.

— А менї до лиха навіщо вона? — перервав нетерпеливо; — кажете, що обертаємо ся наоколо сонця… Коли-б оберталисьмо ся доокола місяця, не зробило би се менї найменшої ріжницї і не мало би найменшого впливу на мої працї.

Задумав я спитати його, які се є властиво сї працї, але щось непонятного в його обходженю вказало менї, що питанє таке було би на разї не пожадане. Коли він вийшов, почав я застановляти ся над сею так короткою нашою розмовою та висновувати з неї заключеня. Гольмс сказав, що не стараєть ся набувати відомостий не маючих безпосередної лучности з його цїлию. Отже всї ті, котрі посїдає, є йому хосенні. Вичислив я собі в мисли всї предмети, з котрими видавав ся він менї бути добре обзнакомленим. Взяв я навіть олівець і списав їх, а коли я скінчив сю роботу, не міг я здержати ся від сьміху на вид документу, який я зладив. Звучав він як слїдує:

Зміст знаня Шерльок Гольмса.

1. Лїтература — цїлковите незнанє.

2. Фільозофія — так само.

3. Астрономія — так само.

4. Полїтика — мірне знанє.

5. Ботанїка — нерівне знанє. Знаменито обзнакомлений зі всїм, що відносить ся до песьої вишнї, опіюм і взагалї отруй. Не має понятя о практичнім огородництві.

6. Ґеольоґія. — Практичне знанє, але ограничене. На перший погляд ока розріжняє всякі роди землї. За поворотом з проходів показував менї нераз плями на споднях і обясняв, як він по красцї і складї пізнає, з якої дїльницї Лондону походить кожда пляма.

7. Хемія — знанє дуже основне.

8. Анатомія — знанє докладне, але несистематичне.

9. Лїтература сензаційна — знанє нечуване. Здаєть ся, що знає кожду подробицю кождої брудної справи, поповненої в протягу столїтя.

10. Добре грає на скрипцї.

11. Є знаменитим боксером і фехтуєть ся дуже добре.

12. Добре знає приписи британського кодексу.

Але ледво скінчив я сей спис, зі злостию вкинув його в огонь.

— Замість мучити ся над тим — подумав я — до чого може провадити такий засіб знаня, і якого рода є званє, в котрім можуть придати ся, лїпше відразу зрезиґнувати.

Згадав я, що Гольмс на скрицї. Справдї посїдав він великий талан, але обявляв його також в спосіб ексцентричний, як всї прочі відомости. Що він вправно грав трудні кусники, знав я о тім добре, бо на мої просьби грав нераз піснї Мендельзона і другі славні композиції. Коли брав скрипку сам з власної охоти, рідко коли грав як належить ся. Сидїв найчастїйше витягнений в фотелю, замикав очи і трумкав по струнах скрипки, котру клав на колїна. Деколи добував тони лагідні і смутні, деколи гомонїли струни весело, енерґічно. Найпевнїйше відповідав він в сей спосіб на свої найтайнїйші мисли. Але, чи ся музика мала на цїли піднести його фантазію, чи лиш була випливом хвилевої примхи, не потрафлю сказати.

Безперечно збунтував-бим ся против сих денервуючих пописів, коли би не се, що він все кінчив відігранєм цїлого ряду моїх улюблених композицій, хотячи безсумнїву винагородити менї се виставленє на пробу моєї терпеливости.

Через перший тиждень нїхто нас не відвідав і я зачав припускати, що мій співмешканець є так само самітним як і я. Постепенно переконав ся я, що він має дуже много знакомих і то прямо в противних товариських сферах. Завважав я між иншими, малого, худого мужчину, з блїдим лицем, чорними проникаючими очима, котрого голова пригадувала менї своєю особливою будовою, лоб щура. Приходив два, три рази на тиждень, а Гольмс представив менї його, яко добродїя 'а

Одного ранку прийшла молода дївчина, добре одїта і сидїла більше як пів години. Того самого дня по полудни прийшов якийсь сивий добродїй, в витертім одїню, котрий виглядав на жида-гандляра і здавало ся менї, що він був дуже злісний. Безпосередно по нїм явила ся стара женщина в подертих черевиках. Иншим разом, якийсь старий, сїдоволосий добродїй мав нараду з моїм співльокатором, а на другий день прийшов урядник зелїзничий, котрого я пізнав по одїню. Скілько разів явив ся такий дивний гість, Шерльок-Гольмс про- сив мене, щоб я йому позволив користити з кімнати до забави, а я тодї замикав ся в своїй спальни. Він виправдував ся і завсїгди перепрошував за сю субєкцію. „Ся кімната“ — казав — „мусить менї служити за бюро; сї всї люди се мої клїєнти“. Був-бим міг знов скористати зі спосібности і нечайно його запитати, але вроджена делїкатність стримала мене від змушеня його до звірюваня. Відтак з часом почав я припускати, що Гольмс має якісь особливші причини до поминеня мовчки свого властивого занятя; небавом однак сам випровадив мене з блуду.

Дня 4 марта — маю поважну причину тямити точно сю дату — встав я трохи ранше, як звичайно і застав Шерльок-Гольмса іще при снїданю. Наша ґаздиня так вже привикла до мого пізного вставаня, що на столї не було іще накритя для мене, анї моя кава не була іще приладжена. З дурною нетерпеливостю, властивою людській природї, задзвонив я і сухим тоном звістив ґаздинї, що я одїтий. Відтак взяв я якусь часопись зі стола і почав її переглядати для забитя часу, а мій товариш мовчки їв свої грінки. Одна зі статий була зазначена олівцем; очевидно почав я її читати.

Претенсіональний дещо заголовок статї звучав: „Книга житя“; автор мав в нїм виказати, як великий хосен може осягнути чоловік з точного і систематичного обсервованя щоденних випадків. Статя видала ся менї особлившою мішаниною бистроти і глупоти.

Розумованє було стисле, але заключеня, як для мене, надто натягані і пересадні. Автор твердив, що хвилевий вираз лиця, скорч мяза або блеск ока вистарчить, щоби зрадити і найтайнїйші мисли чоловіка. Чоловік, призвичаєний до обсервації і аналїзи, не міг милити ся після гадки автора і робив заключеня рівно математичні, як Евкиїд в своїх славних теоріях. Вислїди методи видають ся невтаємниченому такі дивні, що доки не обзнакомить ся з способом її приміненя, може їх уважати за якісь чародїйні явища.

„Чоловік надїлений правдиво льоґічним умом“, писав автор, може з каплї води виказати можність істнованя Атлянтику, або Няґари, хотяй про них давнїйше нїчого не знав. Так то житє чоловіка є великим ланцухом, а вистарчить знати одно огниво, щоби їх уміти з другими получити в цїлість. Подібно, як всї роди знаня і науку дедукції і аналїзи так само можна здобути дорогою довгих і терпеливих студій, але житє не є досить довге, щоби чоловік міг осягнути в тім напрямі найвисшу совершенність. Рівнож і з точки погляду морального, як і умового се надто заплутаний предмет, що зразу належить зачати від розвязки найпростїйших загадок. Научім ся, стрічаючи ближнього, від одного погляду ока відгадати його історію, його ремесло або завід. Хотяй марною може видати ся така вправа, однак не менше заострює змисл обсерваційний і учить, де і як чого шукати. Нігтї, рукав, обувє, загненє сподень около колїн, вид вказуючого пальця і великого, вираз лиця, манкети від сорочки, се все вказівки, що позволяють пізнати занятє певного чоловіка. Неімовірним отже є собі виобразити, щоби разом получені, не дали бажаного вислїду інтелїґентному дослїдникови.

— Якаж нечувана мішанина! — закликав я кидаючи письмо на стіл; — в своїм житю не читав я таких ідіотизмів!

— Що такого? — спитав Шерльок-Гольмс.

— Ся статя — відповів я і вказав ложочкою від яєць, забираючись до снїданя. — Бачу, що ви її читали, скоро є зачеркнена. Не перечу, що вона є зручно на- писана. Але мене лютить. Заложивбим ся, що се теорії лїнюха, котрий розвернений в фотелю, розвиває сї всї красні парадокси в самітнім ґабінетї. Приміненя практичного прецїнь цїлком не можуть мати. Хотївбим бачити сього добродїя в ваґонї третої кляси підземної зелїзницї, нехай би менї там вичислив занятя своїх співпасажирів. Заложивбим ся о тисячу против одного, що сього не докаже.

— І програлибисте, — сказав Гольмс флєґматично. — Що відносить ся статї, то я її написав.

— Ви?!

— Так! Маю вроджений нахил зарівно до обсервації, як і до дедукції. Теорії, котрі я виложив в сїй статї, а котрі видають ся вам фантастичні, мають в дїйсности практичне приміненє і то так велике, що є підставою мого зарібку.

— А то в який спосіб? — спитав я мимоволї.

— Маю я спеціяльний фах, і здаєть ся менї, що лиш я один проваджу його на цїлім сьвітї. Я є полїційним дорадником, коли ви розумієте, що се значить. Маємо тут в Лондонї тьму полїціянтів державних і приватних. Коли сї найдуть ся в клопотї, приходять до мене, а я напроваджую їх на властивий слїд. В тій цїли представляють менї подрібно факти і обставини, маючі з ними звязь, а я при знаню історії злочину, даю їм певні вказівки. Проступки мають взаїмно, як би подібність родинну; коли ви знаєте докладно тисячу злочинів, майже не подібно є, щоб ви не могли вияснити тисяч і першу. Lestrade є добре звісним слїдчим аґентом. Однак не давно не годен був собі порадити зі справою фалшованя і се спровадило його сюда.