Політичні пісні украјінського народу XVIII–XIX ст.

Front matter

ПІСНІ

УКРАЈІНСЬКОГО НАРОДУ

XVIII–XIX СТ.

Частина перша. Кінець козацтва Розділ I. Запорозці з 1709 до 1739 р.

XVIII–XIX ss.

Textes annotés par M. Dragomanov

Première partie. Section I.

ПОЛІТИЧНІ ПІСНІ

УКРАЈІНСЬКОГО НАРОДУ

XVIII–XIX СТ.

З УВАГАМИ

РОЗДІЛ ПЕРШИЈ

GENÈVE

1883

XVIII–XIX ss.

Textes annotés par M. Dragomanov

Première partie. Section I.

ПОЛІТИЧНІ ПІСНІ

УКРАЈІНСЬКОГО НАРОДУ

XVIII–XIX СТ.

З УВАГАМИ

РОЗДІЛ ПЕРШИЈ

ЖЕНЕВА

1883

МОЈІЈ ЛЬУБІЈ ДРУЖИНІ

1 Јанварьа 1883 року.

ЗАГОЛОВКИ

Прилоги:

Добавки:

Од видавцьа

ОД ВИДАВЦЬА.

В 1874 р. вијшла в світ перша книжка „Историческія Пѣсни Малорусскаго Народа съ примѣчаніями Вл. Антоновича и М. Драгоманова“. То був початок виданьньа, в котрому мусили буть зведені ј појаснені украјінські народні (мужицькі) пісні, в которих видно зміни громадського житьтьа на Украјіні од најдавнішчих часів аж доси. В те виданьньа задумано було зібрати всі подібні пісні, јакі де були доси напечатані, ј поповнити јіх з рукописів, котрі різні особи з Россіјськојі і Австріјськојі Украјіни отдали в руки видавців, — поставити всі варіанти (одміни) кожнојі пісні один коло одного, провірити јіх один одним, а на решті зрівньати те, шчо кажуть про јакиј случај, особу, чи порьадок пісні, з тим, шчо про те звісно з других свідоцтв: літописів, грамат, актів і т. д. Таким робом получилась би історіја громадського житьтьа на Украјіні, по пісньам теперішнього јіјі льуду.

Перегльанувши всьу ту купу печатних і рукописних пісень, јака була в нас, ми поділили јіјі ось на јакі частини:

I. Пісні доби дружиннојі ј кньажеськојі (з IX столітьтьа по XVI-те).

II. Пісні доби козацькојі:

1. Пісні про віјну з татарами ј турками (до половини XVI ст.)

2. Пісні про боротьбу з польаками (до половини XVII в., або до смерти Богдана Хмельницкого в 1657 р.)

3. Пісні про Гетьманшчину до 1709 р. (до поражки гетьмана Мазепи ј руіни Старојі Січі).

4. Пісні про кінець козацтва: в Гетьманшчині Малороссіјськіј до 1764 р., в Слобідчині до 1765 р., на За- порожьжі до 1775 р. Јак прибавка, сьуди належать пісні про Запорозців в Туречині з 1775 р. до 1828, ј про Чорноморців на Дніпрі ј на Кубані аж доси.

5. Пісні козацькі без јасного показу часу, коли вони зклались.

III. Пісні доби гајдамацькојі (XVIII ст., а надто 1768 р.)

IV. Пісні доби рекрутськојі ј крепацькојі, — котра наступила тоді, јак скасовані були козацькі порьадки на Украјіні і јак частина јіјі поступила прьамо під державу Россіјську ј Австріјську: в Подніпрьанських украјінах в 1764–1775 рр.; в Галичині з 1773 р. в Буковині з 1774 р.

V. Пісні про вольу, — в Австроугоршині з 1848–1849 рр. а в Россіјі з 1861–1863 рр.; ці пісні звјазујутьсьа з пісньами про повстаньна угрів і польаків (на Украјіні панів та шльахти) проти цісарства Австріјського ј царства Россіјського.

З цих усих пісень ми з проф. Антоновичем вспіли видати в Россіјі в 1874 і 1875 р. тільки першу частину, а другојі тільки перші два розділи, всього значить пісні про громадські справи на Украјіні з IX ст. до смерти Богдана Хмельницького в 1657 р.

В 1876 р. ми мусили вијіхати з Россіјі ј поділили з д. Антоновичем — до купи спільноју працеју списки пісень так, шчо д. Антоновичу зостались:

Пісні про Гетьманшчину з 1657 до 1709 року,

Пісні доби гајдамацькојі,

а решта зосталась нам. В 1876 ж році поновились утиски на украјінські виданьньа в Россіјі, так шчо, нам покрајніј мірі, не можна було ј думати про те, шчоб видавати там нашу дольу пісень, аж поки в Россіјі не настане повна вольа книгопечатаньньа. Навіть та пів-вольа, котра часами дајетьсьа печаті в Россіјі, не мобла б дати нам можливости напечатати там наші пісні, јак через те, шчо россіјська цензура задержује наші самі смирні праці (так була вирізана із «Русской Старины» 1876, Ноябрь, наша статьтьа про украјінські казки, з поводу писаного дд. Костомаровим і Веселовським про наш звод «Малорусскія народныя преданія и разсказы») а поліціја захопльује в льудеј наші виданьна, зроблені в свіј час за дозволом цензури, јак напр. згаданиј вишче звод. Виданьаьа ж і сама обробка таких річеј, јак украјінські народні пісні, за границеју, та шче ј на не-славјанськіј землі, діло таке важке, шчо про трудність такого виданьньа не можна ј гадати тому, хто не попробував робити јого сам. Через це ј наше виданьньа задержалось на кілька років, — і тільки тепер ми можемо випустити в світ јого початок.

Огльадајучи ті пісні, шчо зостались на нашу дольу, ми вбачајемо, шчо вони показујуть мајже повну картину громадського житьтья народу украјінського в XVIII і XIX столітьтьах з того часу, јак післьа рујіни Старојі Січі ј поражки Мазепи та запорозців під Полтавоју в 1709 р., та вольа, јака шче зоставалась дльа украјінців на земльах під козацьким урьадом, видимо стала конати. Не достаје тільки пісень про гајдамацтво (власних гајдамак в подніпрьанськіј Украјіні ј опришків в Украјіні карпатськіј). Звісно то важниј недостаток, — бо картина житьтьа украјінського в XVIII ст. не повна, без показу того руху, котриј пројавивсь між кінцем козацтва ј настаньньам по всіј нашіј землі крепацтва ј рекрутчини, коли на поміч усьакому панству (најбільш польському) пријшли державні сили, царська Россіјська ј цісарська Австріјська з великим віјськом і впорьадковамим чиновництвом. Самі козацькі пісні, а надто запорозські, XVIII ст. часто потрібујуть, навіть дльа того шчоб були вони јасні, погльаду на пісні гајдамацькі, — ј навіть пісні часу крепацького XIX ст. не раз нагадујуть про пісні гајдамацькі XVIII ст., бо ј XIX ст. на Украјіні не обіјшлось без својіх гајдамак, — котрих тепер звали в Россіјі розбіјниками, котрі најбільш виходили з льудеј, зкривджених крепацтвом і втекших од нього та од рекрутчини в степи та в ліси. Та ми поки не можемо ј не вважајемо навіть себе в праві братись за виданьньа пісень доби гајдамацькојі XVIII ст. і тим більше, шчо наврьад хто не будь тепер міг би зробить це так, јак видавець «Актовъ о Гайдамакахъ. 1700–1768». (Архивъ Югозападной Руси, ч. III, т. III). Ми тільки там, де буде конче треба, вказуватимемо читатам нашого виданьньа на гајдамацькі пісні, котрі појасньајуть тој матерјал, јакиј входить в наше виданьньа.

За цим појасненьньам, ми все таки вважајемо можливим вдержати за нашим новим виданьньам имја Украјїнських Пісень про Громадські Справи, або Політичних Пісень Украјінського Народу XVIII–XIX ст. Сьуди входьать пісні 4-го ј 5-го з II-јі частини задуманного виданьньа «Историческихъ Пѣсень Малорусскаго Народа», а далі пісні частини IV-јі ј V-јі того ж виданьньа. Нові надіјшовші до нас списки пісень, на котрих видно слід уже новішчих часів, післьа волі од крепацтва, часів безземельльа, најмів і заводів, примусили нас трохи змінити показані вишче поділи наших пісень і додати в остатніј частині нові заголовки.

Ми ділим тепер наше нове виданьньа на дві частини:

Кінець козацтва:

Розділ 1) Запорозці в 1709–1739 рр.

„ 2) Гетьманшчина ј Слобідчина в 1709–1765 рр.

„ 3) Запорозці в 1740–1775 рр.

„ 4) Козацтво по рујіні Новојі Січі: Запорозці в Туреччині (1775–1828) ј Чорноморці.

„ 5) З козаків в салдати (Сьуди мусьать увіјти пісні 5-го поділу II-јі частини «Историческихъ Пѣсенъ Малорусскаго Народа», — котрі в својіх варјантах переходьать часто з доби козацькојі в рекрутську).

Украјіна під урьадом Россіјським і Австроугорським:

Розділ 1) Держава ј војенна служба.

„ 2) Крепацтво ј вольа (в Австріјі в 1848–49 в Россіјі в 1861–1863); најми ј здирство.

Прилога: Чужинці на Украјіні ј навколо (польаки, москвини, волохи, німці, угри, жиди, цигане, турки ј т. д.)

Все виданьна могло б виходити без перериву. Перша частина зовсім готова дльа печати. Дльа другојі всьа праца впорьадкуваньньа зроблена була вже, коли ми видавали книжку Нові украјінські пісні про громадські справи, котра даје звод пісень і уваг частини другојі. Скорость видаваньньа нашојі збірки, значить, залежитиме најголовнішче од грошових засоб, котрими ми будемо володіти. Може бути, шчо ми не будемо випускати усі розділи в тім порьадку, в јакім вони показані вишче, а по јіх важности; так напр. може бути, шчо ми одложимо на јакијсь час печатаньньа 5-го розділу першојі части ј видамо пісні 2-го розділу II-јі частини ранішче 1-го.

В кінці мусимо зарані повинитись перед читачами за слабости ј хиби, котрі безпремінно мусьать бути в нашому виданьньу. На чужині, без ради од звисних својім знаньньам Украјіни, јіјі діјеписів і житьтьа, — земльаків, навіть без усіх потрібних дльа нашојі праці книжок, ми не могли зробити нашу працьу так, јак би слід. Головне діло, об котрім ми турбовались, — це шчоб не згинули серед случајних пригод особистого житьтьа ті списки пісень, котрі дістались нам од сотні земльаків наших, живих і вже померших. На добавлені ж нами до списків пісень уваги ми дивимось не јак на шчо небудь рішуче, а тільки, јак на догадки, котрі можуть навести других на думки досліди, більш счасливі ј вірні, ніж наші.

М. Драгоманов.

Політичні пісні украјінського народу XVIII–XIX ст. Частина перша. Кінець козацтва

ПІСНІ

УКРАЈІНСЬКОГО НАРОДУ

XVIII–XIX СТ.

Переднье слово

ПЕРЕДНЬЕ СЛОВО.

Пісні украјінського народу про громадські справи XVIII ст. хоч і јавно звјазані з пісньами про такі ж справи в ранішчі часи ј часто подібні до них, — та все таки дуже одмінні од них і по тим річам, про котрі вони росказујуть, і по саміј својіј будівлі. Вијшло це јак через те, шчо справи, котрими пеклувавсьа народ украјінськиј в XVIII ст. були не зовсім такі, јак ті, шчо јого турбували в ранішчі часи: в IX–XV, і навіть в XVI–XVII ст., (з котрих зостались нам, мабуть, чи не најліпші украјінські пісні), так најбільш через те, шчо в XVIII ст. земльа украјінська була зовсім в иншому державному стані, ніж в XVI–XVII ст. і шче більш в иншому, ніж ранішче.

Доба, коли нашим крајінам вправльали городські громади (віча) з кньазьами та јіх меншими товаришами-војаками, бојарами, (шчо звались в купі дружиноју кньажоју) дуже далека од нас, шчоб з того часу зосталось багато пісень у наших неписьменних мужиків. Та все таки ми набрали, најбільш проміж кольадками чимало пісень, в котрих јавно видно слід кньажого ј житьтьа X–XIV ст. Дуже важно, шчо пісні ті розширені по всіј Украјіні навіть більше шче, ніж ми думали в 1874 р. видајучи I т. «Истор. Пѣсенъ Малор. народа», бо з того часу такі пісні ми здобули не тільки з Полтавшчини, а ј з Донськојі Украјіни.

XVI ст. мајже всьа Украјіна, окрім закарпатськојі, котра здавна (з X ст.) стала частиноју держави Угорськојі, та Буковини, котра з Молдавшчиноју тоді була піддана державі Турецькіј, — була вкупі, і хоч не на повніј волі, та все таки в досить вільніј тоді державі Литовсько-Польськіј. Најбільше лихо, котре тоді турбувало украјінців, були татарські та турецькі набіги, котрі рујновали збіжьжьа крајове ј виводили з краіни тисьачні полони льудські в невольу. Лихо це дотикало рівно всі части Украјіни з усіх льудеј украјінських, котрі шче тоді не були поділені так, јак пізнішче, на ріжні класи (стани) віри ј мови. Всі, письменні ј не письменні, духовні ј світські, рицарі-пани ј рицарі-козаки, мішчане, ј сільське поспільство, вкупі терпіли од набігів бусурманських і вкупі боронились од них, — однаково згадували про лихо набігу бусурманського, про невольу, про радість визволіньньа з тијејі неволі, побіди над бусурманами ј т. д. Ті всі спомини ј думки виливались у пісньах, однаково зрозумілих всім льудім украјінським, — і пісні ті скоро росходились по всіј Украјіні ј так твердо зальагали в льудськіј памјати, шчо зостались в ніј і доси мајже без переміни.

Так јак пісні ті часом складались льудьми бувалими по світу, заможними ј навіть письменними, то вони мусили бути часами дуже обробленними, довшими, коли не крашчими, ніж звичајні пісні простого льуду; ці незвичајні пісні в XVI ст. назвали думами або војацькими псальмами; до них прибрана була ј осібна музика на бандурах, чи кобзах. В словах і в музиці цих дум можна вбачати навіть слід впливу сусідніх з украјінцьами, або однакових з ними долеју народів, — сербів, греків і навіть італьјанців, котрі тоді сиділи в колоніјах (виселках) по Чорному Морьу, а меньшими купами в городах украјінських (в Кијіві, Львові ј др.). Дльа співаньньа цих дум, чи псальм виробивсь мов осібниј цех кобзарів, котрі розпосили ці співи по всіј Украјіні.

Звісно, багато з часом мусило згинути цих псальм, — але чимало зосталосьа в памјати кобзарів (тепер неписьменних) навіть і до сього часу і зосталось в усіх доволі однаково: хиба шчо остатніми часами ті псальми почали вкорочатись перед тим, јак јім забутись. Не меньше однакові по всіј Украјіні ј прості пісні про турецькиј і татарськиј полон і про рицарів, котрі бились з татарами ј турками. І до наших часів, коли стали печатати мужицькі пісні, најбільш збереглись на Украјіні з пісень про громадськи справи, — власне ті пісні, котрі говорьать про турків і татар і котрі зложені були шче в XVI і в початку XVII ст., коли шче не . В XVII ст. стан Украјіни дуже змінивсьа. Післьа 1569 р. коли Украјіну всьу прилучено просто до Корони Польськојі, а надто 1596 р., коли архијерејі украјінські приступили в уніју (спілку) з церквоју римськоју, украјінське панство ј велика частина письменних льудеј зпольачились, з чого вијшла віјна між украјінцами ј цими недольашками. Цьа віјна стала дужчоју, коли з панством, шльахтоју, засварились козаки, котрі хотіли сами бути шльахтоју, ј поспільство, котре не хотіло бути крепаками в шльахти, та в јіјі підручників жидів-арендарів. Цьа віјна довела до того, шчо украјінці зважились одступити од Польшчі ј пристати до Москви. Та цього не всі похвальали, — ј на решті це не вдалось. Вибилась було з під Польшчі тільки Подніпрьаншчина по Случ (в 1648–49 рр.), та ј та потім опинилась поділенноју між Польшчеју ј Москвоју (в 1667 р.) післьа 1669 р. частина јіјі одјшла ј до Туречини.

Пісні першојі половини XVII ст. (власне до 1657 р.) котрі говорьать најбільш про віјну украјінців з польаками мусили стати вже не так всельудними ј повсьудними, јак попередні пісні про віјну з татарами ј турками. Најбільше з них — пісень, котрі зложились в часи повстаньньа Богдана Хмельницького. Та ј з них најбільше записано коло Дніпра, а напр. в Галичині јіх здибано дуже мало, — ј галицькі варјанти јіх часом дуже поплутані ј не јасні.

Післьа 1667–1669 рр. Украјіна зосталась на довго поділеноју, ј дольа кожнојі частини, — завше доволі несчасна, — стала инакша, јак инакші стали в кожніј і громадські порьадки. На лівім боці Дніпра зоставалась козацька Гетьманшчина, — на схід од нејі — Слобідські полки, на низу Дніпра товариство Запорозське; — всі ці три землі шчө задержували, хоч і не однаково, козацькі порьадки, ј народові тут було вільнішче. В західніј Украјіні, за Случьчу, все більше вкоріньалась невольа під польськими панами. Подільльа ј правобічне Дніпрове побережьжьа було спустошено турками (1672–1778); турки навіть вкрепились в Камјанці (1672–1699) а Правобічна Подніпрьаншчина, од р. Стугни до р. Тьасмина, одступлена Польшчеју туркам в 1672 р. була засуджена умовами між Москвоју, Туречиноју ј Польшчеју (в Бахчисарајі в 1681 р. і в Москві в 1686 р.) зоставатись пустелеју. Правда, тут все таки продержалось і коло 1686 р. почало розростатись козацтво, котре, за приводом Паліја, почало знову напирати на польську шльахту ј державу ј добиватись спілки з лівобічноју Гетьманшчиноју ј Запорожьжьам. Та це правобічне козацтво мусило видержувати не легку боротьбу з Польшчеју ј татарами, а на решті ј з самоју Москвоју, котра требувала, шчоб воно перестало сперечатись з Польшчеју, — а далі јому пријшлось видержати напор і самого лівобічного гетьмана Мазепи, котриј опасувавсь, шчоб Паліјева мужицька козачина не знесла, вкупі з запорозцьами ј лівобічноју черньньу, напівпанських порьадків, котрі вже вкоріньались на лівобічніј Гетьманшчині. В 1704 р. Мазепа, за згодоју московського царьа, арештував Паліја, котрого потім царь звелів заслати в Сібір, — і з того часу на правім боці Дніпра забезпечена була перевага польського панства над украјінським народом. Тим часом шче за часів Б. Хмельницького почало складатись і на Гетьманшчині нове панство з остатків старојі шльахти (православнојі) ј з козацькојі . Воно всилилось, захопивши собі чимало громадських земель, од смерти Б. Хмельницького (1657) до 1663 р., коли підньалась на нього чернь і запорозці. Те нове панство перше думало боронити козацькі вольности од царів московських та јіх урьадників, а на решті, коли јого придавили, за помічьньу черні ј , то воно само стало піддаватись Москві, забезпечујучи тільки собі силу над черньньу ј перевагу над Запорожьжьам.

Серед таких лихих обставин та незгоди між украјінцьами складались новішчі пісні шче менш повсьудними, ніж пісні часів Б. Хмельницького. Не гльадьучи на те, шчо ј тепер украјінці мусили војуватись з татарами ј турками ј навіть витерпіли страшні напади турецького віјська аж на Подніпрьаншчину, нових пісень про те зложено зложено мало ј вони не дуже розширені: так пісньа про напад турок на Ведмедівку в 1678 (див. в ціј книзці на стор. 130) звісна доси в одному тільки правдивому варјанті з правого берега Дніпра; так само ј пісньа про Ведмедівську попівну (Зап. Югозап. Отд. Р. Географ. Общ. I, 299–300). Більше звісно варјантів пісні про підступ турок під Почајів і чудо Божојі Матері (звичајно кажуть, шчо в 1675 р.), — та це пісньа-вірша більш церковна, ніж світська; співајуть јіјі тільки лирники та сліпці, ј на лівім боці Дніпра вона звісна мало. З пісень часів Гетьман- шчини післьа Б. Хмельницького најбільш розширена по обидва боки Дніпра пісньа про те, јак голота побила дука, котриј з нејі насміхајетьсьа. Видно, шчо народ украјінськиј в ті часи најбільш заинтересовавсь суперечкоју з својіми ж таки старшими, дуками, котрих чернь і запорозці побили в часи Чорнојі Ради в Ніжені в 1663 р. До цього ж побиваньньа голотоју дуків належить і дума про гетьмана запорожського, котриј з товаришами побива дуків-сребльаників в шинку, приговорьујучи:

Еј, дуки ви, — дуки, За вами луги ј луки; Нігде нашому брату козаку-нетьазі ј коньа попасти.

Гетьман тој зветьсьа в варјантах думи: Ганджоју Андибером або Дендебером, то б то таким именем, котре не звісне ні з јаких записів, — не то шчо имена козаків більшојі части старішчих дум. До того дума цьа не здибана дальше лівобічнојі ј Слобідськојі Украјіни.

Доволі розширена пісньа, в котріј згадујетьсьа Дорошенко, (Ој, на горі та женці жнуть), та про цього, стільки наробившого колотнечі на Украјіні, гетьмана, тільки ј сказано в пісні, шчо він «веде своје віјсько хорошенько».

З усіјејі віјни украјінського народу ј козаків з Польшчеју на правім боці Дніпра за часів Паліја зосталась доси тільки одна пісньа про Абазина, котрого «не вспів козак Паліјенко ратувати в Ладижині в лісі», (1702). Про Паліја багато співајетьсьа варјантів пісень, та тільки про остатні пригоди јого житьтьа, про те, јак јого обманом взьав Мазепа (1704 р.) та јак Паліј під Полтавоју (1709 р.) побив Шведів. Ті пісні стојать на грьаниці між Гетьманшчиноју XVII ст. ј XVIII ст. — і через те ми муситимемо взьати јіх, јак початок до пісень II-го розділу цејі нашојі частини; тепер же скажемо два слова про јіх дух, добавивши в примітці, на увагу вченим украјінцьам, думку нашу про напечатані доси варјанти тих пісень.

В пісньах про Паліја ј Мазепу видно велику пошану до першого ј ненависть до другого, котрого пісні звуть «». Сталось це перш усього через те, шчо Паліј, — на ділі, коли не по имені, гетьман Правобічнојі Украјіни (1686–1704) був власне отаман і льубимець черні, голоти, тоді јак Мазепа був гетьман дуків. До ціјејі ненависти до Мазепи в украјінськојі черні могла легко пристати кльатьба, котру наложила на нього церков за «ізміну» православному цареві. Царь тој сам зрозумів це ј вернув з Сібіру Паліја, шчоб виставити цього льубимцьа черні проти Мазепи. Народ на Гетьманшчині ј не пішов за Мазепоју, а зоставсь при цареві, — коло котрого був Паліј, та ј усьу побіду над Мазепоју ј Шведами, накинув в својіх оповіданьньах і пісньах Паліјеві, а не цареві, додавши, шчо Паліј помагав Петрові не з самојі вірности Восточному, православному цареві, а вмовивщись з ним про вільність украјінців од податків і рекрутчини.

Так говоритьсьа ј у најцікавішчіј з пісень про Паліја ј Мазепу, котра записана в Лубешчині. Між инчим цьа пісньа појасньа №-р II I-го розділа ціјејі частини, (Государські листи до украјінців) і через те, поки шчо, ми приведемо тут другу јіјі половину:

Тоді крикнув велик світ государь На својі москалі: — «Возьміть ви сього плута Мазепу Та закујте в кајдани, Та посадіть плута Мазепу У превеликіј темниці, Та приставте ви Паліја Семена Та до мене на столицьу… Ој чи можеш ти, Паліју Семене, Та Мазепу звојувати? Будеш ти з мене, Паліју Семене, Велику плату брати». — Ој, не хочу ја, велик світ государь, Великојі плати брати, Тільки не подозвольајте із Украјіни До віку некрутів брати, А ні некрутів, а ні подушного, А ніјакојі плати, То можу ја плута Мазепу Зараз звојувати. —

Ој, уже ж хмель, тонка хмелина, Коло дерева вјетьсьа: Уже ж шведськиј король с Паліјем Семеном Під Полтавоју бјетьсьа. Ој, уже ж хміль, тонкаја хмельнина, З тичини похиливсьа: Уже ж шведськиј король Паліју Семену У ніженьки поклонивсьа.

(Зап. од Сави Бовкуна, в лубенськім повіті, на річці Сліпороді, в селі П. І. Рудановського, 17 августа 1860 р., Андріјем Пригароју.)

Тільки ж поражка Мазепи а з ним і запорозців під Полтавоју (1709) не послужила на користь Украјіні. Доба, котра почалась післьа того, — ј пісні котројі ми тепер мусимо подати на увагу громадську, — була де в чому шче несчастливішча дльа Украјіни, ніж попередньа. Украјіна по правому берегу Дніпра, од котројі шче раз одступилась Москва ј котројі побережьжьа навіть вона помогала зпустошити (в 1711–1715 рр.) тепер дісталась зовсім в руки польському панству. Письменство украјінське тут мајже зовсім замерло; письменні льуде тут мајже зовсім зпольачились. Запорожьжьа було теж зпустошено, а січовики загнані аж на Лиман Дніпровиј під протекціју Хана Кримського. Гетьманшчина скоштувала вже зовсім безпосередно господарьуваньньа московських урьадників. Письменні льуде на Гетьманшчині ј Слобідчині почали одходити в Московшчину та ј дома помалу московитись і переробльуватись в московських панів, котрі де далі, все більше нальагали на чернь посполіту, (крестьан), а то ј козацьку, аж поки зовсім не була скасована Гетьманшчина (1764), Слобідська козачина (1765), Січ Запорожська (1775), а далі не заве- дено було по всім цим козацьким крајінам крепацтво, таке, јак в Московшчині (1783–93), при чому багато земель козацьких з льудьми урьад московськиј роздав усьаким панам. Јак розірвалась в кінець в 1709–1775 рр. державна спільність між частинами Украјіни, так разбилась тепер і спільність між ними в пісньах. В західніј части Украјіни, од Карпат до Дніпра народ співа: в Галичині про опришків, а в Подніпрьаншчині про гајдамак, котрі, окрім розбоју, вели, по својому стару боротьбу проти польського панства ј держави, — та пісні ті мајже не переходьать за грьаниці тих крајін. В зхідніј , шчо була під Москвоју, та в Запорожьжі, котре з 1709 до 1733 рр. було під рукоју Хана Кримського, складались својі пісні, најбільш про лихо, јаке терпіли козаки од московських царів і урьаду, — та пісні ті теж мало виходили за границі тих крајів, — а коли виходили, слідом за льудьми, котрі тікали часами з Гетьманшчини в степи з лівого боку Дніпра на правиј, — то в новіј крајіні, при зовсім других порьадках житьтьа, ті пісні губились, або перемішувались так, шчо часом тратили змисл. Зоставлені на самих неписьменних і де далі все більш збіднілих і пригнічених мужиків пісні, замісць того, шчоб рости ј ліпшати, вкорочувались ј марніли. Думи нові мајже зовсім не складалисьа в ті часи. Та ј пісні про нові справи тепер складалисьа часом не зовсім не наново, а так, шчо старі пісні переробльувалисьа прикладно до нових справ, або до старих пісень приточувалисьа вірші з споминами про нові справи. Можна догадатись, јак мусили поплутатись і затемнитись такі пісні в різних својіх варјантах, а надто не в тих самих крајінах, в котрих зложені були спершу такі нові пісні, або такі нові варјанти. Јак побачимо далі, — часом тільки мајучи дуже велике число варјантів јакојі пісні ціјејі доби, можна, та ј то з великоју труднотоју, добратись, коли, де з по јакому случају зложена була цьа пісньа. Признајемось, шчо коли б не певность наша, шчо украјінськиј народ не склада пісень так собі, тільки дльа співу, чи дльа забавки, а склада јіх, мајучи на думці діјсне житьтьа, — шчо даје украјінським пісньам шчиро реальниј (діјсновиј) характер, — то ми б не мали иноді зовсім терпіньньа добиватись змислу иншого варјанта, вривка, а то ј цілојі пісні з тих, котрі ідуть далі в ціј частині нашого виданьньа.

Тільки ж все таки ј між пісньами ціјејі несчасливојі доби јесть прехороші пісні по складу ј по думкам, — а најголовнішче: коли зібрати јіх до купи та з великим числом варјантів, (јак це таки посчастило зробити ј нам, дьакујучи праці стільких наших земльаків), — то ј ці пісні стајуть дуже вартим матерјалом дльа науки про житьтьа ј думки украјінського народу в XVIII ст. Ці пісні дуже доповньајуть, а де в чому примушујуть і зовсім перемінити ті думки, котрі звичајно говорьать в россіјському письменстві про змисл украјінськојі історіјі.

Звісно, шчо цьа історіја росказујетьсьа звичајно не стільки з думкоју про самиј народ украјінськиј, скілько з думкоју про користь россіјськојі держави, або навіть просто царів россіјських. Через те звичајно увесь змисл історіјі Украјіни з XVI до XVIII ст. зводитьсьа на те, шчо, ось, мовльав, украјінці стілько то терпіли од татар, турків і льахів, так то бились з ними, аж поки не пристали (або јак частішче кажуть: — вернулись) до природніх својіх царів, московських, — під державоју котрих всі нужди украјінського народу були задовольнені; коли ж були јакі недовольні на Украјіні, то, мовльав, то були або нечесні змінники, або безпоправні гультьајі, котрі нудились порьадком, јакого требувала порьадна держава московська, або запанілі, зопсовані польським шльахотством, льуде, котрі бажали собі волі, шчо б гнітити простиј народ, котриј би то не тільки не втратив нічого, а шче јавно виграв з того, шчо зникли осібні козацькі порьадки на Украјіні та шчо вона підіјшла під мірку, спільну з усіма другими крајінами московського царства. Таку ману про народ украјінськиј пушчено було шче в XVIII ст., тоді саме, јак царі московські в кінець ламали украјінські виборні порьадки. Так царицьа Катерина II, скасовавши ці порьадки, наказувала гр. Петру Румьанцеву, назначенному предсідателем Малороссіјськојі Коллегіјі: «Осталось еще упомянуть объ одномъ пунктѣ, который, особливо при учрежденіи нынѣшняго въ Малороссіи новаго правленія заслуживаетъ нѣкотораго полититическаго примѣчанія. Состоитъ оный въ упомянутой сокровенной ненависти тамошняго народа противъ здѣшняго, который опять, съ своей стороны, пріобыкъ оказывать не- примѣтное (?) къ малороссіянамъ презрѣніе. И какъ та ненависть особливо примѣчается въ старшинахъ тамошнихъ, кои, опасаясь видѣть когда нибудь предѣлы беззаконному и корыстолюбивому ихъ своевольству, болѣе вперяютъ оную въ простой народъ, стращая его сперва нечувствительною, а современемъ и совершенною утратою правъ ихъ и вольности, то нѣтъ сомнѣнія, чтобъ они, при настоящей правления ихъ перемѣнѣ, тѣмъ паче не усугубили тайно коварство свое, что пресѣченіе прежнихъ безпорядковъ и установленіе лучшихъ учрежденій не будетъ согласоваться съ ихъ прихотями и собственною корыстью. Въ семъ не оставите вы наблюдать прилежно, но безъ явнаго виду и огласки поведенія тамошнихъ старшинъ, особливо же тѣхъ, кои хотя мало подозрительными себя окажутъ, дабы иногда умышляемое зло заблаговременно свѣдано и предупреждено быть могло. И хотя время само собою откроетъ глаза народу и докажетъ, коль много онъ облегченъ и благоденствовать будетъ, когда устроеніемъ лучшихъ во всемъ порядковъ увидить себя избавленнымъ отъ мучившихъ его вдругъ многихъ маленькихъ тирановъ, однакожъ и въ нынѣшнее время разные способы поспѣшествовать вамъ могутъ праводушіемъ, безкорыстливостію, снисхожденіемъ и ласкою истребить неосновательныя его опасенія и пріобрѣсть къ себѣ любовь его и довѣренность. Це писала та ж сама царицьа, котра трохи вишче в тому ж самому наказі радила «всѣми удобовозможными способами привести народъ малороссійскій, чтобы переходы (крестьянъ) вовсе пресѣчены были», котра незабаром таки і зовсім завела на Украјіні «лучшее учрежденіе» — крепацтво, по московському праву, (1783) при чому роздала сотні тисьач крестьан і козаків украјінських в крепацтво всьакого рода великим і малим «тіранам»,котра так оберегала власть цих тіранів над крестьанами, шчо саме в часи свого најбільшого вольнодумства сама казала в сенаті, шчо по дорозі з Москви в Казань і назад јіј подано було кілька сотень челобитень од крестьян на панів, — та вона звеліла ті челобитні звернути і підтвердити, шчоб наперед таких не подавали.

Тільки ж і Катерина II шче тільки сподівалась, шчо народ украјінськиј буде колись довольниј «лучшими учрежденіями», котрі заведуть дльа нього царські чиновники замісць виборних козацьких. Історики ж россіјські, взьавши з слов цариці, шчо недовольноју скасуваньньам козацьких порьадків на Украјіні була најбільш својекористна старшина, впевнились вже, шчо народ украјінськиј, — котриј, звісно, мав резони бути недовольним старшиноју, — був уже завше довольниј царськими порьадками. На таких думках напр. збудовані всі ті частини «Исторіи Россіи» Соловјова, котрі говорьать про Украјіну, при чому шче Соловјов кілька разів, навіть в однім розділі, переміньа свіј погльад і на старшину, ј на народ, по тому, јак чи та, чи другиј держали себе проти царського урьаду: коли старшина противилась цьому урьаду, а чернь (з запорозцьами) помагала всмирьати старшину, сподівајучись шчо царі на завше зоставльать на Украјіні рівність і вільність, — тоді в Соловјова старшина јавльајетьсьа својекористними «крамольниками»; јак же старшина смирьалась, а чернь і запорозці не піддавались ні старшині, ні царським урьадникам, і повставали, хоч би ј против старшини тілько, так уже чернь і запорозці јавльајутьсьа в московського історіка «крамолоју», розбіјницькоју. Думка ж про те, шчо народ украјінськиј мав резони бути недовольним і царським урьадом, на стільки противна московському історику, шчо навіть, росказујучи про часи, коли вже, післьа поражки Мазепи, зоставалась тільки тінь гетьманшчини, коли гетьман і полковники стали зовсім уже тільки прикашчиками московського урьаду, котриј почав без вибору козаків назначати полковників із чужих льудеј, коли москаль Меншчиков, получивши од царьа мајеток на Украјіні, повертав козаків собі в крепаки і т. и., пише: «Малороссійскій народъ дѣйствительно терпѣлъ много, только не отъ московскаго тиранства», — а от својејі ж козацькојі старшини.

Украјінські історики, мимо својејі волі, підперли таке обертаньньа московських вчених з історіјеју Украјіни. Вони показали багато хиб украјінськојі козацькојі старшини, не жаліјучи таких оборонців вольности козацькојі, јак Іван Виговськиј, Іван Мазепа, Павло Полуботок (Куліш — в «Записк. о Южной Руси», II, де напечатана з похвалоју написана проти гетьманшчини записка Теплова «О непорядкахъ, которые происходятъ нынѣ (1763) отъ злоупотребленія правъ и обязанностей, грамотами подтвержденныхъ Малороссіи», Костомаров — в цілому рьаді творів од «Гетманства Виговскаго», Лазаревськиј — в «Малорос. Посполит. Крестьяне» и «Очерки малор. двор. фамилій». Антонович «Послѣдніе времена козачества на прав. берегу Днѣпра», і др.). Цими дослідами істориків украјінських добре користујутьсьа вороги козацьких порьадків і прихильники царських. А показати всьу шкоду дльа украјінського народу оцих царських порьадків украјінські історики не вспіли (бо докладно історіја Украјіни власне в XVIII ст. шче ніким з нових украјінських істориків не написана) а то ј не могли, дьакујучи царськіј цензурі. Так всьа історіја громадського житьтьа на Украјіні, а також погльаду украјінського народу на ті держави, під котрими він був і је, — Польську, Московську, — ј доси не показана в правдивому світлі.

Між инчим цьому причина ј те, шчо доси не були, јак слід, зібрані ј појаснені украјінські пісні XVIII ст. і шчо навіть на ті пісні цього столітьтьа, котрі були вже напечатані, не звернуто було потрібнојі уваги од вчених льудеј, котрим засліпльали очі ліпше оброблені, довші пісні та псальми XVI–XVII ст. про віјну украјінців з «невірними» турками, з льахами ј жидами, пісні з славними іменами Кішки, Хмельницького ј т. и. А пісень XVIII ст., котрі передајуть думки украјінського народу про своје житьтьа під московським урьадом, зовсім не мало шче ј доси, — і коли јіх зложити до купи, то вони, хоч і назвуть нам мало «історичних имен», та все таки покажуть досить повні картини тодішнього житьтьа нашого народу, а також те, шчо він думав про ті порьадки, котрі заводила на јого землі московська держава.