Листи до братів-хліборобів

Front matter

ВЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСЬКИЙ

ЛИСТИ ДО БРАТІВ-ХЛІБОРОБІВ

ПИСАНІ 1919—1926 Р.

Вступне слово для читачів з ворожих таборів

ВСТУПНЕ СЛОВО ДЛЯ ЧИТАЧІВ З ВОРОЖИХ ТАБОРІВ.

Для скептиків. — Циніків. — Соціялістів і націоналістів. — Для інтеліґентів скунксової породи про моє ⁣»москвофільство«⁣ і ⁣»полонофільство«. — Чому мої ⁣»Листи«⁣ адресовані до Братів-Хліборобів? — Для кого ще вони призначені. — В основних проблємів буття Української Держави, розвязаня яких шукає оця книга. — Як і в яких умовах вона писана.

Коли в руках Ваших, читачу з ворожого табору, випадково опиниться ця книга, Ви запитаєте: на що вона? Скептик скаже: це-ж нездійснимі мрії, утопійність яких виказало життя. Що-ж з того, що автор цих ⁣»Листів«⁣ від початку своєї громадської праці боровся з тупостю панів і інтеліґентів? Що з того, що одним і другим він казав: без власної Української Держави не може бути Української Нації, а без Української Нації не може бути на Українській Землі людського громадського життя? Що з того, що в імя здобуття Держави, він панів кликав до національної єдности з народом і його представниками — інтеліґентами, а інтеліґентів — до піддержуваня українських державників панів, без яких Держави Української здобути неможливо.

Більшість панів відповідала: ⁣»варвар український шанує тільки силу. Сепаратизм нас позбавить сили. Силу нам дає піддержка московської чи варшавської метрополії. Коли ми з ними в боротьбу за незалежність нашої Батьківщини вступимо, інтеліґенти українські, не дивлячись на наше українство, підіймуть проти нас народ тому, що ми будем слабші ніж ці, що Москви чи Варшави держаться«.

Знов-же інтеліґентів більшість так казала: ⁣»Ваше державне самостійництво — це непотрібна народові видумка панів. Народ український потрібує лиш землі і волі! А землю та волю для народу (і владу нам самім) здобудемо ми в боротьбі власне з Вами — ненавистними українськими панами — та в спілці з народами і такими-ж як і ми інтеліґентами цілої Росії«.

Одначе, відповім Вам я, рік 1918 виказав неправдивість оцих слів. В ньому почали здійснюватись — по Вашому — ⁣»нездійснимі мрії«. Нащадкові старого Гетьманського Роду вистало лицарської самопосвяти і українського патріотизму, щоб забути про свої еґоїстичні панські інтереси. Замість зайнятись маєтками, зібрати готівку і спокійно виїхати за кордон, Він цілого себе віддав Батьківщині Україні. Він кинувся на її порятунок і не побоявся взяти на себе — страшний в українськім хаосі — тягар Гетьманської Влади.

І у панів українських найшлось ще стільки українського державного інстинкту, чести і відваги, щоб здрігнутись на згадку історичного Імени Геть- манського. Вони відновили в лиці його Нащадка українську традицію державну. Вони одні зуміли цим вказати єдиний порятунок від страшних наслідків української безвласнодержавности і колоніяльного розкладу.

А інтеліґенти українські? Чи не почали вони етапами своїх чотирьох ⁣»універсалів«⁣ йти, хоч і запізно, від ⁣»землі і волі«⁣ до ⁣»самостійности« — до ідеї Держави? І чи власне ⁣»нездійснима мрія«⁣ сполученя цією ідеєю панів з інтеліґентами не почала була тоді творити Державу Українську, а в ній: — не літературну, не паперову, і не гайдамацько-опришківську на революцийні сезони — а дійсну, реальну, всі класи обіймаючу і з нашої минувшини орґанічно виростаючу — Українську Націю!?

Але-ж скажете Ви, мої скептики, хто розвалив оцю Вашу Державу? Чи може натиск зовнішніх сил? Чи не самі інтеліґенти українські підняли проти Українського Гетьмана українське народнє повстання? І чи не вложили вони в оце валеня Держави Української весь свій український національний патос і порив? Чи не поставали вони самостійниками, але не тоді, перед війною, коли треба було і панам і народові цю ідею прищепити, а тепер, у власній Державі Українській, і то тільки на те, щоб гасло самостійности від панів вирвати, їх від України відогнати і самім їх місце зайняти? І хіба не злякались оцих розбриканих дітваків пани Ваші, і хіба не повтікали вони назад під Москву та Варшаву, за вийнятком Вашого Гетьмана і горсточки Вас, на загибель обреченних? Ось послухайте, що вони Вам тепер кажуть:

»Де-ж ця піддержка інтеліґентів українських, і де-ж ця національна наша єдність з народніми масами, во імя яких ми мали боротись за Українську Державу? Народ за ману землі відрікся всіх ⁣»українських націй«, про які зрештою він ніколи й поняття не мав. Та й чи міг мати, коли вистало одної большовицької нагайки, щоб його усвідомителі інтеліґенти позміняли віхи і поставали з ⁣»самостійників«, ревучих на Українського Гетьмана за фіктивну федерацію, німими покірними рабами реальної московської чрезвичайки. А нас, — що оце знов визнали Варшаву — хіба поважали інтеліґенти українські тоді, як ми хотіли Державу Українську будувати? Зате рачки поприлазили, коли ми варшавською нагайкою весь повстанський дур з них повиганяли. А тепер: чи домагаються вони від Варшави для Землі нашої територіяльної автономії, якої і ми-би з ними разом домагались, коли-б вони нам — як тільки поліції варшавської позбудемось — різнею не грозили. Не домагаються! Натомість одні кличуть Москву до походу на Варшаву, а другі Варшаву до походу на Москву, предлагаючи і тут і там свої услуги, вирікаючись і тут і там оборони своєї Землі — політики державної. І чи за одну тільки візу та дозвіл жити під нашою владою не пише тепер такий гад: ⁣»Так, Польща!… Разом з Польщею по сю сторону демаркацийної лінії…«⁣ яку ми з Польщею самі-ж на його шкірі, поділившись ним з большовиками, провели. І чи зпід нашої варшавської цензури не кидає він болотом на Вас, одиноких державників українських? Коли-б Ваш Гетьман мав серед інтеліґентів українських стільки прихильників, скільки явних і тайних агентів між ними маємо ми і большовики, то Ви може-б і здобули державу. Але вірности Українському Гетьманові, репрезентуючому Вашу нефальсифіковану традицію державну, з більшости інтеліґенції української Ви не викрешете ніколи. За якимсь літературним гореотаманчиком, президентиком, чи якимсь дурним Іванцем, покутнім диктаторчиком, вона може й піде. Та й то тільки на короткий час, і тільки на те, щоб їм кілки на голові тесати, потім зрадити, а по їх смерти іменами їхніми спекулювати. З Вами вона, на Ваше нещастя, чи може щастя — не піде!«

О, Ви маєте слушність читаче-скептику з ворожого табору! Але слушність малесеньку, однохвилеву. Таку, яку мав заяць, що слушно втікає від галасу гучків, не бачучи одначе, що біжить на стріл. Галас українського хаосу оглушив Вас. І Ви помиляєтесь, що порятунок лежить в утечі від нього в Москву або Варшаву.

Памятайте Ви, пани українські, що нічого Вам і Москва і Варшава не поможе. Ними Ви можете справді загнуздати на якийсь час українського варвара, але в громадянина, в члена орґанізованої нації, в розумну і честну істоту Ви його Москвою і Варшавою не переробите ніколи. При першій, Вами навіть незаслуженій нагоді — при бунті якогось Вам невідомого полку в московській або варшавській казармі — він Вас на Україні переріже. Силу — необхідну для його цивілізації — не дасть Вам політичне неробство під опікою московського чи варшавського жандарма. Дасть Вам її тільки тяжка лицарська боротьба за свою Владу на своїй Землі. Боротьба ця — це Ваш шляхетсько-дворянський обовязок, з якого Ви виросли, в якім вся суть Вашого панського на цій Землі буття. Без нього Ви не пани — а раби рабів, яких раби з їх землі видідичать. Тільки боротьба за свою Державу Українську відродить Вас. Тільки вона дасть Вам ідею й орґанізацію, що творять основу всякого панування, всякої політичної сили, всякої влади.

І памятайте Ви, інтеліґенти українські, що народ український визволитись може лиш тоді, коли з пащі московської і варшавської метрополії він свою голову вирве. Голова його — це пани. Не тільки сучасні, а всяка, у всякій добі, місцева верхня — провідна і правляча — верства, яку Ви — представники народу — своїм ⁣»очима завидющими і руками загребущими«⁣ всякий раз, як починає творитись Держава Українська, назад в Москву та Польщу заганяєте. Верству цю Ви мусите до народу притягнути і з народом в одну націю звязати. А зробите це лиш тоді, коли панські сепаратистичні українсько-державницькі стремління всіми силами своїми, всім Вашим впливом на народ, піддержите. Без цього вся Ваша українська — соціялістична, націоналістична, чи як-би Ви її не називали — праця, буде конвульсіями живого кадовбу з прищемленим верхом. І не називайте екскрементів, які Ви, безвершники, будете в ціх конвульсіях виділяти — ⁣»Україною«, бо реальної України — Держави Української — з них не буде ніколи, ніколи.

Крім скептиків, будуть, читачі дороги, і циніки між Вами. Ось їх слова, коли вони з панів: ⁣»слухайте! — у Вас притуплений мабуть інстинкт самозаховавчий. Бо чи-ж може людина нормальна і здорова ⁣»робити націю із хохлів«, що упорно від тисячи літ нацією не бажають бути. Инша річ якийсь озлоблений примітивнюк. Такому здається, що революцийний народ сам зробить Україну, а йому в ній будуть заготовлені лише найвищі достоїнства і посмертні памятники. Але Ви? — які знаєте, що боротьба за державу українську Вам — першим — може принести тільки терни! Що Вас туди жене? У Вас-же нема зненависти до багатших і культурніщих, яка творить всю суть т. зв. демократичної України. Нема теж в Вас і страху ⁣»кающихся дворян«, що ренеґатством і підлизництвом юрбі мають надію врятувати своє цінне істнування. Невже Ви не бачите, що це кодло злоби і зрадництва, до якого Ви, не зміняючи своєї істоти, йдете, Вас ненавидітиме тим більше, що Ви будете для нього одинокими, доступними його злобі, панами. Нас, що залишаємось Росіянами і Поляками — такими, якими зробила нас сама-ж історія Вашої України — раби бояться, бо за нами стоїть сила тієї чи иншої метрополії. Але Вас, що — безборонні — йдете поміж них! Вас, яких кожний з них може своїма пером і язиком в спільній з ним Вашій ⁣»українській мові«⁣ доторкатись! Вас, що в цій мові рабів — і серед заздрости рабів — хочете творити вищу, благородну, не рабську Україну! Чи Ви знаєте, нещастні, що Вас жде? — Доля Юріїв Немиричів, замучених черню козацькою на втіху Москві Варшаві…

Врешті знайте коли якась ⁣»нація«⁣ в роді Ваших Українців, до яких Ви так легкодушно йдете, біжить на вірну смерть, то нема людскої сили, що могла-б її від цього здержати. І розум, виразник інстинкту самозаховавчого в людині, наказує завчасу відійти від глупої колоніяльної юрби, побиваючої тих, хто міг-би помогти їй в державу і націю обєднатись.«

Панам вторують такі-ж циніки інтеліґенти. ⁣»Гей Ви, пани самогубці! — регочуться вони. Невже Ви не бачите, що будуччина належить тільки до народу і до нас, його представників, . Невже Ви не бачите, що Ви українським селянам, робітникам і інтеліґентам непотрібні і невже Ви не вмієте навіть умерти? Бо на що Ви пишете оці свої ⁣»Листи« — предсмертні галюцинації верстви засудженої на смерть? Хіба на те, що хочете прискорити цю смерть!«

Інстинкт самозаховавчий — відповім я Вам, пани — проявляється двояко: одні живуть, оминаючи боротьбу, а другі власне боротьбою роблять собі місце в світі. І нема тут критерію ⁣»лучшого«, бо це річ одідиченого типу, темпераменту. Так! — державництво українське це шлях для нас найнебезпечніщий: найбільшого опору і найтяжчої боротьби. Але й предки наші, що колись мечем пустелі українські від кочовників і українських руїнників одвоювали, теж не ходили найбезпечніщими шляхами. І повірте, що коли ми на продовжені цього предківського шляху переможемо, то себе і свій тип заховаємо не гірше ніж Ви свій. А як що згинемо, то не стратимо нічого, бо власне Ваш шлях пристосовуваня по лінії найменшого опору був-би для нас певною смертю, не життям.

Тому також ми не можемо прийняти Вашого фаталістичного ⁣»непротивленія злу«. Ми віримо, що коли хто з діда прадіда, як ми, живе на Україні, то (чи відомо Вам, читаче-циніку, оце поняття?) наказує йому про свою Батьківщину дбати. Ми не знаємо, яку долю Бог судив Україні і хто помиляється чи Ви, чи ми. Але інстинкт і розум, дані нам од Бога, кажуть нам, що тільки в боротьбі за своє незалежне державне істнування Земля наша Українська зможе витворити свою власну постать на хвалу Того, Хто творить все істнуюче — істнуюче тому, що сильне — а сильне тому, що моральне і розумне. Проти закону буття йдете Ви, що не хочете напружити всі сили, аби бути! За лінь, за бездушність, за брак ідеалізму, за повзання тільки в напрямі тілесного, матеріяльного, Бог Землю нашу ⁣»велику і обильну«⁣ карає. І не буде Вам на ній дано людського життя доти, доки напруженям всіх сил не здіймете з неї і з себе прокляття небуття прокляття колоніяльної безвласнодержавности.

Для цього Ви мусите піти нашими слідами. Мусите прийняти мову тих, кого Ви називаєте рабами. Прийняти не на те, щоб упідлитись, зукраїнізувавшись, і щоб самім рабами стати, а щоб раби перестали бути темними, Вас і Україну вбиваючими, рабами. Хто скаже їм, що злоба, зненависть, зрадництво, брехня їм не поможуть і України не сотворять? — Тільки Ви, що кривди і злиднів від дитячих літ, і всіх їх наслідків на собі не зазнавали.

Які пани — такий народ; який народ — такі пани! Тільки в спільнім зусиллі, тільки в співпраці і в спільнім підчас цієї праці на себе впливанню, пани і народ на Україні зможуть позбутись своїх хиб. Оце спільне зусилля і ця співпраця — це і єсть власне, сотворена і панами і народом, Україна. Вона буде тільки така, або її ніколи не буде. А тоді знов буде те, що було тисячу літ: підлі раби, вирізуючі періодично підлих панів, і підлі пани, продаючі свою панську честь тій чи иншій метрополії та накладаючі знов при її помочі намордник на збунтованих рабів…

Так само як і Ви, ми бачимо, що Українці — тоб-то ці, кого за представників державно-національної ідеї української уважають — біжать на вірну смерть і своєю діяльностю єдиний вихід з нашого колоніяльного гниття унеможливляють. Але власне тому наш (чи відоме Вам, читаче-циніку, оце поняття?) не відходити від них. І як що сили наші поглинула вже боротьба, то лягти їм впоперек дороги, хоч-би вони в своїм безглуздї мали нас, як і попередників наших, затоптати. Оттак впоперек шляху до смерти України вважав я за свій обовязок совісти і чести покласти Українцям те, на що мені ще стало сил: — оці мої ⁣»Листи«…

Врешті окремо кілька слів відповіді Вам, циніки інтеліґенти.

Ви знаєте самі, що блахмана пускаєте, жонглюючи поняттями: ⁣»народ«⁣ і ⁣»демократія«. Народ і демократія — це не синоніми. Народ був, єсть і завжди буде. І до нього завжди належить будуччина, бо завжди старі провідні верстви одмирають і завжди нові з народніх мас на їх місце підіймаються. Але разом з тим народ ніколи сам не править. І найлучше народові тоді, коли ним правлять добре коли енерґія і активність вийшовших з його лона нових провідників здержується вірностю, честю, розумом і орґанізацийним досвідом провідників старих. Як що це називати демократією, то я був завжди, єсть і буду демократом. Бо завжди кликав я старих панів до співпраці з панами народніми новими — співпраці, якої ціль: добро цілої Української Землі і цілого, її заселюючого, народу.

Демократія, яку Ви практикуєте, це не народ і не добро народу, а метод Вашого правління при помочі оббріхуваня народу. Анонімний фінансовий капітал дає Вам гроші, а народ — картки виборчі. За гроші Ви у народа купуєте картки, а лякаючи народом, Ви виманюєте гроші. І це зветься демократія — правління народу! Коли-ж Ви таким правлінням до краю роздрочите і здеморалізуєте народ, Вас — демократів — проганяють при помочі народа войовничі грабіжники між Вами — охлократи. Самодержавною диктатурою, яка дере сім шкір з народу, кінчиться Ваша, нічим і ніким не обмежена, ⁣»влада суверенного народу«! Фараони, що теж правили самодержавно, але Милостю Божою а не іменем народу, оставили по собі на віки вічні піраміди. А що оставите по собі Ви, інтеліґентські самодержці іменем народу? Руїни знищеного Вами надбання попередніх поколіннь і трохи гною від того, що Ви пожерли, використовуючи свій день. О, бо сьогодня дійсно Ваш день день панування анонімного золота і Вас — інтеліґентів-хамів…

Як методи правління, убийчі для моєї Батьківщини України, я поборював, поборюю і до кінця життя буду поборювати Вашу інтеліґентську демократію і Вашу інтеліґентську охлократію. Але не Вас ⁣»демократів«⁣ і ⁣»охлократів«⁣ в розумінню . До Вас, як до людей вийшовших з народу, йшов я, і Вам протягував я руку ціле своє життя, прийнявши Ваш народний український говір і скрізь шукаючи спільної — державної і національної — мови з Вами. До цього самого кликав я і кличу всю свою верству. Вже скоро буде 30 літ, коли, кінчаючи ще в Київі ґімназію, сказав я своїм товаришам, синам, як і я, українських шляхтичів-Поляків: ⁣»ходім всі разом до тих, з ким ми на одній Землі нашій живемо — в українську громаду!«⁣ І вступивши тоді в цю громаду, повторюю від того часу і їм і Вам, що тільки обєднаня старих панів з новими витворить здатну до сотвореня України нову провідну верству.

Це Ви, інтеліґенти, бажаючи собі неподільної влади, відштовхнули в р. 1918 протягнуту Вам нами, як цілою верствою, руку. Але Ви помиляєтесь, що тільки Вам належить будуччина. Розторощить Ваш народ незабаром Вас, даючих провід сьогодня Україні — інтеліґентів демократів і охлократів.

І помиляєтесь також, що ми поборюєм Вас тому, що ми вимираюча верства. Все, що єсть спорохнявілого між нами — воно власне з Вами, в Ваших ріжних ⁣»уенерах«⁣ і ⁣»уесрерах«, або серед таких самих, як Ваша, польських та російських демократій. Помилка Ваша випливає з того, що Ви утотожнюєте вічні людські типи з минаючою історичною верствою. З типу войовника-продуцента витворилась колись на Україні провідна шляхетсько-дворянська верства. Але завдяки колоніяльному нашому істнуванню, аналіз якого знайдете в цій книзі, тип цей серед верстви шляхетсько-дворянської давно вже, разом з руїною України, почав занепадати. Відродити його — залишаючись в своїй верстві — ось наше завдання. І він відродиться! Відродиться з останків старої шляхти, яку вже не раз винищували в Україні, а яка все-ж таки на Україну, в лиці своєї найздоровіщої частини, завжди повертала. Вибється він на верх і з того самого народу, іменем якого Ви всує прикриваєтесь. Для цього власне рідного нам рицарського продукуючого типу, — якому, а не Вам, інтеліґенти, належатиме будуча влада в Україні — писана через голови Ваші — шакали часів руїни — оця книга.

Коли-б Ви інтеліґенти мали розум, то замість глупо реготатись, Ви вже тепер подану Вам руку нашу прийняли-б. Особливо Ви, що поборюючи большовиків, хочете зміни правлячої верстви на Україні. Пани, як і народ, були, єсть і завжди будуть. Краще, щоб народом правили пани добрі, ніж злі, що переможуть, коли Ви самі знищите тих, що добрими хотіли бути. Крім того досвід старої правлячої верстви, Вам — кандидатам на нову — міг-би у пригоді стати. Його Вам не замінять Ваші ⁣»соціяльні науки«⁣ і ⁣»соціолоґічні інститути«. Бо політичний досвід здобувається не тільки теорією, а перш за все практикою і вродженою традицією многих поколіннь. Для даного народу він добрий лиш тоді, коли здобутий він власне серед того самого народу і в цих самих умовах, в яких Вам, бажаючим править Україною, доведеться здійснювати ці самі орґанізаторські завдання, що їх здійснювала, колись, Вами на самогубство засуджена, верства.

Так! наш досвід без Вашої свіжої примітивної сили мало вартий, бо хто-ж його буде здійснювати? Але ще менше варта Ваша примітивна сила без нашого досвіду, бо хто-ж нею на будову а не на руїну України покерує? Коли самогубці ми, то тим більше самогубці й Ви. Коли наше українство довело нас до Вашого сміху, то Ваше доведе Вас до ще гіршого сміху тих, що йдуть за Вами. Але між смертю нашою і Вашою буде все-ж таки ріжниця. Для одних смерть єсть радістним одходом од життя, звільненям од всіх земних турбот, кінцем несеного — згідно наказам совісти і з любовю до попередників, сучасників і навіть до Вас — ворогів — життєвого хреста. А для других — вона єсть останньою судоргою злоби, останнім борсанням на хресті тих, що хотіли жити без любови, без покори, без хреста. Можете смерти нам бажати. Але памятайте, що цим самим Ви готуєте собі смерть ще гіршу — оцю другу.

Дух цієї книги: і . То-ж не диво, що найлютішими її ворогами будете Ви: соціялісти і націоналісти.

Для державного унезалежненя України як від Варшавської так і від Московської метрополії ми хочемо всі класи і всі ⁣»нації«⁣ України обєднати під спільним гаслом політичним (потрібна всім мешканцям України окрема, своя власна Держава) і під спільним гаслом патріотичним (спільна всім мешканцям України любов до спільної Батьківщини). Ви-ж підюжуєте мешканців Української Землі до боротьби проміж собою: одні під гаслом зненависти соціяльної, другі під гаслом зненависти національної. І Ви готові кликати метрополії проти власних земляків: українські соціялісти — соціялістів Москви чи Варшави, щоб знищити ⁣»українську буржуазію«; українські націоналісти — одні Варшаву (приклад: уенерівщина), щоб знищити українських Росіян, другі Москву (приклад: Петрушевиччина), щоб знищити українських Поляків; врешті соціялісти і націоналісти польські та російські на Україні: Поляки — соціялістичну або націоналістичну Варшаву проти Українців і Росіян, Росіяне — соціялістичну або націоналістичну Москву проти Українців та Поляків.

Ми хочемо окреслити відносини до Москви і Варшави з погляду політичних інтересів цілої Української Землі і уложити ці відносини так, щоб могла бути здобута перш за все державна незалежність України. Ви — соціялісти і націоналісти — навіть не в стані зрозуміти такого погляду. Бо відносини до Москви і Варшави Ви мислите не в образі Земель (територій), а в образі громад (партій і ⁣»націй«) і укладаєте їх відповідно до того, кого Ваша громада (партія чи ⁣»нація«) більше ненавидить на Україні: Росіян, Поляків, Українців чи ⁣»буржуазію«.

В книзі цій поняття утотожнюється з поняттям . Нація для нас — це всі мешканці даної Землі і всі громадяне даної Держави, а не ⁣»пролєтаріят«⁣ і не мова, віра, племя. Коли я пишу в цій книзі про нас — ⁣»ми, українські націоналісти« — то це значить: ми, що хочемо Української Держави, обіймаючої всі класи, мови, віри і племена Української Землі.

Ви, українські соціялісти, утотожнюєте поняття нації з пролєтаріятом і партією. Для Вас — не соціяліст — не Українець. Ви-ж українські націоналісти утотожнюете поняття нації з мовою, вірою, племенем. І в цім хаосі, який панує в Ваших націоналістичних мізках, для одних — Українець єсть тільки той, хто говорить ⁣»українською мовою«⁣ і ненавидить ⁣»не Українців«; другі додають, що він ще мусить бути обовязково православний, не уніят і не латинник; треті — обовязково уніят, не латинник і не православний, а будуть незабаром і четверті, які ще вимагатимуть від нього ⁣»русько-малоросійської«⁣ чистокровности з прізвищем на ⁣»юк«, або на ⁣»енко«.

Тому то всі Ви — і соціялісти і націоналісти в Україні — . Ви не світські рицарі, вірні до смерти Гетьманові-Монархові — персоніфікуючому Державну Ідею України — і не духовні, що всю свою душу віддають службі одному Богові в Його орґанізованих і дисциплінованих християн- ських Церквах. Ви дервіші дрібних поганських матеріялістичних сект. З політики Ви робите реліґію, а з реліґії політику. І живете Ви від капищ дрібної сектанської злоби та зненависти.

Тому Ви будете ненавидіти цю книгу. Бо в її найглибшім підкладі — на її дні — лежить і крівава в своїм болю .

Ми не робимо з політики реліґії, ані з реліґії політики — з діла світського — діла духовного, з діла Кесаревого — діла Божого, або навпаки. Політика — це меч і сила продуктивна, матеріяльна. Але щоб ця сила матеріяльна не обертала, як досі, Українців у взаємно себе поїдаючих звірів, українські люде меча, плуга і станка, ждуть від Вас, інтеліґентів, ідеї — ждуть слова духовного, яке Ви, і тільки Ви, маєте обовязок їм дати. Ви не потрібуєте шукати та видумувати це слово. Воно вже сказано перед віками. Реліґія християнська, що з руїн Римської Імперії і з взаємно себе поїдаючої Европи, витворила нову культуру і нові держави, здатна ще й нашу Україну відродити та з руїни большовицької Державу Українську сотворити. Тільки дайте їй, інтеліґенти українські, цей вогонь, цю самопосвяту, цю безкористність, якими горіли колишні монахи-подвижники, такі самі інтеліґенти як і Ви. Сьогодня і в світі Ви можете бути подвижниками духа, бо ніхто Вас — клєрків — сьогодня не грабує, не вбиває. Але будьте подвижниками! Обєднані одним духом християнським, послушні кожний обрядові — православному, уніятському, латинському — своєї Церкви, поширте своїми словами і книжками оцей — спільний всім обрядам нашим — серед українських людей меча, плуга і станка. Навчіть їх своїм прикладом покори, вірности, послуху і дисципліни. Убережіть їх від найбільшої спокуси сучасності! — збунтованої проти Бога гордости людського розуму — і покажіть їм своїм прикладом, що здобута в покорі і молитві Божа благодать швидче врятує кожного з них від мук, а цілу Україну від руїни, ніж найраціоналістичніща теорія про неминучий поступ і щастя без Бога. Навчіть їх любити, а не ненавидіти один другого. Скажіть їм що Україна — це не рай земний, бо раю на землі не може бути — а найкраще виконаний обовязок супроти Бога і людей. І скажіть їм, що Україна не сотвориться хитрими спекуляціями, а тільки великим і орґанізованим ідейним поривом і що орґанізацію містичної сили такого пориву дає чуття , яке єсть в одній лише християнській реліґії. Скажіть їм, що Україна це перш за все дух, а не матерія, і що тільки перемогою духа може бути з хаосу матерії сотворено щось, що єсть, що має свою душу, що істнує — власне Україна. Скажіть їм врешті, що у відвічній боротьбі духа з хаосом матерії нема середини: що в ній можна бути слугою або тільки Бога або тільки діявола і що нагорода за діло Боже одержується не на землі, а в небі — Царстві Духа. Тоді оцим поривом реліґійним Ви підіймете українських людей сили матеріяльної — меча, станка і плуга — на орґанізовану жертву, без якої України не можна сотворити. І тоді тільки вони будуть йти вірно за своїми вождями під проводом одного Першого, Гетьмана, між ними; будуть слухати їх, і не будуть втікати з українських бойовищ щоб, бува, не стратити свого пайка в земнім матеріяльнім українськім раю. Тільки великим хрестовим походом Духа на українське пекло тілесних пристрастей і хаосу матерії, можна сотворити Україну. Чи здатні Ви, інтеліґенти українські, що майже всі сьогодня соціялістами або націоналістами єсте, такий хрестовий похід Духа розпочати?

Ваш духовий анархізм, який для Вас дорожчий понад усе, не дає Вам стати орґанізованими і дисциплінованими слугами одного Вівтаря. Ваші очі завидющі і Ваші руки загребущі — якими Ви вславились вже перед тисячу літами — не дають Вам змоги думати про щось инше, як тільки про тілесне, матеріяльне. Тому Ви не в стані великим поривом духа, орґанізованого і дисциплінованого реліґією Христа, обєднати і підняти на верх — до Бога — українське громадянство. Ви як четвероноги повзаєте разом з ним з очима звернутими в землю з думкою тільки про земне, тілесне, матеріяльне. І кожний з Вас у цім повзанню творить собі по образу своїх хотіннь своїх божків, якими він це громадянство нещасне розбиває. Ваші соціялістичні і націоналістичні секти, як колись пожираючі себе взаємно поганські віри, розбивають єдність Української Землі і унеможливлюють її незалежне державне істнування. Бо власне ця сама духова анархія, що колись була причиною підданя Київа північним Варягам, і яку Ви під иншими тільки таслами продовжуєте до нинішнього дня, оправдує владу, обмежуючих цю анархію, метрополій. В що-би обернулась Україна під Вашим проводом, без здержуючої нагайки метропольних влад? Ваш соціялістичний і націоналістичний містицизм, одинока сила яка пхає Вас до акції, це, не знаючий ніякої міри, містицизм поганський. Ви вірите що Ваш, Вами-ж самими, для Ваших потреб матеріяльних, зроблений божок переможе чужого такого самого божка. Ці божки Ваші злобні, кровожадні, і Ви вимагаєте для них фанатизму звіря, бо вся їх сила чудодійна міряється земним, тілесним, матеріяльним. І як що божок Ваш зараз-же тут на землі Вас не нагородить, як він не дає Вам посад, грошей, отаманій, Ви розторощуєте його, зміняєте свої віхи-віру і робите собі зараз другого ⁣»лучшого«⁣ божка. В пустелю троґлодитів повертаються всі, забувші про одного Бога-Духа, матеріялістичні культури. В таку саму пустелю повернулась-би під Вашим соціялістичним та націоналістичним пануванням Україна. Тому, поки Ви репрезентуєте ⁣»культуру українську«, Україна не може жити без нагайки метропольної. І тому Нація Українська повстане лиш тоді, коли в незалежній Державі Українській Ви всі місцеві інтеліґентські підюжувачі соціяльної та національної зненависти будете посажені всі в клітку, і коли Ваше зненавистне на себе гарчання у цій клітці буде живим образом того, якою була і якою не повинна бути Україна.

До української нації через українську державу — через обєднуючі всіх мешканців України державні політичні гасла — кажемо ми.

До української нації через соціялізм і соціяльну зненависть — кажете Ви українські соціялісти.

До української держави через український націоналізм і (репрезентовану ґрупкою інтеліґентів) національну зненависть — кажете Ви, націоналісти.

А за Вами йдуть такіж, як і Ви, соціялісти і націоналісти російські та польські в Україні. Коли соціялізм — кажуть вони — , то хай буде тільки один — російський або польський — при чім тут ⁣»Україна«? Коли націоналізм, то хай буде єдиний неділимий, руський православний, як споконвіку бувало, або ⁣»з трьох племен одна польська нація« — при чім тут ⁣»Україна«?

Щоб могла повстати Україна — кажемо ми — всі місцеві сили, що хочуть своєї держави, мусять одділитись од сил, піддержуючих держави метропольні. І це відділеня — щоб перемогти могли ми, українські державники — . Це значить, що в українськім державницькім таборі мусять обєднатись кращі і активніщі частини поміщик, промисловець, робітник, селянин, місцевий Руський, Поляк, Українець. Як орґанічно, через свої верхи, входила і входить завжди Україна в склад держави метропольної, так само тільки орґанічно, від верхів, вона може від метрополій відділитись.

Крім цементу духовного — реліґійного — цементом , спаюючим місцевих українських людей в боротьбі за власну державу ми хочемо мати — любов до спільної Батьківщини, а не Ваш соціялізм, — зненависть місцевих бідних до місцевих багатих, і не Ваш націоналізм — зненависть місцевих ⁣»Українців«⁣ до місцевих ⁣»не-Українців«. Тільки наше гасло противоставляє всій — тій чи иншій — метрополії. Тільки наше гасло може повернути проти метрополій їх головну на Україні опору: місцеві — польську і російську — ⁣»нації«, і місцеві польські та російські правлячі та посідаючі верстви. Тільки тоді, коли державники українські всіх місцевих класів і всіх місцевих націй переможуть аґентів, яких метрополії мають на Україні теж у всіх місцевих класах і всіх місцевих націях (також у ⁣»нації українській«!) — зможе повстати Держава Українська. І тільки в Українській Державі — тільки в процесі співжиття мешканців України на території — може витворитись з них Українська Нація. Так наприклад, як повстає на наших очах Американська Нація з процесу співжиття ріжних націй і ріжних класів на території Сполучених Держав. Од своєї метрополії одділились ці Держави не під гаслом націоналістичним (бий Анґлійців) і не під гаслом соціялістичним (бий панів і буржуїв), а під гаслом політичним: творім всі мешканці Америки — яких-би ми не були націй і класів — свою власну Американську державу.

Ви — соціялісти і націоналісти — творити Україну хочете як раз протилежним способом . Ви хочете відділити ⁣»чужі«⁣ верхи від ⁣»українських«⁣ низів і винищити верхи низами. При чім Ви ріжнитесь між собою ні психікою, ні методом, ні типом, ні темпераментом, а тільки чисто словесним, зверхнім гаслом. Соціялісти хочуть знищити на Україні верхи низами під гаслом соціяльним: ⁣»бий панів, бо вони буржуї«; а Ви — націоналісти — хочете зробити те саме тільки під гаслом племінно-національним: ⁣»бий панів, бо вони не-Українці«. І ціль та самісінька: владу на Україні при помочі ⁣»соціялістичного«⁣ чи ⁣»націоналістичного«⁣ народу захватити в свої, інтеліґентські, руки. Тому то так легко з соціялістів Ви стаєте націоналістами і з націоналістів ⁣»зміновіховцями«. І тому то одні і другі Ви засуджені, як Українці, на загибель. Бо бунти низів можуть валити держави, але з них ще ні одна нова держава в світі не повстала. Бо завжди спочатку буває держава, а потім нація. При помочі дитини породити матір — неістнуючою ще і фіктивною ⁣»українською нацією«⁣ будувати реальну українську державу — можете намагатись тільки Ви, націоналісти українські, яких націоналізм єсть лише виразником вродженої анархічної вдачі, злоби, нікчемности і хаосу в думках.