Пролетарська революція і ренегат Каутський

Передмова

Вийшла недавно у Відні брошура Каутського "Диктатура пролетаріату" (Wien, 1918, Ignaz Brand, стор 63) представляє з себе наочний приклад того цілковитого і ганебно банкрутства II Інтернаціоналу, про якому давно говорять всі чесні соціалісти всіх країн. Питання про пролетарської революції стає тепер практично в порядок дня в цілому ряді держав. Тому розбір ренегатскіх софизмов і повного зречення від марксизму у Каутського є необхідним.

Але спочатку треба підкреслити, що пише ці рядки з самого початку війни доводилося багато разів вказувати на розрив Каутського з марксизмом. Ряд статей 1914-1916 років в закордонному "Соціал-демократ" і "Комуніст" був присвячений цьому. Статті ці зібрані у виданні Петроградської Ради: Г. Зінов'єв і Н. Ленін: "Проти течії", Петроград, 1918 р. (сторінок 550).У брошурі, виданій у Женеві в 1915 році і перекладеної тоді ж на німецький і французький язикі, я писав про "каутськіанства": "Каутський, найбільший авторитет II Інтернаціоналу, представляє з себе найвищою мірою типовий і яскравий приклад того, як словесне визнання марксизму призвело на ділі до перетворення його в "струвізм" або в "брентанізму" (тобто в ліберально-буржуазний вчення, що визнає нереволюційні "класову" боротьбу пролетаріату, що особливо яскраво висловили російський письменник Струве і німецький економіст Брентано). Ми бачимо це й на прикладі Плеханова.З марксизму явними софізмами вихолощують його революційну живу душу, в марксизмі визнають усі, крім революційних засобів боротьби, проповіді та підготовки їх, виховання мас саме в цьому напрямку. Каутський безідейно "примиряє" основну думку соціал-шовінізму, визнання захисту вітчизни в даній війні, з дипломатичною, показною поступкою лівим у вигляді утримання при голосуванні кредитів, словесного визнання своєї опозиційності і т. д.Каутський, в 1909 році писав цілу книгу про наближення епохи революцій і про зв'язок війни з революцією, Каутський, в 1912 році підписував Базельський маніфест про революційний використанні прийдешньої війни, тепер на всі лади виправдовує і прикрашивать соціал-шовінізм і, подібно Плеханову, приєднується до буржуазії для висміювання всяких помислів про революцію, всяких кроків до безпосередньо-революційної боротьбі.

Робочий клас не може здійснити своєї всесвітньо-революційної мети, не ведучи нещадної війни з цим ренегатством, безхарактерністю, прислужництвом опортунізму і безприкладним теоретичним опошлення марксизму. Каутськіанства не випадковість, а соціальний продукт протиріч II Інтернаціоналу, з'єднання вірності марксизму на словах і підпорядкування опортунізму на справу" (Г. Зінов'єв і Н. Ленін: "Соціалізм і війна", Женева, 1915, стор 13-14).

Далі. У написаній в 1916 році книзі "Імперіалізм, як новітній етап капіталізму" * (вийшла в Петрограді в 1917 році) я детально розбирав теоретичну фальш всіх міркувань Каутського про імперіалізм. Я наводив визначення імперіалізму Каутським: "Імперіалізм є продукт високорозвиненого промислового капіталізму. Він полягає в прагненні кожної промислової капіталістичної нації приєднати до себе або підпорядкувати всі великі аграрні (курсив Каутського) області, без відношення до того, якими націями вони населені ". Я показував цілковиту невірність цього визначення і "пристосованість" його до затушовування найглибших суперечностей імперіалізму, а потім до примирення з опортунізмом. Я наводив своє визначення імперіалізму: "Імперіалізм є капіталізм на тій стадії розвитку, коли склалося панування монополій і фінансового капіталу, придбав видатне значення вивіз капіталу, почався розділ світу міжнародними трестами і закінчився розділ всієї території землі найбільшими капіталістичними країнами". Я показував, що критика імперіалізму у Каутського варто навіть нижче буржуазної, міщанської критики його.

Нарешті, в серпні і вересні 1917 року, тобто до пролетарської революції в Росії (25 жовтня - 7 листопада 1917 року), я написав що вийшла в Петрограді на початку 1918 року брошуру "Держава і революція. Вчення марксизму про державу і завдання пролетаріату в революції "* і тут, у розділі VI про" споганений марксизму опортуністами", присвятив особливу увагу Кавцькому, доводячи, що він абсолютно перекрутив вчення Маркса, підробляв його під опортунізм," відрікався від революції на ділі при визнання її на словах".

По суті, основна теоретична помилка Каутського в його брошурі про диктатуру пролетаріату полягає саме в тих опортуністичних збоченнях вчення Маркса про державу, які докладно розкриті в моїй брошурі "Держава і революція".

Ці попередні зауваження були необхідні, бо вони доводять, що Каутський був відкрито звинувачений мною в ренегатстві задовго до того, як більшовики взяли державну владу і були за це засуджені Каутским.

Як Каутський перетворив Маркса в дюжинного ліберала

Основне питання, згадуваний Каутским в його брошурі, є питання про докорінну змісті пролетарської революції, саме про диктатуру пролетаріату. Це - питання, що має найважливіше значення для всіх країн, особливо для передових, особливо для воюючих, особливо в даний час. Можна сказати без перебільшення, що це - найголовніше питання усією пролетарською класової боротьби. Тому необхідно на ньому уважно зупинитися.

Каутський ставить питання таким чином, що "протилежність обох соціалістичних напрямків" (тобто більшовиків і не-більшовиків) є "протилежність двох докорінно різних методів: демократичного і диктаторського" (стор. 3 ).

Відзначимо мимохідь, що, називаючи НЕ-більшовиків у Росії, тобто меншовиків та есерів, соціалістами, Каутський керується їх назвою, тобто словом, а не тим дійсним місцем, яке вони займають у боротьбі пролетаріату з буржуазією. Чудове розуміння і застосування марксизму! Але про це докладніше нижче.

Зараз треба взяти головне: велике відкриття Каутського про "корінний протилежності" "демократичного і диктаторського методів". У цьому цвях питання. У цьому вся суть брошури Каутського. І це - така жахлива теоретична плутанина, таке повне зречення від марксизму, що Каутський, треба визнати, далеко випередив Бернштейна.

Питання про диктатуру пролетаріату є питання про ставлення пролетарської держави до буржуазного державі, пролетарської демократії до буржуазної демократії. Здавалося б, це ясно як день? Але Каутський, точно якийсь учитель гімназії, засохлий на повторенні підручників історії, завзято повертається задом до XX століття, обличчям до XVIII, і в сотий раз, неймовірно нудно, в цілому ряді параграфів, жує і пережовує мотлох про ставлення буржуазної демократії до абсолютизму і середньовіччя!

Воістину, точно у сні мочалку жує!

Адже це ж значить рішуче не зрозуміти, що до чого. Адже тільки посмішку викликають потуги Каутського представити справу так, ніби є люди, що проповідують "презирство до демократії" (с. 11) і т. п. Такими дрібничками доводиться затушовувати і заплутувати питання Кавцькому, бо він ставить питання по-ліберальному, про демократію взагалі , а не про буржуазну демократію, він уникає навіть цього точного, класового поняття, а намагається говорити про "досоциалістічеських" демократії.Майже третина брошури, 20 сторінок з 63, зайняв наш вдалий балаканиною, яка дуже приємна для буржуазії, бо дорівнює підфарбовування буржуазної демократії і затушовує питання про пролетарської революції.

Але ж заголовок брошури Каутського є все ж "Диктатура пролетаріату". Що в цьому саме суть вчення Маркса, це загальновідомо. І Кавцькому довелося, після всієї балаканини не так на тему, навести слова Маркса про диктатуру пролетаріату.

Як це проробив "марксист" Каутський, це вже пряма комедія! Слухайте: "На одне слово Карла Маркса спирається той погляд" (який Каутський оголошує презирством до демократії) - так буквально значиться на сторінці 20. А на стор 60-ій це повторено навіть у такій формі, що (більшовики) "згадали вчасно слівце" (буквально так!! Des Wortchens) "про диктатуру пролетаріату, вжите Марксом одного разу в 1875 році в листі".

Ось це "слівце" Маркса: "Між капіталістичним і комуністичним суспільством лежить період революційного перетворення першого в друге. Цьому періоду відповідає і політичний перехідний період, і держава цього періоду не може бути нічим іншим, окрім як революційною диктатурою пролетаріату".

По-перше, назвати це знамените міркування Маркса, що підводить підсумок всьому його революційному вченню, "одним словом" або навіть "слівцем" - значить знущатися над марксизмом, значить відрікатися від нього повністю. Не можна забувати, що Каутський знає Маркса майже напам'ять, що, судячи з усіх писань Каутського, у нього в письмовому столі або в голові поміщений ряд дерев'яних скриньок, в яких все написане Марксом розподілено акуратнішим і найзручнішим для цитування чином. Каутський не може не знати, що і Маркс і Енгельс і в листах та в друкованих творах говорили про диктатуру пролетаріату багаторазово, і до і особливо після Комуни. Каутський не може не знати, що формула: "диктатура пролетаріату" є лише більш історично-конкретне і науково-точний виклад того завдання пролетаріату "розбити" буржуазну державну машину, про яку (завданню) і Маркс і Енгельс, враховуючи досвід революцій 1848 і ще більш 1871 року, говорять з 1852 до 1891 року, протягом сорока років.

Як пояснити це жахливе збочення марксизму грамотієм в марксизмі Каутским? Якщо говорити про філософські основи даного явища, то справа зведеться до підміни діалектики еклектицизм і софістикою. Каутський - великий майстер такої підміни. Якщо говорити практично - політично, то справа зведеться до лакейства перед опортуністами, тобто, зрештою, перед буржуазією. З початку війни прогресуючи все швидше, Каутський дійшов до віртуозності в цьому мистецтві бути марксистом на словах, лакеєм буржуазії на ділі.

Ще більш переконуєшся в цьому, коли розглядаєш, як чудово "витлумачив" Каутський "слівце" Маркса про диктатуру пролетаріату. Слухайте: "Маркс, на жаль, упустив вказати докладніше, як він уявляє собі цю диктатуру ..." (Наскрізь брехлива фраза ренегата, бо Маркс і Енгельс дали саме ряд найдокладніших вказівок, які навмисне обходить начетчик в марксизмі Каутський.) ".. . Буквально слово диктатура означає знищення демократії. Але, зрозуміло, взяте буквально це слово означає також єдиновладдя одного окремої особи, не пов'язаного ніякими законами. Єдиновладдя, яке відрізняється від деспотизму тим, що воно мислиться не як постійне державне установа, а як минуща міра крайності.

Вираз "диктатура пролетаріату", отже, не диктатура однієї особи, а одного класу, вже виключає, що Маркс мав на увазі при цьому диктатуру в буквальному сенсі слова.

Він говорив тут не про форму правління, а про стан, яке за необхідності має настати всюди там, де пролетаріат завоював політичну владу. Що Маркс тут не мав на увазі форми правління, це доводиться вже тим, що він тримався погляду, що в Англії і в Америці перехід може відбутися мирно, отже, шляхом демократичним" (стор. 20).

Ми навмисне привели повністю всі це міркування, щоб читач міг ясно бачити, якими прийомами оперує "теоретик" Каутський.

Каутський побажав підійти до питання таким чином, щоб почати з визначення "слова" диктатура.

Прекрасно. Підійти будь-яким чином до питання - священне право всякого. Треба тільки відрізняти серйозний і чесний підхід до питання від нечесного. Хто хотів би серйозно поставитися до справи при даному способі підходу до питання, той повинен би дати своє визначення "слова". Тоді питання було б поставлене ясно і прямо. Каутський цього не робить. "Буквально, - пише він, - слово диктатура означає знищення демократії".

По-перше, це не визначення. Якщо Кавцькому завгодно ухилятися від дачі визначення поняттю диктатура, до чого було вибирати даний підхід до питання?

По-друге, це явно невірно. Лібералові природно говорити про "демократію" взагалі. Марксист ніколи не забуде поставити питання: "для якого класу?". Всякий знає, наприклад, - і "історик" Каутський знає це теж, - що повстання або навіть сильні бродіння рабів в давнину відразу виявляли сутність античної держави, як диктатури рабовласників. Знищувала чи ця диктатура демократію серед рабовласників, для них? Всім відомо, що ні.

"Марксист" Каутський сказав жахливий дурниця і неправду, бо "забув" про класову боротьбу ...

Щоб з ліберального і брехливого твердження, даного Каутским, зробити марксистське і справжнє, треба сказати: диктатура не обов'язково означає знищення демократії для того класу, який здійснює цю диктатуру над іншими класами, але вона обов'язково означає знищення (або істотне обмеження, що теж є один з видів знищення) демократії для того класу, над яким або проти якого здійснюється диктатура.

Але, як не істинно це твердження, а визначення диктатури воно не дає.

Розглянемо наступну фразу Каутського:

".. Але, зрозуміло, взяте буквально, це слово означає також єдиновладдя одного окремої особи, не пов'язаного ніякими законами ... "

Подібно сліпому цуценяті, який випадково тицяє носом то в одну, то в іншу сторону, Каутський ненавмисно наткнувся тут на одну вірну думку (саме, що диктатура є влада, не пов'язана ніякими законами), але визначення диктатури все ж не дав і сказав, крім того "явну історичну неправду, ніби диктатура означає владу однієї особи. Це і граматично невірно, бо діктаторствовать може і купка осіб, і олігархія, і один клас, і т. д.

Далі Каутський вказує відміну диктатури від деспотизму, але, хоча його вказівку явно невірно, зупинятися на ньому ми не будемо, бо це абсолютно не відноситься до цікавого для нас питання. Відома схильність Каутського від XX століття повертатися до XVIII, а від XVIII до античної давнини, і ми сподіваємося, що, добившись диктатури, німецький пролетаріат врахує цю схильність, посадивши, скажімо, Каутського гимназическим учителем давньої історії. Від визначення диктатури пролетаріату ухилятися допомогою розмірковувань про деспотизм є або крайня дурість, або вельми невміле шахрайство.

В результаті ми отримуємо, що, взявшись говорити про диктатуру, Каутський наговорив багато явною неправди, але ніякого визначення не дав! Він міг би, не покладаючись на свої розумові здібності, вдатися до своєї пам'яті і викласти з "шухлядок" всі випадки, коли Маркс говорить про диктатуру. Він отримав би, напевно, або наступне, або по суті збігається з ним, визначення:

Диктатура є влада, яка спирається безпосередньо на насильство, не пов'язана ніякими законами.

Революційна диктатура пролетаріату є влада, завойована і підтримувана насильством пролетаріату над буржуазією, влада, не пов'язана ніякими законами.

І ось цю-то просту істину, істину, ясну як божий день для всякого свідомого робітника (представника маси, а не верхівкового шару підкупленої капіталістами міщанської сволочі, якою є соціал-імперіалісти всіх країн), цю очевидну для всякого представника експлуатованих, що борються за своє звільнення, цю безперечну для всякого марксиста істину доводиться "війною відвойовувати" у ученейшего пана Каутського! Чим пояснити це? Тим духом лакейства, яким просочилися вожді II Інтернаціоналу, які стали ницими сикофант на службі у буржуазії.

Спочатку Каутський скоїв підтасовування, заявивши явний дурниця, ніби буквальний сенс слова диктатура означає одноосібного диктатора, а потім він - на підставі цієї підтасування! - Заявляє, що у Маркса, "значить", слова про диктатуру класу мають не буквальний сенс (а такий, при якому диктатура не означає революційного насильства, а "мирне" завоювання більшості при буржуазної, - це зауважте, - "демократії").

Треба відрізняти, бачте, "стан" від "форми правління". Дивно глибокодумне відмінність, зовсім зразок того, як якщо б ми відрізняли "стан" дурості у людини, рассуждающего нерозумно, від "форми" його дурниць.

Кавцькому потрібно витлумачити диктатуру, як "стан панування" (цей вираз буквально вжито у нього на наступній же, 21-ої, сторінці), бо тоді зникає революційне насильство, зникає насильницька революція "Стан панування" є стан, в якому буває будь-яку більшість при ... "Демократії"! Таким шахрайським фокусом революція благополучно зникає!

Але шахрайство занадто грубе, і Каутського воно не врятує. Що диктатура передбачає і означає "стан" неприємного для ренегатів революційного насильства одного класу над іншим, цього "шила в мішку не сховаєш". Нісенітність розрізнення "стану" і "форми правління" спливає назовні. Про форму правління говорити тут втройне нерозумно, бо всякий хлопчик знає, що монархія і республіка різні форми правління. Пану Кавцькому потрібно доводити, що обидві ці форми правління, як і всі перехідні "форми правління" при капіталізмі, суть лише різновиди буржуазної держави, тобто диктатури буржуазії.

Говорити про форми правління, нарешті, є не тільки дурна, але й незграбна фальсифікація Маркса, який ясніше ясного говорить тут про форму або типі держави, а не про форму правління.

Пролетарська революція неможлива без насильницького руйнування буржуазної державної машини і заміни її новою, яка, за словами Енгельса, "не є вже у власному розумінні державою".

Кавцькому все це треба замазати і изолгаться - цього вимагає його ренегатская позиція.

Подивіться, до яким жалюгідним вивертам він вдається.

Виверт перша. "... Що Маркс не мав тут на увазі форми правління, доводиться тим, що він вважав за можливе в Англії та Америці мирний переворот, тобто демократичним шляхом ..."

Форма правління тут рішуче ні при чому, бо бувають монархії, що не типові для буржуазної держави, наприклад, що відрізняються відсутністю вояччини, і бувають республіки, цілком у цьому відношенні типові, наприклад, з вояччиною і з бюрократією. Це загальновідомий історичний і політичний факт, і Кавцькому не вдасться його фальсифікувати.

Якби Каутський хотів серйозно і чесно міркувати, він би запитав себе: чи бувають історичні закони, що стосуються революції і не знають винятку? Відповідь була б: ні, таких законів немає. Такі закони мають на увазі лише типове, те, що Маркс одного разу назвав "ідеальним" себто середнього, нормального, типового капіталізму.

Далі. Чи було в 70-х роках щось таке, що робило з Англії та Америки виняток у розглянутому відношенні? Всякому, скільки-небудь знайомому з вимогою науки в області історичних питань, очевидно, що це питання необхідно поставити. Чи не поставити його - значить фальсифікувати науку, означає грати в софізми. А поставивши це питання, не можна сумніватися у відповіді: революційна диктатура пролетаріату є насильство проти буржуазії; необхідність ж цього насильства особливо викликається, як докладним чином і багаторазово пояснювали Маркс і Енгельс (особливо в "Громадянській війні у Франції" і в передмові до неї) , - тим, що існує вояччина і бюрократія. Якраз цих установ, якраз в Англії і в Америці, як раз в 70-х роках XIX століття, коли Маркс робив своє зауваження, не було! (А тепер вони і в Англії і в Америці є.)

Кавцькому доводиться буквально шахраювати на кожному кроці, щоб прикривати своє ренегатство!

І зауважте, як він показав тут ненавмисно свої ослячі вуха: він написав: "мирно, тобто демократичним шляхом"!!

При визначенні диктатури Каутський щосили намагався заховати від читача основна ознака цього поняття, саме: революційне насильство. А тепер правда вилізла назовні: йдеться про протилежності мирного і насильницького переворотів.

Тут зарита собака. Всі виверти, софізми, шахрайські фальсифікації для того й потрібні Кавцькому, щоб відговоритися від насильницької революції, щоб прикрити своє зречення від неї, свій перехід на сторону ліберальної робочої політики, тобто на сторону буржуазії. Тут зарита собака.

"Історик" Каутський так безсоромно фальсифікує історію, що "забуває" основне: домонополістичний капіталізм - а апогеєм його були саме 70-ті роки XIX століття - відрізнявся, в силу економічних його корінних властивостей, які в Англії та Америці проявилися особливо типово, найбільшим порівняно миролюбністю і волелюбністю. А імперіалізм, тобто монополістичний капіталізм, остаточно дозрілий лише в XX столітті, з економічних його корінним властивостям, відрізняється найменшим миролюбністю і волелюбністю, найбільшим і повсюдним розвитком вояччини. "Не помітити" цього, при міркуванні про те, наскільки типовий або вірогідний мирний чи насильницький переворот, значить опуститися до самого дюжинного лакея буржуазії.

Виверт другий. Паризька Комуна була диктатурою пролетаріату, а обрана вона була загальним голосуванням, тобто без позбавлення буржуазії її виборчих прав, тобто "демократично". І Каутський торжествує: "... Диктатура пролетаріату була, для Маркса" (або: за Марксом), "станом, який з необхідністю випливає з чистої демократії, якщо пролетаріат становить більшість" (bei uberwiegendem Proletariat, S. 21).

Цей довід Каутського настільки забавний, що, воістину, відчуваєш справжнє embarras de richesses (утруднення від великої кількості ... заперечень). По-перше, відомо, що колір, штаб, верхи буржуазії втекли з Парижа в Версаль. У Версалі був "соціаліст" Луї Блан, що, між іншим, показує брехливість твердження Каутського, ніби в Комуні брали участь "всі напрямки" соціалізму. Чи не смішно зображати "чистої демократією" з "загальним голосуванням" поділ жителів Парижа на два воюючих табори, один з яких сконцентрував всю бойову, політично активну буржуазію?

По-друге, Комуна боролася з Версалем, як робочий уряд Франції проти буржуазного. Причому ж тут "чиста демократія" і "загальне голосування", коли Париж вирішував долю Франції? Коли Маркс знаходив, що Комуна зробила помилку, не взявши банку, який належав всій Франціі, то чи не виходив чи Маркс з принципів і практики "чистої демократії"??

Право ж, видно, що Каутський пише в такій країні, в якій поліція забороняє людям "скопом" сміятися, інакше Каутський був би убитий сміхом.

По-третє. Дозволю собі шанобливо нагадати напам'ять знає Маркса і Енгельса пану Кавцькому наступну оцінку Комуни Енгельсом з точки зору ... "Чистої демократії": "Бачили чи коли-небудь революцію ці панове" (антіавторітарісти)? "Революція є, безсумнівно, сама авторитарна річ, яка тільки можлива. Революція є акт, в якому частина населення нав'язує свою волю іншій частині допомогою рушниць, багнетів, гармат, тобто засобів надзвичайно авторитарних. І перемогла партія по необхідності буває змушена утримувати своє панування за допомогою того страху, який вселяє реакціонерам її зброя. Якби Паризька Комуна не опиралася на авторитет озброєного народу проти буржуазії, то хіба б вона протрималася довше одного дня? Чи маємо ми право, навпаки, гудити Комуну за те, що вона занадто мало користувалася цим авторитетом?".

Ось вам і "чиста демократія"! Як би висміяв Енгельс того вульгарного міщанина, "соціал-демократа" (в французькому сенсі - 40-х років і в загальноєвропейському - 1914-1918 років), який надумав б взагалі говорити про "чистої демократії" в суспільстві, розділеному на класи!

Але досить. Перерахувати всі окремі безглуздості, до яких домовляється Каутський, річ неможлива, бо у нього в кожній фразі бездонна прірва ренегатства.

Маркс і Енгельс докладним чином аналізували Паризьку Комуну, показали, що її заслугою була спроба розбити, зламати "готову державну машину". Маркс і Енгельс цей висновок вважали настільки важливим, що тільки цю поправку внесли в 1872 році до "застарілої" (частинами) програмі "Комуністичного Маніфесту". Маркс і Енгельс показали, що Комуна знищувала армію і чиновництво, знищувала парламентаризм, руйнувала "паразитичний наріст - держава" і т. д., а премудрий Каутський, надівши нічний ковпак, повторює те, що тисячу разів говорили ліберальні професора, - казки про " чисту демократію ".

Недарма сказала Роза Люксембург 4 серпня 1914, що німецька соціал-демократія тепер є смердючий труп.

Виверт третя. "Якщо ми говоримо про диктатуру, як форми правління, то ми не можемо говорити про диктатуру класу. Бо клас, як ми вже помітили, може тільки панувати, але не керувати ... "Керують же" організації "або" партії ".

Плутаєте, безбожно плутаєте, пане "плутанини радник"! Диктатура не їсти "форма правління", це смішний дурниця. І Маркс говорить не про "форми правління", а про форму або типі держави. Це зовсім не те, зовсім не те. Абсолютно невірно також, що не може керувати клас: такий дурниця міг сказати тільки "парламентський кретин", нічого не бачить, крім буржуазного парламенту, нічого не помічає, окрім "правлячих партій". Будь-яка європейська країна покаже Кавцькому приклади управління її панівним класом, наприклад, поміщиками в середні століття, незважаючи на їх недостатню організованість.

Підсумок: Каутський перекрутив самим нечуваним чином поняття диктатури пролетаріату, перетворивши Маркса в дюжинного ліберала, тобто докотився сам до рівня ліберала, який базікає вульгарні фрази про "чистої демократії", прикрашивая і затушовувавши класовий зміст буржуазної демократії, цураючись усього більше революційного насильства з боку пригнобленого класу. Коли Каутський "витлумачив" поняття "революційної диктатури пролетаріату" таким чином, що зникло революційне насильство з боку пригнобленого класу над гнобителями, то в справі ліберального спотворення Маркса був побитий світовий рекорд. Ренегат Бернштейн виявився щеням у порівнянні з ренегатом Каутским.

Буржуазна і пролетарська демократія

Питання, безбожно заплутаний Каутским, представляється на ділі в такому вигляді.

Якщо не знущатися над здоровим глуздом і над історією, то ясно, що не можна говорити про "чистої демократії", поки існують різні класи, а можна говорити тільки про класову демократії. (У дужках сказати, "чиста демократія" є не тільки неосвічена фраза, обнаруживающая нерозуміння як боротьби класів, так і сутності держави, а й тричі пуста фраза, бо в комуністичному суспільстві демократія буде, перероджуючи і перетворюючись в звичку, відмирати, але ніколи не буде "чистої" демократією.)

"Чиста демократія" є брехлива фраза ліберала, обдурювати робітників. Історія знає буржуазну демократію, яка йде на зміну феодалізму, і пролетарську демократію, яка йде на зміну буржуазній.

Якщо Каутський мало не десятки сторінок присвячує "доказу" тієї істини, що буржуазна демократія прогресивна порівняно з середньовіччям і що її обов'язково повинен використовувати пролетаріат у своїй боротьбі проти буржуазії, то це саме ліберальна балаканина, обдурювати робітників. Не тільки в утвореної Німеччини, а й у неосвіченої Росії це - труізма. Каутський просто пускає "вчений" пісок в очі робочим, розповідаючи з важливим видом і про Вейтлінг і про єзуїтів в Парагваї, і про багато інше, щоб, обійти буржуазну сутність сучасної, тобто капіталістичної, демократії.

Каутський бере з марксизму те, що прийнятно для лібералів, для буржуазії (критика середньовіччя, прогресивна історична роль капіталізму взагалі і капіталістичної демократії зокрема), і викидає, замовчує, затушовує в марксизмі те, що неприйнятно для буржуазії (революційне насильство пролетаріату проти буржуазії для її знищення). Ось чому Каутський і виявляється неминуче, в силу його об'єктивного положення і яка б не була його суб'єктивна переконаність, лакеєм буржуазії.

Буржуазна демократія, будучи великим історичним прогресом у порівнянні з середньовіччям, завжди залишається - і при капіталізмі не може не залишатися - вузькою, урізаною, фальшивою, лицемірною, раєм для багатих, пасткою і обманом для експлуатованих, для бідних. Ось цієї істини, складовою существеннейшую складову частину марксистського вчення, "марксист" Каутський не зрозумів. Ось у цьому - корінному - питанні Каутський підносить "приємності" для буржуазії замість наукової критики тих умов, які роблять всяку буржуазну демократію демократією для багатих.

Нагадаємо спочатку найвченішому пану Кавцькому ті теоретичні заяви Маркса і Енгельса, які наш начетчик ганебно "забув" (на догоду буржуазії), а потім пояснимо справу найбільш популярно.

Не тільки давнє і феодальне, але і "сучасна представницька держава є знаряддя експлуатації найманої праці капіталом" (Енгельс в його творі про державу). "Так як держава є лише минуще установа, яким доводиться користуватися в боротьбі, в революції, щоб насильно придушити своїх супротивників, то говорити про вільний народному державі є чиста нісенітниця: поки пролетаріат ще має потребу в державі, він має потребу в ньому не в інтересах свободи, а в інтересах придушення своїх супротивників, а коли стає можливим говорити про свободу, тоді держава, як таке, перестає існувати "(Енгельс в листі до Бебелю від 28. III. 1875). "Держава є не що інше, як машина для придушення одного класу іншим, і в демократичній республіці нітрохи не менше, ніж у монархії" (Енгельс у передмові до "Громадянської війні" Маркса). Загальне виборче право є "показник зрілості робітничого класу. Дати більше воно не може і ніколи не дасть в теперішньому державі "(Енгельс в його творі про государстве. Пан Каутський розжовує надзвичайно нудно першу частину цього положення, прийнятну для буржуазії. Другу ж, яку ми підкреслили і яка для буржуазії не прийнятна, ренегат Каутський замовчує!). "Комуна повинна була бути не парламентарної, а працюючої корпорацією, в один і той же час і Законодавство і виконуючою закони ... Замість того, щоб один раз в три або шість років вирішувати, який член панівного класу повинен представляти і придушувати (ver-und zertreten) народ в парламенті, замість цього загальне виборче право мало служити народу, організованому в комуни, для того, щоб підшукувати для свого підприємства робітників, наглядачів, бухгалтерів, як індивідуальне виборче право служить для цієї мети всякому роботодавцю" (Маркс у творі про Паризьку Комуну "Громадянська війна у Франції").

Кожне з цих положень, прекрасно відомих найвченішому пану Кавцькому, б'є йому в обличчя, викриває всі його ренегатство. У всій брошурі Каутського немає ні краплі розуміння цих істин. Весь зміст його брошури є знущання над марксизмом!

Візьміть основні закони сучасних держав, візьміть управління ними, візьміть свободу зібрань або друку, візьміть "рівність громадян перед законом", - і ви побачите на кожному кроці добре знайоме кожному чесному і свідомому робітникові лицемірство буржуазної демократії. Немає жодного, хоча б самого демократичної держави, де б не було лазівок чи застережень в конституціях, що забезпечують буржуазії можливість рушити війська проти робітників, ввести воєнний стан і т. п. "в разі порушення порядку", - на ділі, у випадку " порушення "експлуатованим класом свого рабського становища і спроб вести себе не по-рабськи. Каутський безсоромно прикрашивать буржуазну демократію, замовчуючи, наприклад, те, що роблять найбільш демократичні і республіканські буржуа в Америці чи Швейцарії проти страйкуючих робітників.

О, мудрий і вчений Каутський про це мовчить! Він не розуміє, цей учений політичний діяч, що мовчання про це є підлість. Він воліє розповідати робочим дитячі казки на зразок того, що демократія означає "охорону меншості". Неймовірно, але факт! В літо 1918-е від різдва Христового, на п'ятому році всесвітньої імперіалістської бійні і задушення інтернаціоналістських (тобто не зрадили підло соціалізму, як Реноделі і Лонге, як Шейдемани і Каутський, як Гендерсон і Вебб і т. п.) меншин у всіх "демократіях" світу, пан учений Каутський солоденьким, солоденьким голосом оспівує "охорону меншості". Хто бажає, може прочитати це на стор 15 брошури Каутського. А на сторінці 16 сей учений ... індивід розповість вам про вігах і торі в XVIII столітті в Англії!

О, вченість! О, витончене лакейство перед буржуазією! О, цивілізована манера повзати на череві перед капіталістами і лизати їх чоботи! Якби я був Круппом або Шейдеманом, або Клемансо, або Реноделем, я би став платити панові Кавцькому мільйони, нагороджувати його поцілунками Іуди, розхвалювати його перед робітниками, рекомендувати "єдність соціалізму" з настільки "поважними" людьми, як Каутський. Писати брошури проти диктатури пролетаріату, розповідати про вігах і торі в XVIII столітті в Англії, запевняти, що демократія означає "охорону меншини", і замовчувати про погроми проти інтернаціоналістів у "демократичної" республіці Америці, - хіба це не лакейські послуги буржуазії?

Вчений пан Каутський "забув" - ймовірно, випадково забув ... - "Дрібниця", саме: що охорону меншини панівна партія буржуазної демократії дає тільки другий буржуазної партії, пролетаріату ж при всякому серйозному, глибокому, корінному питанні замість "охорони меншини" дістаються військові становища або погроми. Чим більше розвинена демократія, тим ближче буває при всякому глибокій політичній розходженні, небезпечному для буржуазії, до погрому або до громадянської війни. Цей "закон" буржуазної демократії вчений пан Каутський міг би спостерігати на ділі Дрейфуса в республіканській Франції, на лінчування негрів і інтернаціоналістів в демократичній республіці Америці, на прикладі Ірландії та Ульстера в демократичній Англіі, на цькуванні більшовиків і організації погромів проти них у квітні 1917 року в демократичній республіці Російської. Я навмисне беру приклади не тільки з часу війни, але також з довоєнного, мирного часу. Солодкавості пану Кавцькому завгодно закрити очі на ці факти XX століття і зате розповісти робочим дивно нові, чудово цікаві, незвичайно повчальні, неймовірно важливі речі про вігів і торі в XVIII столітті.

Візьміть буржуазний парламент. Чи можна допустити, що вчений Каутський ніколи не чув про те, як біржа і банкіри тим більше підпорядковують собі буржуазні парламенти, чим сильніше розвинена демократія? З цього не випливає, що не треба використовувати буржуазний парламентаризм (і більшовики так успішно використовували його, як чи інша партія в світі, бо в 1912-1914 роках ми завоювали всю робочу курію в IV Думі). Але з цього випливає, що тільки ліберал може забувати історичну обмеженість і умовність буржуазного парламентаризму, як забуває про це Каутський. На кожному кроці в самому демократичному буржуазному державі зустрічаю! пригноблені маси кричущу суперечність між формальним рівністю, яке "демократія" капіталістів проголошує, і тисячами фактичних обмежень і хитрощів, які роблять пролетарів найманими рабами. Саме це протиріччя розкриваємо очі масам на гнилість, брехливість, лицемірство капіталізму. Саме це протиріччя викривають постійно агітатори і пропагандисти соціалізму перед масами, щоб приготувати їх до революції! А коли почалася ера революцій, тоді Каутський повернувся задом до неї і став оспівувати принади вмираючої буржуазної демократії.

Пролетарська демократія, однією з форм якої є Радянська влада, дала небачене в світі розвиток і розширення демократії саме для гігантської більшості населення, для експлуатованих і трудящих. Написати цілу книжку про демократію, як це зробив Каутський, що говорить на двох сторінках про диктатуру і на десятках сторінок про "чистої демократії", - і не помітити цього, це означає по-ліберальному перекрутити справу абсолютно.

Візьміть зовнішню політику. Ні в одній, самої демократичної, буржуазній країні вона не робиться відкрито. Скрізь обман мас, в демократичній Франції, Швейцарії, Америці та Англії у сто разів ширше і витонченішою, ніж в інших країнах. Радянська влада революційно зірвала покрив таємниці з зовнішньої політики. Каутський цього не помітив, він про це мовчить, хоча в епоху грабіжницьких воєн і таємних договорів про "розподіл сфер впливу" (тобто про розділ світу розбійниками капіталістами) це має кардинальне значення, бо від цього залежить питання про світ, питання про життя і смерті десятків мільйонів людей.

Візьміть устрій держави. Каутський хапається за "дрібниці" аж до того, що вибори "непрямі" (в Радянській конституції), але суті справи не бачить. Класової суті державного апарату, державної машини, він не помічає. У буржуазної демократії капіталісти тисячами витівок - тим більш майстерних і вірно діючих, ніж розвиненіша "чиста" демократія, - відштовхують маси від участі в управлінні, від свободи зборів і друку і т.д. Радянська влада перша в світі (строго кажучи, другий, бо те саме почала робити Паризька Комуна) залучає маси, саме експлуатовані маси, до управління. Участь в буржуазному парламенті (який ніколи не вирішує найсерйозніших питань у буржуазної демократії: їх вирішує біржа, банки) загороджений від трудящих мас тисячами загорож, і робочі чудово знають і відчувають, бачать і сприймають на дотик, що буржуазний парламент чуже установа, знаряддя гноблення пролетарів буржуазією, установа ворожого класу, експлуататорського меншини.