За 80 день кругом світа

Front matter

Жюль Верн.

За 80 день кругом світа.

н.

Коротка біографія й характеристика творчости Жюля Верна

Жюль Верн.

Коротка біографія й характеристика творчости Жюля Верна.

28-го лютого 1828 року, в французькім місті Нанті у місцевого крамаря Ернеста Франсуа Верна знайшовся хлопчик — Жюль. Батьки Жюля були заможні й нічого не шкодували для задоволення найменшого бажання свого коханого одинака. В Нанті він одібрав середню освіту й року 1847 перебрався до Парижу, де, як того бажали батьки, студіював юридичні науки. Революція 1848 року зруйнувала матеріяльне становище Вернів. Старий Ернест, не витримавши занепаду свого господарства, тяжко заслаб і помер; невдовзі пішла за ним і його дружина. Жюль зостався сиротою.

1852 року він закінчив науку й що робив потім, до свого першого виступу на літературній ниві, невідомо.

Де хто висловлює гадку, що він за цей час багато подорожував, але цьому твердженню немає ніяких підстав.

Відомо тільки, що Верн вже яко юриста й починаючий письменник з'являється в столиці краю з кінцем пятьдесятих років.

З творів першого часу особливої уваги заслуговують його драматичні п'єски, які він писав разом з Олександром Дюма. Ці п'єски йшли в „Історичнім театрі“ й мали де-який успіх. Та „переполовинена“ слава, звичайно, не могла задовольнити молодого автора.

В той час йому жилось дуже тяжко: його вигонили з кімнати, бо нічим було її оплатити, часом бракувало грошей на обід, не кажучи вже про якесь порядне вбрання. Не зважаючи на те, стремління до писання не давало Вернові спокою. І от ми знаємо, що він дуже часто приносив свої рукописи до редакції одного журналу для молоді, якого видавцем був Гетцель. Гетцель раз-у-раз повертав Вернові його писання.

Одного разу Жюль Верн запитав його в одчаї: — Якого ж оповідання вам треба? На яку тему? — На це Гетцель, якому вже надокучив Верн своїми творами, відповів йому глузуючи:

— Дайте щось надхмарне. Мандруйте на небо й напишіть щось звідти, а до того часу прошу мені не заважати — й показав йому на двері.

— Гаразд — одмовив Верн і, повернувшись до своєї хати, заходився писати оповідання „Подорож на місяць“.

Він уважно перечитав кілька книжок по астрономії й по двох тижнях був уже знову в редакції з новим рукописом.

— Ви мені казали, щоб я написав оповідання, дія-б якого відбувалась серед хмар, — звернувся він до Гетцеля. — Ось, як бачите, я сповнив ваш наказ. Сподіваюсь, що ви, принаймні, переглянете рукопис і не повернете його нечитаним.

На цей раз Гетцель переглянув Вернове оповідання й був ним дуже захоплений. Він негайно закликав до себе артиста — маляра Ріу (Riou) й віддав йому „Подорож на місяць“ до ілюстрування.

Відомо, що Ріу ілюстрував і далі Вернові твори, вкупі з де-Невілем, ділючи таким чином разом з Верном його широку популярність.

Проминуло кілька тижнів. Жюль Верн, не одержуючи ніяких відомостей від видавця, з завміранням сердечним прийшов до контори спитати про долю свого рукопису.

Важко переказати той настрій, який опанував Жюля, коли Гетцель подав йому чергове число журналу, в якому був надрукований початок того „захмарного“ оповідання.

Присуд Гетцелів був такий: „Ваше оповідання написано чудесно; мої діти читали його з захопленням; присилайте більше таких оповідань, а ще краще, напишіть на подібну тему великий роман для молоді: з вашого оповідання я вже бачу, що ви маєте хист і що ви вгадали, що може зацікавити молодих читачів“.

Ці слова визначили шлях творчости Верна. По кількох місяцях він приніс Гетцелеві свій роман: „П'ять тижнів на аеростаті“. Цей роман став за основну цеглину великої приязні межи молодим письменником і видавцем, а також — умови, на підставі якої Верн мусів що року подавати два томики нових творів.

Цю умову було списано 1864 року. З того часу Жюль Верн написав, а Гетцель видав по-над 84 томи.

Користуючись з наукового знання, з ріжних галузей науки, й виводячи його вибагливим везерунком на тлі поетичної вигадки, Верн писав на самі ріжноманітні теми, що видно хоч би з неповного й короткого огляду його творів, напр.: „Відкриття землі“, „Мандрівка кругом світу за 80 день“, „80.000 миль під водою“, „Зімівля серед криги“, „Подорож на місяць“, „Чорна Індія“, „Паровий дім“, „Замок на Карпатах“ і т. далі.

Цікаві, захоплююче написані романи принесли Вернові велику популярність, а ця остання збільшила число й наклад видань його творів, в наслідок чого у Верна з'явились грошові засоби.

Він у той час був уже членом літературного гуртка Жорж Занд, а потім — Флоберівського. Та ніякі нові літературні течії не збивали його з раз узятої стежки. „За одмінами бігли одміни“, з'явився романтизм, досяг величезного розвитку й зчасом занепав, зацвітали й відцвітали натур-філософський, реалістичний та инші напрями, а Жюль Верн усе тримався одного, творячи школу „наукового роману“.

Придбавши собі кошти, Верн купив невеличку яхточку, що звалась „Святий Михайло“. Це була його єдина розвага, їй він віддавався кожного літа під час вакацій. Року 1890 Верн одружився й перебрався жити в м. Нант, купивши собі там гарненький котедж з садом і городом.

Обраний земляками на члена міського магістрату, він не пропустив ні одного засідання й виконував ретельно свої обовязки до самої смерти.

На схилі літ Верн заслаб на очі й зовсім стратив зір.

Помер, після тяжкої недуги, року 1905 березня 11 в м. Нанті, де його й поховано.

Всякий, хто читав твори Берна, уявляв собі, що має справу з записками (в формі роману) якогось мандрівника, що надзвичайно багато подорожував.

А справді він ніколи не виїздив за межі рідної Франції й, коли плавав по яких морях, то тільки по тих, що обмивають береги його батьківщини. І „80.000 миль під водою“ й „За 80 день кругом світу“ Жюль Верн об'їхав на карті, старанно зазначаючи на ній шпильками з прапорцями (а то й без них) місце перебування чи то капитана Немо, чи то Філеаса Фогга. Є напр., всі підстави думати, що XVIII главу романа „80.000 миль під водою“ він писав в-осени.

Так, прийшовши 18 до свого робочого кабінету, він записує ніби рукою одного з своїх героїв, професора Аронакса: „Другого ранку, 18 листопаду, я вже не почував жадної втоми“ й далі описує пригоди, що сталися з ним за той день; 26 листопаду він переходить на „Наутілюсі“ тропік Рака на 172° довжини; 27 — пропливає повз острови Ґаваї, де був забитий дикунами славетний мандрівець Кук.

Так подорожував по всіх усюдах Жюль Верн разом з своїми героями.

Всі фантастичні „подорожі“ Верна мають вигляд справжніх подорожів. Писав він їх, як відомо, користуючись широко морськими картами, всякими славетними мандрівками, словниками, нотатками морських припливів і відпливів. З таких річей складалась його велика бібліотека на яхті „Св. Михайла“; такі самі речі має при собі й рукопис його „Місто в Сахарі“ — тут ми бачимо цілу низку чисел, плани морських і надземних шляхів, вирізки з газет і т. ин.

До кожного рукопису Жюль Верн доклав силу праці. Він уважно студіював намічену тему й щоб не вийшло ніякої помилки писав усі свої речі олівцем; переглядаючи свої рукописи перед тим, як здати їх до друку, він літеру за літерою обводив чорнилама, провіряючи таким чином кожне найменше слівце.

Освічені сучасники Жюль Верна поділялись на два ворожих табори: одні вважали його пророком, людиною — багатою на інтуіцію, другі — просто шахраєм, неможливим фантастом, що не знає міри своїм вигадкам.

В наш вік здійснених „Наутілюсів“, широкого уживання елєктрики, майже повного опанування повітрям — можливий тільки перший погляд, погляд на Жюль Верна, як на великого пророка, поета науки.

Наукові романи Верна заполонили не одну юнацьку душу й прихилили до студіювання природничих наук, а цим самим спричинились до більшого їх розвитку.

I. Філеас Фогг і Паспарту складають умову

I.

Філеас Фогг і Паспарту складають умову.

Року 1872-го в палаці, число 7, на вулиці Севіль-Роу, Берлінгтон-Гауз, жив Філеас Фогг, есквайр. Це був той самий дім, в якому помер року 1814 відомий Шерідан. Філеас Фогг вважався одним з найвидатніщих членів англійського Реформ-клубу, хоча й здавалось, він не робив нічого такого, щоб звертало на нього увагу.

Так от, в колишньому помешканні одного з найкращих англійських промовців оселилась особа зо всіх боків дуже загадкова. Про Філеаса Фогга ніхто нічого не знав, окрім хіба того, що це була людина цілком порядна й один з найвродливіщих джентльменів вищого англійського кола.

Говорили, що він дуже скидається на Байрона. Може й справді було щось спільне між славетним поетом і Фоггом, але тим часом в шановного джентльмена обидві ноги були в добрім стані, а його щоки прикрашали гарні бакенбарди, тоді як у Байрона лице було голене. До того всього Фогг цілком був позбавлений будлі-яких поетичних мрій й відрізнявся надзвичайною безсторонністю. Дивлячись на нього, можна було напевне сказати, що він проживе до ста літ і а-ні трохи не зостаріється.

Що містер Фогг був англієць в цьому не могло виникати ніякого сумніву; але чи був він корінним мешканцем Лондону, про це не було ніяких докладних відомостів. Ні на биржі, ні в банках, а-ні в конторах Сіті його не було видко. В доках і басейнах не стояли його кораблі, не чути було його ім'я й серед колеґій адвокатів, ні в Темплі, ні в Лінкольнс-Інні. Відомі ті товариства наукові й промислові, як от Королівський великобританський інститут, Інститут Русель, Літературний Інститут Заходу, правничий Інститут, Інститут мистецтва й наук, товариство гармонії, ентомологичне товариство та инші не знали його в складі своїх членів. Він не був ні промисловцем, ні торговцем, а-ні землевласником. Він був тільки-но членом Реформ-клубу.

Ця таємнича людина вступила до Реформ-клубу за рекомендацією братів Бартінг, банкирів, у яких Фогг мав вільний кредіт.

Всі були певні, що містер Фогг має чимале майно, але про те, яке те майно, коли й при яких обставинах воно набуто, нічого не відали навіть найдосвідченіщі люде. Знали тільки, що він не марнотрат, але й не скупий. Завжди, коли потреба була підтримати щось корисне чи шляхетне, він робив це, звичайно, не називаючи свого наймення.

Певне у всьому світі не було людини більш мовчазної, як Філеас Фогг. Говорив він дуже рідко, коли того вимагала нагальна потреба, й це мовчання оточало його якоюсь особливою таємністю. Однак все що він робив, — робив одверто, але всі події завжди були надзвичайно розмірковані, такі одноманітні, що незадоволена уява намагалась по-за цими суворими рямцями знайти що-небудь инше. Можна було догадуватись, що він багато мандрував, бо мапу обох половин земної кулі він знав як свої п'ять пальців. Здавалось, не було щонайменшого закутка земного, про котрий він не мав би найдрібніщих відомостів. І коли в клубі знімалось питання про якого-небудь мандрівника, що безвісти счез, містер Фогг кількома короткими, ясними й дотепними словами висловлював свої гадки й майже що року ці його гадки стверджувались, ніби він бачив те, про що говорив, другим, внутрішнім, зором. Неодмінно він повинен був зробити багато подорожів, принаймні у своїй уяві. Але за останні часи Фогг давно не виїздив з Лондона. Ті, що добре його знали, казали, що цього джентльмена можна зустріти тільки на тій дорозі, що простує від його оселі до Реформ-клубу, де він повсякчасно або читав, або грав у віст. Ця спокійна, мовчазна гра найбільш відповідала його вдачі. Він часто вигравав, але наслідки гри його не цікавили: він грав за-для самої гри й вигране віддавав на благодійні цілі.

Ні жінки, ні дітей, здавалось у нього не було, як не було й приятелів та близьких родичів. Жив він самотно в своєму домі, ніколи нікого в себе не приймаючи. Для особистих послуг він удержував одного служника. Снідав і обідав в клубі, а до дому вертався тільки за-для того, щоб рівно опівночі лягти спати. Він ніколи не користувався тими комфортабельними покоями, що клуб віддавав на ніч до послуг своїх спільників. Вдома він пробував десять годин кожної доби, споживаючи цей час на сон та прибірання. Як місце постійного гуляння йому ставала до послуг вхідна світлиця клубу або опасання, що оточувало будинок клубу, над яким підносився бельведер з блакитними шибками, підтриманий двадцятьома колонами з червоного порфиру. Клубова кухня, рибна та молошня, постачали спожиток до столу містера Фогга.

Клубові лакеї, пишні пани в чорних фраках і полуботках з ґетрами, подавали йому страви. Клубовий порселєн й чудова білизна саксонського полотна, херес, портвейн чи клєрет з льохів клубу, налляті в кришталеві шклянки та чарки, нарешті клубовий льод, привезений просто з Америки, з Канадських озер — все це було до послуг містера Фогга.

Як що жити в таких умовинах означає бути ексцентричним, так тоді ексцентричність має власну принаду.

Будинок містера Фогга, не будучи занадто роскішним, задовольняв геть усім вимогам комфорту.

При таких його звичках обовязки служника не дуже-то складні, та проте від свого поодинокого слуги Фогг вимагав що найбільшої пунктуальности.

Не дальш, як в той самий день, з якого починається наше оповідання, цеб-то 2-го жовтня, Фогг відправив свого служника Джемса Форстера за те, що той подав йому до голення воду у 84° Фаренгайта, а не в 86°, як то було заведено.

В цей мент містер Фогг очікував нового слугу, якому було наказано з'явитись між одинадцятою та пів-на-дванадцяту годинами.

Він сидів у кріслі в зручній й поважній позі стуливши ноги, як вояк на параді, й поклавши руки на коліна, дивився на годинник дуже складної роботи, що показував години, хвильки, секунди, дні, числа й рік. В одинадцять з половиною годин Фогг мав, як завжди, помандрувати до свого клубу.

В цю саме хвилину постукали в двері. Попередній слуга, Джемс Форстер, з'явився на порозі кімнати.

— Новий слуга, — довів він до відому.

В кімнату ввійшов огрядний чоловік літ на тридцять і вклонився панові.

— Ви француз, і вас звуть Джоном? — спитав містер Фогг.

— Жан, — пане, — як на те воля ваша, — Жан Паспарту. Це прізвище так зі мною й застереглось, а дали мені його за мою здібність виплутуватись зі всякої біди. Вважаю себе людиною чесною, але маю довести вам одверто, що бував я у всяких бувальцях: був мандруючим співцем, їздцем у циркові, їздив верхи, як Леотар, ходив по канатові, як Бльонден, потім став учителем гімнастики, щоб як найбільше скористатись зі свого хисту, й наприкінці був пожарним у Парижі, й працював на багатьох значних пожежах, але пять років, як я покинув рідний край й, бажаючи спокою, став камердинером в Англії. Тому, що я зараз без місця, а про містера Фогга всі говорять, як про найпунктуальнійшого джентльмена об'єднанного королівства й як про домонтаря, так я й прийшов, сподіваючись зажити спокійно й геть позабути ім'я Паспарту.

— Паспарту мені підходить, — одповів джентльмен. — Мені про вас говорили, до того ж ви маєте добрі референції. Ви знаєте мої умови?

— Так, пане.

— Гаразд. Яка у вас година?

— Двадцять дві хвилини на дванадцяту, — одповів Паспарту, зирнувши на свій величезний срібний годинник.

— Ваш годинник одстає.

— Вибачайте, пане, це неможлива річ.

— Він одстає на чотирі хвилини. Але однаково. Досить знати ріжницю. Так от з одинадцятьох годин двадцяти шістьох хвилин ранку другого жовтня року 1872 ви в мене на службі.

По цім слові Філеас Фогг звівся з місця взяв лівою рукою свій бриль звичним рухом, одяг на голову й мовчки, подався з кімнати.

Паспарту почув, як грюкнули за ним двері, потім двері стукнули вдруге за Джемсом Форстером — і все затихло.

Паспарту зостався сам.

II. Паспарту переконується в тім, що нарешті він знайшов свій ідеал

II.

Паспарту переконується в тім, що нарешті він знайшов свій ідеал.

— Слово чести! — промовив Паспарту, трохи опам'ятавшись після мовчазного відходу свого нового господаря. — Слово чести, я тільки й бачив таких людців, що у пані Тюссо.

Треба зауважити, що людці пані Тюссо не що инше, як воскові ляльки. У Лондоні вони набрали собі великої популярности й, справді, зроблені нею ляльки були дуже штучні й мало-мало, що не говорили.

За кілька хвилин розмови Паспарту встиг нашвидку, але уважно розглядіти свого будучого господаря. Скидався він років на сорок, був ставний й дуже вродливий. Трохи бліде обличчя мало вираз енергійний і шляхетний; на чолі не було жадної зморшки, усі зуби були цілісенькі. Здавалось, він володів як не треба лучче тією здібністю „відпочивати під час діянки“, яка властива

Філеас Фогг.

людям, що мало говорять, проте багато роблять. Спокійний, флегматичний, з поглядом ясним і міцним, містер Фогг уявляв з себе той закінчений тип англійця, який навіки заховано талановитим пензлем Анжеліки Кауфман. У всіх випадках життьових джентльмен цей зоставався цілком урівноваженим, статковитим та пунктуальним. І, справді, Фогг був втілена точність. Це навіть одбивалось на його руках та ногах. В тому нема нічого дивного, бо як у людей, так і тварин частини їх тіла можуть виявляти пристрасті й духовні зворушення.

Філеас Фогг належав до тих математично достотних людей, які ніколи не квапляться, проте всюди встигають вчасно, не витрачаючи жадного зайвого руху. Філеас Фогг ніколи не робив непотрібного кроку, вибіраючи найкоротчу путь. Він не марнував жадного погляду, жадного руху. Ніхто не бачив його ніколи збентеженим, чи зхвильованим або занадто поспішним. Через все це зрозуміло, що жив він у самоті й не мав ні з ким ніяких стосунків, бо при стосунках з людьми раз-у-раз повстають якісь непорозуміння, з котрими доводиться рахуватись, а тому, що непорозуміння чинять усякі перешкоди, Філеас Фогг уникав тих непорозумінь, оскільки те було можливо.

Що до Жана Паспарту, справжнього парижця, то, проживаючи в Англії вже п'ять літ, він не міг знайти собі хазяїна до вподоби. Він не належав до тих Фронтелів чи Маскарілів з жорстким поглядом, котрі кидаються та за-високо несуться, а навспражки нічого неварті. Це був, навпаки, душа чоловік. Його привітне обличчя, трохи жагучі, випнуті наперед губи, ніби завжди готові до поцілунків чи до товариської бесіди, зразу навертали до нього сімпатію й довірря. Це була одна з тих лагідних, догадливих істот, котрі так міцно додержують дружби. В блакитних очах його завжди відбивались веселощі й задоволення, повне, а червоні щоки давали йому змогу милуватись власними вилицями. Високий на зріст, з широкими грудьми й жилавий, він був сильний як Геркулес. Його чорне волосся завжди було розкуйовджено. І коли стародавні скульптори знали вісімдесят способів упорядження волосся в Мінерви, то для своєї шевелюри Паспарту знав тільки один. Разів зо три гребінцем або щіткою по голові — й от тобі й готово.

Саме обережне міркування не припускало, така жвава людина могла догодити містерові Фоггові й чи міг він бути остільки точним та ретельним, як цього вимагав його господарь? На це запитання можна було відповісти тільки після спроби.

З-замолоду життя його, як ми вже бачили, було бурхливе, кочове, й тепер він прагнув одпочити.

Наслухавшись про методичність і вславлену разважливість англійців, він перебравсь до Англії, але й тут йому не пощастило. Жив він вже в десятьох господарів і всюди натрапляв на мрійників, або людей охочих до пригод, до мандрівок. Нарешті, його останній господарь, молодий лорд Льонгферрі, депутат парламенту, часто вертався до дому після нічної гульні в Гай-Маркеті на плечах полісменів. Перш за все, аби мати змогу поважати свого господаря, Паспарту дозволив закинути кілька уваг свому хазяїнові, правда, дуже напучуючих, та, на жаль, їх було злецько прийнято, й Паспарту мусів залишити службу. Прочувши, на той час, що Філеас Фогг, есквайр, шукає собі служника, зібравши відомості про цього джентльмена й пізнавши, як правильно й спокійно точиться життя в нього, Паспарту рішив, що ця посада саме підхожа йому. Як він найнявся про це ми вже знаємо.

І от коли годинник продзвонив пів на дванадцяту, Паспарту зостався самісінький на увесь дім. Негаючись, він зараз почав оглядати й, як слід, оббігав увесь дім од сутеренів аж до горіща. Геть усюди була пурітанська чепурність, всюди панував надзвичайний лад. Дім скидався на черепашку равлика, але ця черепашка освітлювалась і опалювалась ґазом. В другому поверсі Паспарту швидко знайшов призначену для слуги кімнату. Елєктричні дзвінки та хатній телефон з'єднували його з антресолями й першим поверхом. На камині стояв елєктричний годинник, з'єднаний з годинником в опочивальні містера Фогга. Обидві ці машини в одну й ту саму часинку відбивали одну й ту секунду.

— Це добре, це як раз до ладу — мовив сам до себе Паспарту.

Поверх годинника висів розпис його щоденних службових обовязків. З восьмої до півдванадцятої вранці були розписані геть усі подробиці його служби; чай і ростбіф в вісім годин двадцять три хвилини. Вода для голення — в девять годин тридцять сім хвилин, причісування — в девять годин сорок хвилин і т. д. Потім з одинадцяти з половиною годин до півночі, коли Філеас Фогг лягав спати, так само усе було розписано, одзначено, упорядковано. Паспарту залюбки обміркував увесь цей програм і хутко вивчив його на пам'ять.

Що до гардеробу містера Фогга, то він був гарний й складний: кожен фрак, жілет і ногавиці мали своє число, а в особливій таблиці було визначено, в який день, відповідно сезону, треба було подавати те або инше число вбрання. Такі самі таблички були й до чобіт.

Взагалі, цей дім, в котрому за часів вельми освіченого але метушливого й неуважливого Шерідана повинен був панувати надзвичайний безлад, тепер було комфортабельно обставлено. Книгозбірні й книжок не було, та в них містер Фогг не мав потреби — бо він міг користатись з двох бібліотек — Реформ-клубу, однієї літературної й з другої політичної та правничої. В опочивальні стояла метальова каса, своїм урядженням однаково забезпечена й від пожежі й від злодійства. Зброї й мислівського знаряддя не було. Все навколо свідчило про наймирніщі звички господаря.

Оглянувши все до дрібниці, Паспарту задоволений осміхнувся й весело промовив:

— От це по мені. До вподоби! Що лад — то лад. Ми швидко поладнаємось — хазяйновита й чепурна людина! Чиста механика! Але що ж? — При добрій механиці й служити незлецько…

III. В Реформ-клубі заходить розмова, яка може дорого коштувати Філеасу Фоггу

III.

В Реформ-клубі заходить розмова, яка може дорого коштувати Філеасу Фоггу.

Вийшовши з дому в одинадцять з половиною годин і, ступивши п'ятьсот сімдесят п'ять раз правою й п'ятьсот сімдесят шість лівою ногою, Філеас Фогг увійшов в Реформ-клуб і зразу повернув до їдальної залі цього величезного будинку, що коштував не менш трьох милійонів.

Девять вікон цієї роскішної кімнати виходили в чудовий сад, де вже помітно жовкло листя. Філеас Фогг сів на своїм звичайнім місці до застеленого для сніданку столу. На сніданок була риба з гостренькою підлевою, шматок червонястого ростбіфу, пиріг з аґрусом, шматок честера й кілька чашок добрящого чаю, який присилали спеціяльно по замовленням Реформклубу.

В дванадцять сорок сім хвилин він встав зза столу й перейшов до вітальні, роскішної кімнати, прикрашеної картинами в коштовних рямах. Служник подав йому нерозрізане число „“. Фогг звиклою рукою розгорнув часопис і почав читати. В три години сорок сім хвилин він взяв „Standard“ і читав цю газету до обіду.

Обід одбувся так само, як і сніданок, з додатком лиш „королівської британської підлеви“.

В п'ять годин сорок хвилин після обіду містер Фогг знов перейшов до вітальні й цілком утопив очі в „Morning Chronicle“.

Через півгодини прийшло ще кілька членів клубу й притулились до каміну, де палав кам'яний вугіль. То були звичайні партньори Філеаса Фогга, такі ж охочі до вісту, як і він: інженер Андр'ю Стюарт, банкири Джон Сюлліван і Самуель Фаллентен, бровар Томас Фланоган, Гот'є Ральд, один з членів адміністрації англійського банку; — люде все заможні й дуже поважні навіть в Реформ-клубі, який налічує в складі своїх членів, що найвидатніщих фінансістів і промисловців.

— В якому ж стані справа з крадіжкою, Ральде? — спитав Томас Фланоган.

— Що ж, банкові доведеться платитись, — зауважив Андр'ю Стюарт.

— А я гадаю, що нам пощастить зловити злодія. По всіх портах Европи й Америки розіслано найбільш досвідних шпигів і цьому панові навряд чи легко буде вислизнути з їх рук.

— Хіба ознаки злодія відомі? — спитав Андр'ю Стюарт.

— Перш за все, це не злодій, — серйозно зауважив Гот'є Ральд.

— Як не злодій? Дак він же вкрав п'ятьдесят п'ять тисяч фунтів стерлінґів в банкових білетах.

— Ні, не злодій, — стояв на своїм Ральд.

— Так хто-ж тоді? — запитав Джон Сюлліван.

— „Morning Chronicle“ доводить, що це джентльмен, — прийняв участь в розмові Філеас Фогг, здоровкаючись зі товаришами.

Подія, про яку зараз точилась розмова, трапилась три дні раніш, 29-го вересня. Всі газети об'єднаного королівства на всі способи тлумачили цю подію. Велику паку банкових білетів на величезну суму в п'ятьдесят п'ять тисяч фунтів вкрадено було з конторки головного скарбника Англійського банку.

Тим, хто з цього дивувався, помішник директора Гот'є Ральд поясняв, що на ту хвилину скарбник вписував до книги рахунок на три милійони шість пенсів і що за всим зразу не доглядиш.

Треба зауважити, що Англійський банк, ця поважна установа, ставиться до своїх клієнтів і публіки з надзвичайною делікатністю. Ніде нема дозорців, ні інвалідів, ні навіть ґрат. Золото, срібло, цінні папери лежать зовсім одверто. Честність кожного, хто заходить до банку рахується над усяке підозріння. Один з кращих знавців англійських звичаїв оповідає про факт, який добре висвідчує цю характерну рису Англійського банку. В одній залі банку він звернув увагу на грудку золота в сім чи вісім фунтів, яка лежала на конторці біля скарбника. Він взяв грудку в руки, оглянув її, тим часом у нього з рук взяв хтось другий, потім третій й таким чином грудка опинилась аж наприкінці темного коридору й тількино через добру півгодину її було повернено назад до скарбника. А скарбник за увесь той час навіть і голови не підвів.

Але 29-го вересня справа скінчилась инак. Купа білетів не вернулась і, коли чудовий годинник в головній світлиці банку вдарив п'ять годин, час, коли банк зачиняється, дирекції довелось списати на видатки по рахунку втрат і збитків п'ятьдесят п'ять тисяч фунтів.

Коли крадіж остаточно було стверджено, по всіх найголовніших портах, як от Ліверпуль, Глазго, Гавр, Суец, Бріндізі, Нью-Йорк та инші, було розіслано досвідчених шпигів. На випадок піймання крадіжника їм було обіцяно нагороду в дві тисячі фунтів стерлінгів, і, крім того, п'ять відсотків знайденої суми. Всім шпигунам доручено було пильно стежити за всіма приїзжаючими й від'їзжаючими подорожніми доти, поки не буде надано вказівок, які здобуде негайно почате слідство.

Треба гадати, як запевняв і „Morning Chronicle“, що злодій не належав ні до якої злодійської ватаги. В той день, коли трапився крадіж, в залі банку бачили пристойного й добре одягненого джентльмена, який довго похожав взад та вперед по світлиці. Слідчій владі повелося навіть досить докладно встановити де-які його ознаки, про що й було оповіщено шпигів.

Цілком певна річ, що така надзвичайна подія стала сенсацією не тільки Лондону, ба й всієї Англії. Геть усюди провадились палкі суперечки про те, чи пощастить, чи ні поліції знайти злодія. Не диво, що й члени Реформ-клубу зацікавились цією подією, тим паче, що між ними був один з помішників директора.

Шановний Гот'є Ральд а-ні на хвилинку не припускав думки, що справа ця зостанеться не розкритою. Він гадав, що обіцяна нагорода, як найкраще впливатиме на енергію й хвацькість шпигунів. Навпаки, Андр'ю Стюарт зовсім не поділяв цієї гадки. Суперечка тривала поміж джентльменами й на той час, коли вони сіли грати в віст. Стюарт сперечався з Фланоганом, Фаллентен з Фоггом. Під час гри вони мовчали, але поміж роберами спірка поновлялась.

— Я переконаний, — говорив Андр'ю Стюарт, — що всі шанси на користь злодієві.

— Кажіть? — одповідав Ральд. — Та він не зможе заховатись в жадній країні.

— Ще б пак!

— Куди ж він, по вашому, поїде?

— Я не знаю, але земля досить простора.

— Була колись! — стиха зауважив Філеас Фогг. — Вам здіймати, — додав він, присовуючи карти до Фланогана.

Розмова на який час ущухла, але швидко відновилась.

— Чому це „колись“? По вашому земля зменшилась? — невгавав Стюарт.

— Без сумніву, — відповів за Фогга Ральд. — Земля зменшилась вже через те, що засоби для руху в десять разів покращали, ніж вони були сто літ раніш, а це полегшує шуканину.

— Так само, як і втечу злодія!

— Ваша гра, містере Стюарте, — сказав Філеас Фогг.

Але Стюарт ще не був переконаний і, коли партія скінчилась, заговорив знову.

— Треба визнати, що ваш довод зменшення землі досить дивовижний, як що можна об'їхать за три місяці…

— Тільки за вісімдесят днів — одмовив Фогг.

— Справді, панове, за вісімдесят днів, — додав Джон Сюлліван. — З того часу, як почалась їзда на ділянці поміж Роталом та Аллагабадом на Великій Гіндустанській залізниці. „Morning Chronicle“ подає ось який обрахунок:

Від Лондону до Суецу через Мон-Сеніс і Бріндізі — 7 днів.

„ | Суецу до Бомбею (пароплавом) | 13 | „

„ | Бомбею до Калькути (залізницею) | 3 | „

„ | Калькути до Гон-Конгу (Китай) (паропл.) | 13 | „

„ | Гон-Конгу до Йокогами (Японія) (паропл.) | 6 | „

„ | Йокагами до Сан-Франциско (паропл.) | 22 | „

„ | Сан-Франциско до Нью-Йорку (залізн.) | 7 | „

„ | Нью-Йорку до Лондону (паропл і залізн.) | 9 | „

6 Разом… 80 днів.

— Справді, за вісімдесят днів! — і Андр'ю Стюарт, неуважно здіймаючи зверхню карту. — Але тут не приймаються на увагу ні негода, ні противний вітер, а-ні пригоди з поламками в дорозі…

— Все передбачено, — відповів Фогг, продовжуючи гру, бо вже спірка стала точитись і під час самої гри.

— А коли індуси чи індійці зруйнують рейки колії, нападуть на потяг, ограбують чи оскальпують подорожніх?

— Все це взято на увагу, — ствердив удруге Фогг. — Два тузи — додав він.

Андр'ю Стюарт зібрав карти тому, що була його черга роздавати.

— Теоретично — ваша правда, містер Фогг, але на практиці…

— І на практиці так само, містере Стюарте.

— Хотів би я подивитись, як то воно вийшло-б у вас на практиці.

— То що ж, — поїдемо разом, от і побачите.

— Боже мене борони! Але я готовий битись об заклад на чотирі тисячі фунтів, що подорож при таких умовах неможлива.

— Цілком можлива.

— Коли так, то й спробуйте.

— Кругом світу за вісімдесят днів?

— Так.

— Що ж, я згоден.

— Коли?

— Зараз.

— Це безглуздя, — скрикнув Андр'ю Стюарт, якого почала вже дратувати впертість містера Фогга. — Краще будемо грати далі.

— Тоді роздавайте, знову, бо ви передали, — відповів Фогг.

Андр'ю Стюарт хапкома зібрав карти, але раптом поклав їх знов на стіл.

— Ну, гаразд, містере Фогге, — сказав він. — Бьюсь об заклад на чотирі тисячі фунтів.

— Заспокойтесь, дорогий Стюарте, це не серйозно, — силкувався замирити Фаллентен.

— Коли я кажу, що йду об заклад, то це завжди серйозно, — не вгавав Стюарт.

Філеас Фогг йде у заклад.

— Добре, — сказав Фогг. — Панове, звернувся він до товариства. — В братів Бартінг є моїх двадцять тисяч фунтів. Я охоче ризикую ними.

— Двадцять тисяч фунтів! — аж скрикнув Джон Сюлліван. — Ставити таку суму! Т'адже всяка не- передбачена забарка загрожує вам повною руїною вашого майна.

— Непередбаченого нема, — просто відказав Фогг.

— Але ж, містере Фогге, ці ж вісімдесят днів визначені як мінімум…

— Добре розпорядженого мінімума вистачить на все.

— Так, але ж, щоб його не перейти, треба буде плигати з вагона на пароплав, з пароплава знов у вагон…

— То я й буду стрибати.

— То жарти!

— Пристойний англійський джентльмен не буде жартувати, коли справа йде про таку поважну річ, як заклад. Я ставлю в заклад двадцять тисяч фунтів навпроти будь-кого, що об'їду навкруги світу за вісімдесят днів або й менш, цеб-то в тисячу девятьсот двадцять годин чи в один мілійон п'ятьдесят тисяч двадцять хвилин. Чи згода?

— Згода, — разом одповіли Стюарт, Фаллентен, Ральд, Сюлліван і Фланоган, порозумівшись між собою.

— Добре, — сказав Фогг. — Потяг до Дувру відходить в вісім годин сорок п'ять хвилин. Ним я й поїду.

— Сьогодня ввечері? — запитав Стюарт.

— Сьогодня ввечері. Так от, — додав він, глянувши в календарик, — тому, що сьогодня середа, другого жовтня, в суботу, 21-го грудня, в вісім годин сорок п'ять хвилин вечора я повинен бути в цій самій залі Реформ-клубу, в противному разі — двадцять тисяч фунтів, на які я маю біжучий рахунок у братів Бартінг, юридично й фактично належатимуть вам, панове.