Подорож довкола землї в 80 днях

Front matter

Цїна примірника 60 кр.

, 1895.

НАКЛАДОМ РУСКОГО ТОВАРИСТВА ПЕДАҐОҐІЧНОГО

I. Паспарту́ стає слугою у пана Пилипа Фоґа

I.

Паспарту́ стає слугою у пана Пилипа Фоґа.

В роцї 1872 мешкав в домі під ч. 7 при улици Севіл-Ров коло огорода Берлїнґтен в Лондонї, в котрім помер Шерідан в 1814 роцї, — Пилип Фоґ, один з найзнаменитших членів клюбу реформи в Лондонї, хоч як здавало ся, не робив нїчого, що могло би впадати в очи.

Той Пилип Фоґ, отже наслїдник одного з найбільших бесїдників Анґлїї, був загадочний чоловік, про котрого нїчого більше не знали, як хиба те, що він один з найлїпших джентельменів висшого товариства.

Говорено, що він подібний до Байрона — що-до голови, бо єго ноги були бездоганні, — але се був Байрон з вусом і з бородою, Байрон з безпристрастними чертами лиця, що міг і тисяч лїт жити не старіючись.

Анґлїєць з крови і кости, не був мабуть Пилип Фоґ Лондонцем. Єго нїколи не бачено на біржи або в банку анї в нїякій конторі на Сіті. Нїколи не ба- чено нї в пристани нї в доках лондоньских корабля, що належав би до Пилипа Фоґа. Не засїдав в нїяких комітетах рад завідуючих; нїхто не чув єго імени в палатї адвокатскій, або в судї. Не говорив нїколи нї в трибуналї висшого суду, нї в трибуналї адмінїстрацийнім або в трибуналї духовнім. Не був нї промисловцем нї торговельником, анї купцем анї рільником. Не належав до королївского інститута нї до лондоньского і не був членом нїякого заведеня штук, наук або промислу. Вкінци не причисляв ся до членів нї одного з численних товариств, яких в столици Анґлїї повно, почавши від „Гармонїї“ аж до товариства ентомольоґічного, котре мало за головну цїль: нищити шкідні комахи.

Пилип Фоґ був членом клюбу реформи і нїчого більше.

Єсли би хто дивував ся, яким чином такий загадочний джентельмен найшов ся між членами того поважаного товариства, то треба єму відповісти, що дістав ся він сюди за порученєм дому банкового братів Берінґів, де зложив був свої гроші. Звідси й походило певного рода поважанє, котре завдачував він ще й сїй обставинї, що платив все точно свої векслї.

Чи Пилип Фоґ був богатий? Безперечно. Але як він сей маєток зробив, не могли сказати навіть найлїпше обізнані, а Пилип Фоґ мав найменше охоти з усїх, щоби се пояснити. На кождий спосіб не розкидав гроший, але й не був скупий, бо всюди, де не ставало гроший для якоїсь благородної, пожиточної або великодушної цїли, додавав свою лепту тихцем, а навіть безіменно.

Взагалї був сей джентельмен дуже скритий. Говорив так мало, як не можна менше, а що був мовчаливий то видавав ся тим більше загадочний. Однако єго спосіб житя міг кождий бачити, але те, що він робив, було так математично однаке, що невдоволена фантазия глядала все чогось иньшого.

Чи Фоґ подорожував? Здаєть ся, бо нї один чоловік не знав ся так добре на картах цїлого сьвіта як він. Навіть найдальше положені місцевости були єму звістні. Не раз знав він в коротких і ясних словах спростувати тисячу поглядів, які обігали в клюбі про погибших або заблуканих подорожних, а єго слова були як би віщі, бо вкінци оправдувала їх кожда подїя. То був чоловік, що мусїв подорожувати всюди, бодай духом.

Однако се певна річ, що Пилип Фоґ не виїздив вже від многих лїт з Лондона. Хто лише мав честь близше єго знати, міг посьвідчити, що нїхто не бачив єго нїколи деинде, як хиба на дорозї з дому до клюбу, куди що день ходив. Одинокою єго розривкою було читанє журналів і гра віста. При тій мовчаливій грі, що так дуже відповідала єго вдачи, вигравав часто, але єго виграні не ішли нїколи до єго кишенї, лише становили поважну позицию в єго видатках на добродїйні цїли. Впрочім треба тямити, що пан Фоґ грав лише для гри, але не для того щоби виграти. Гра була для него боротьбою з перепонами, але боротьбою без руху, без зміни місця і втоми, а се й відповідало цїлій єго вдачи.

У Пилипа Фоґа не було нї жінки нї дитини — що й найчестнїйшим людям може лучити ся — анї свояків або приятелїв, що на кождий спосіб рідше лучає ся. Пилип Фоґ був одиноким мешканцем свого дому при Севіль-Ров і нїякий чоловік не заходив до сего дому, з виїмкою одного одинокого слуги, котрим він і вдоволяв ся. Що дома дїяло ся, про се не було нїколи бесїди. Снїдав і обідав в клюбі, в годинах хронометрично означених, в тій самій комнатї при тім самім столї, не гостив нїколи нїякого товариша, не запрошував нїкого з поза клюбу, і вертав домів лише на ніч, точно о 12-ій годинї в ночи, не уживаючи нїколи мешкальних комнат, котрі клюб держав до розпорядку своїх членів. З двацятьох чотирох годин перебував десять в своїм мешканю, по части для спаня, по части-ж для своєї тоалєти. Проходжував ся заєдно, рівно виміреним кроком або по передній комнатї зі штучно виложеним помостом, або по ґанку, над котрим стояло сине скляне склепінє опираючись на двацятьох йоньских стовпах з червоного порфіру. До обіду і снїданя доставляли кухня і комора, пивниця, рибник і молочарня найлїпших страв; клюбові слуги, поважні люди в чорній одежи і з камашами подавали єму їду на пречудній порцелянї і закривали стіл обрусами з дорогого саского полотна; вина: шері або порто, пив з найцїннїйшого кришталю в клюбі; а лїд, котрий клюб за великі гроші спроваджував з американьских озер, удержував напиток в покріпляючій сьвіжости.

Єсли в таких обставинах назве ся житє ексцентричним, то треба признати, що ексцентричність має щось доброго в собі. Не надто величавий дім в Севіль-Ров визначав ся найбільшою вигодою. Впрочім при незмінчивих навичках господаря, обмежала ся єго обслуга на малі вимоги. Однако Пилип Фоґ вимагав від свого служачого незвичайної точности і правильности. Того дня, 2 жовтня, відправив Пилип Фоґ свого слугу Джемса Форстера за те, що подав єму до голеня воду, котра замість 84° F. мала 86° теплоти і дожидав наслїдника єго, що мав до него зголоситись між 11 а 11½ годиною.

Пилип Фоґ сидїв випростований в своїм фотели, держачи ногу при нозї, як вояк на парадї, руки опер на колїнах, піднїс голову і дивив ся на стїнний годин- ник, що вказував години, мінути, хвилї, днї і дату. Після своєї навички мав пан Фоґ точно о пів до дванацятої вийти з дому до клюбу реформи.

В тій хвили запукано до дверий малого сальона, де сидїв Пилип Фоґ і війшов відправлений служачий.

— Новий служачий — заповів.

До сальона вступив може 30-лїтний мужчина і поклонив ся.

— Ви Француз і називаєте ся Джон? — запитав Пилип Фоґ.

— Жан, прошу пана, відповів новий служачий, Жан Паспарту́, назвище, котре вже само вказує, що умію всюди дати собі раду. Менї здаєть ся, прошу пана, що я добрий хлопець, але правду сказавши, я вже не одного пробовав. Я був сьпіваком, уїзджував конї в цирку, був вольтижером як Леотар, танцював на линві як сам Бльондін, відтак став учителем ґімнастики, щоби лїпше використати свої спосібности, а вкінци був підначальником віддїлу сторожи огневої в Парижи. В моїм сьвідоцтві записані дуже замітні огнї, в котрих я брав участь. Але вже від пятьох лїт покинув я Францию і щоби зазнати родинного житя став в локаєм. Тепер я без місця, а довідавши ся, що пан Пилип Фоґ єсть найточнїйшим и найстаточнїйшим чоловіком в сполученім , я представив ся панови, бо надїю ся у вас спокійно жити і навіть забути на імя Паспарту́…

— Паспарту́ для мене дуже відповідне імя, сказав джентельмен. Менї вас поручено і представлено дуже гарно. Знаєте мої услівя?

— Знаю, прошу пана.

— Добре. Котра година у вас?

— Одинацята і двацять дві мінути, відповів Паспарту, витягаючи з кишенї величезний, срібний годинник.

— Ваш годинник спізняє ся, сказав пан Фоґ.

— Даруйте пане, але то не може бути.

— Спізняє ся о чотири мінути. Але нехай! Запамятаймо собі лише різницю. Отже від сеї хвилї, від одинацятої години і двацять і девять мінут перед полуднем, 2 жовтня 1872 р., ви в моїй службі.

Сказавши се, встав Пилип Фоґ, взяв капелюх в лїву руку, заложив єго автоматичним рухом на голову і вийшов, не сказавши нї слова більше.

Паспарту чув як двері зачинили ся раз: се виходив єго новий пан; відтак другий раз: єго попередник, Джемс Форстер, вийшов також.

Паспарту лишив ся сам в домі при Севіль-Ров.

II. Паспарту́ найшов свій ідеал

II.

Паспарту́ найшов свій ідеал.

Їй Богу, — сказав до себе Паспарту, що з початку був троха здивований, — як бачу то манекіни панї Тіссо мають стілько ж житя, що й мій новий пан.

Манекіни панї Тіссо се воскові фіґурки і були улюбленим видовищем в Анґлїї а порушали ся так складно, що лише не доставало їм мови, аби видавали ся як живі.

За тих кілька хвиль, що був з Пилипом Фоґом, оглянув єго Паспарту скоро, але добре. Мужчина благородної гарної постави, високого росту, котрому додавала краси заживність, міг числити около 40 лїт, мав біляве волосє і за́лички, гладке чоло без слїду зморщин, більше блїде як румяне лице і пречудні зуби. Мав здавалось в собі в високій мірі се, що фізиономісти називають „спокоєм в дїланю“, прикмета, властива всїм тим, котрі без крику роблять свою роботу. Спокійний, флєґматичний, з чистим оком і непорушними віями, був він скінченим типом тих холоднокрових Анґлїйцїв, яких так часто стрічає ся в сполученім королївстві, а котрих трохи вимушену поставу на причуд вірно представила кисть Ангелини Кавфман. Єсли бачило ся сего джентельмена в єго різних занятях, то представляв він так цїлковито викінчене у всїх складових частях єство, як хронометер Лєроя або Ферншава. І дїйстно був Пилип Фоґ олицетвореною точностію, що видко було докладно по єго ногах і ; бо у людий, так як і у зьвірят обявляють ся пристрасти видимо на членах тїла.

Пилип Фоґ належав до людий математично скінчених, що нїколи не спішать а все суть готові і в своїх кроках та рухах ощадні. Він не піднїс своєї ноги без потреби і ішов все найкоротшою дорогою. Нїколи не глянув без причини на стелю, не порушив злишно рукою. Не бачено єго нїколи зворушеним або неспокійним. Нїхто на сьвітї не був повільнїйший, а однако був він все в своїм часї на місци. Кождий зрозуміє, що сей чоловік жив самотно і так сказати-б з далека від всїх товариских зносин. Він знав, що в житю не можна оминути неприятностий, а що неприятности спиняють, то не стикав ся з нїким.

Що-до Жана, званого Паспарту, то був се правдивий Парижанин і цїлих пять , від коли мешкав в Анґлїї та служив локаєм, дармо глядав пана, до котрого міг би привязати ся.

Паспарту не належав до тих, що пнуть ся і сунуть свій ніс всюди, певні себе і зарозумілі, а суть лише безличними дураками. Нї, Паспарту був добрий хлопець з приязним лицем, трохи відстаючими устами, лагідний і згідливий, з такою добродушною, круглявою головою, яку радо бачить ся на плечах приятеля. Мав ясні очи, живу краску, лице досить повне, широку грудь, був присадкуватий і мав мясівки як Геракль, що в наслїдок вправ в молодости розвинули ся незвичайно. Єго русяве волосє впадало трохи в руде. Коли старинні різьбарі знали на 18 різних способів укладати волосє Мінерви, то Паспарту мав на се лиш один спосіб: три рази потягнув гребенем і голова була в порядку.

Чи сей говіркий хлопець припаде до вподоби Пилипови Фоґови, не можна було нїяк догадатись. Чижь Паспарту мав би бути таким цїлковито скінченим служачим, якого єго пан потребував? Се далось би хиба з досьвіду пізнати. Провівши, як знаємо, досить бурливу молодість, бажав він тепер спокійного житя А що єму захвалювали правильну точність і пословичний спокій анґлїйских джентельменів, то глядав свого щастя в Анґлїї. Але доси зле єму ішло; нїгде не міг загріти місця і вже десять разів зміняв пана. Всюди стрічав фантастів, непостояних, диваків, таких що волочили ся з краю до краю, а се не могло єму припасти до вподоби. Єго послїдний пан, молодий льорд Льонферрі, член парляменту, приходив часто домів спираючись на плечі , особливо коли провів ніч у Гемеркета. Паспарту, що передовсїм хотїв беречи чести свого пана, відважив ся сказати кілька покірних заміток, котрі взято єму за зле і він полишив службу. Відтак довідав ся що Пилип Фоґ глядає служачого і звідував ся про него. Чоловік з таким правильним житєм, що нїколи не спить поза хатою, не подорожує, не виїздив нїколи на один день, міг єму подобати ся. Він зголосив ся і як знаємо, був принятий.

Отже Паспарту находив ся по пів до дванацятої години сам в домі при Севіль-Ров. Зараз став оглядати мешканє від пивницї аж до поду. Сей чистий, упорядкований, строгий, пуританьский, добре для служби уладжений дім подобав ся єму. Він зробив на вражінє гарної слимакової шкаралупи, але шкаралупи осьвітленої і отопленої вугляним ґазом. Паспарту найшов легко на другім поверсї призначену для себе комнату і она подобала ся єму. Елєктричними дзвінками і рурами була комната получена з першим поверхом і партером. На коминї стояв елєктричний годинник, що цїлком годив ся з годинником в спальни Пилипа Фоґа і оба били в тім самім часї ту саму хвилю. „Се як раз для мене, се менї подобає ся!“ сказав Паспарту.

Він побачив також в своїй комнатї прибиту над годинником табличку з приписами щоденної служби. На табличцї були списані — почавши від 8-ої години рано т. є. від часу коли Пилип Фоґ правильно вставав, аж до 11½, коли виходив на снїданє до клюбу реформи — всї подрібности служби: чай і присмажувана булка о осьмій годинї двацять і три мінути; вода до голеня о девятій годинї трицять і сїм мінут; фризованє о девятій годинї сорок мінут і т. д. Відтак від пів до дванацятої години перед полуднем до дванацятої години в ночи коли систематичний джентельмен клав ся до ліжка, було все приписане, передбачене, управильнене. Паспарту з приємностю вбивав собі в память сю проґраму і різні єї роздїли.

Ґардероба пана була дуже добра і незвичайно богата. Кожді штани, кождий сурдут або камізолька мали при собі порядкове число, котре було записане в списї, де стояла дата, коли, відповідно до пори року, має ся убирати кожда поодинока штука одежи. Такий самий порядок був заведений і для обуви.

Взагалї був сей дім в Севіль-Ров, — котрий за часів славного, але розсїяного Шерідана мусїв бути осїдком непорядку — відповідно умебльований і відповідав всїм вимогам вигоди.

Не було нїякої біблїотеки, нїяких книжок, бо они були би й так для пана Фоґа непотрібні, позаяк клюб реформи давав єму до розпорядимости дві , одну для лїтератури, другу для права і полїтики. В спальни стояла каса середної величини, безпечна від огню і злодїїв. Не було також в цїлім домі нїякого оружя, нїяких приборів мисливских нї воєнних. З усего видко було дуже мирні навички господаря.

Коли Паспарту оглянув се мешканє докладно, затер руки осьміхнув ся і з радостю закликав в друге:

— Отсе як раз для мене! Тут моє місце! Пан Фоґ і я, ми оба розуміємо ся дуже добре. То систематичний чоловік, любить стерегти хати! Правдива машина! Але я цїлком вдоволений, що буду машину обслугувати!

III. Розмова, котра Пилипа Фоґа може богато коштувати

III.

Розмова, котра Пилипа Фоґа може богато коштувати.

Пилип Фоґ вийшов о пів до дванацятої з свого дому Севіль-Ров, і поставивши 575 разів свою праву ногу перед лївою, а 576 разів лїву перед правою, прийшов до клюбу реформи, величезного будинку в Пель-Мель, котрого будова коштувала не менше як три мілїони.

Пилип Фоґ пішов зараз до їдальнї, звідки девять вікон отвирало вид на огород з деревами, що красували ся вже в золотім осїннім одязї. Він сїв там при своїм столї, на котрім ждало вже на него накритє. Єго снїданє складало ся з перекуски, вареної риби в знаменитім сосї, з ростбіфа червоного як кров, з тїста наповненого корінєм рабарбаровим і зеленим агрестом, з кусника сира честерского — все з кількома чарками знаменитого чаю, збираного умисно для кухнї клюбу реформи.

О годинї дванацятій і сорок сїм мінут встав сей джентельмен з-за стола і пішов до великого сальона, прикрашеного образами в богатих рамах. Тут подав єму служачий ще не розтяті „Таймс“ а Пилип Фоґ розложив їх так певно, що відразу можна було пізнати велику вправу в тій тяжкій роботї. Читанєм сеї часописи був Пилип Фоґ занятий до години третьої сорок і пять мінут; відтак лєктурою „Стандарта“ до обіду. Обід відбув ся так само як і снїданє, лише що прийшов ще „королївско-британьский“ сос.

О пятій годинї сорок мінут появив ся джентельмен знов в великім сальонї і вглубив ся в читанє „Поранної Хронїки“.

За пів години війшло кількох иньших членів клюбу реформи і приступили до комина, на котрім горів огонь. Були се звичайні товариші гри пана Пилипа Фоґа, так як він пристрастні любовники віста: інжинєр Андрій Стюарт, банкири Джон Сулїван і Самуіл Фаллєнтін, броварник Тома Флєнеґен, Вальтер Ральф, один з адмінїстраторів анґлїйского банку, — богаті і поважані мужі, навіть в тім клюбі, котрий між своїми членами має найвизначнїйших представителїв сьвіта промислового і банкового.

— Ну, Ральф, — запитав Тома Флєнеґен, — що чувати з крадежию?

— Банк стратить свої гроші, — замітив Андрій Стюарт.

— Противно, я надїю ся, — сказав Вальтер Ральф, — що ми дістанемо злодїя в свої руки. До Америки і до Европи розіслано по всїх найважнїйших пристанях що найспосібнїйших аґентів полїцийних і тяжко, щоби їм сей пан утїк.

— Мають опис злодїя? — запитав Андрій Стюарт.

— Перед усїм, се не злодїй — відповів Ральф.

— Як то, індівідуум, що украло пятьдесять і пять тисячів фунтів банкнотами (до 600.000 зр.), не має ся називати злодїєм?

— Нї, відповів Вальтер Ральф.

— Отже промисловець? сказав Джон Сулїван.

— „Поранна Хронїка“ впевняє, що се джентельмен.

Чоловік, що се сказав не був нїхто иньший, як наш Пилип Фоґ, котрого голова виринула тепер з купи паперів, що довкола него лежали. Рівночасно поздоровив Пилип Фоґ товаришів, а они єго.

Згадана подїя, котру обговорювали живо різні дневники анґлїйскі, лучила ся перед трема днями дня 29 вересня. Пачка банкнотів, обіймаюча 55.000 фунтів, пропала зі стола головного касиєра анґлїйского банку.

Тим, що дивували ся, що така крадїж так легко могла лучити ся, відповідав заступник директора Вальтер Ральф, що касиєр як раз тогдї записував позицию трех і шістьох пенсів а нїхто-ж не може мати всюди своїх очий відразу.

Тут для поясненя треба замітити, що ся чудесна інституция анґлїйского банку незвичайно поважає публику. Нема в нїй нї сторожів нї інвалїдів нї нїякої перегороди. Золото, срібло, банкноти лежать тут довкола не стережені і нїкому не прийде на гадку підозрівати честноту кого небудь з вештаючих ся туди людий. Один з найлїпших знатоків анґлїйских звичаїв оповідає про такий случай: В одній салї банку, де він раз зайшов, зацїкавила єго 7–8-фунтова брила золота і він хотїв єї близше оглянути; взяв єї в руки, оглянув, передав єї стоячому коло себе чоловікови, той дав другому і так вандрувала брила з рук до рук аж на темний коридор і вернула майже по пів годинї, а касиєр навіт не глянув, що з нею дїє ся.

Але 29 вересня лучило ся инакше. Пачка банкнотів не вернула назад і коли величавий годинник, завішений над салею вибив пяту годину, коли замикає ся бюра, не лишило ся для анґлїйского банку нїчого иньшого, як записати 55.000 фунтів на конто страти.

По точнім провіреню крадежи, вислано вибраних аґентів, „детективів“ до найзначнїйших пристаний: Лїверпуля, Ґлєзґова, Гавру, Суезу, Бріндізі, Нового Йорку і т. ин. і назначено 2000 фунтів нагороди та 5 процент від віднайденої суми для сего хто виловить злодїя. Дожидаючи вислїдів слїдства, сидїли аґенти по пристанях та уважали строго на всїх приїзджаючих і від'їзджаючих подорожних.

Тимчасом була оправдана причина припускати, як се й „Поранна Хронїка“ зазначила, що виновник не належав до нїякої зорґанїзованої шайки злодїйскої. Власне 29 вересня бачено в салї виплат, де лучила ся крадїж, добре одїтого і порядного джентельмена, як туди проходив ся. Слїдство подало можність досить докладно описати сего джентельмена, а сей опис розіслано зараз всїм детективам сполученого королївства і прочої Европи. Деякі головачі, між ними і Вальтер Ральф, надїяли ся з тої причини, що злодїй не втече.

Можна собі подумати, що сю подїю обговорювано в Лондонї і в цїлій Анґлїї. Перечено ся пристрастно чи удасть ся полїциї зловити злодїя в столици чи нї. Отже не диво, що й члени клюбу реформи говорили про сю пригоду, тим більше, що й адмінїстратор банку був між ними.

Поважаний Вальтер Ральф не сумнївав ся, що слїдство поведе ся, бо — як казав — назначена нагорода мусить незвичайно заострити ревність і нюх аґентів. Але єго товариш Андрій Стюарт не подїляв цїлком тої певности. Отже суперечка не уставала між джентельменами, що між тим засїли довкола картяного столика, Стюарт напротив Флєнеґена, Фалентін напротив Пилипа Фоґа. Підчас гри мовчали грачі, але між робрами продовжала ся перервана розмова тим живійше.

— Я стою при своїм, — сказав Андрій Стюарт, — що сей злодїй мусить бути дуже зручний і має всї вигляди утечи.

— Куди єму! — відповів Ральф — аджеж нема нї одного краю, де би він міг укрити ся.

— Отсе було би добре!

— А кудиж, по вашому, втїкати б єму.

— Не знаю, — відповів Андрій Стюарт — але на кождий спосіб на земли досить місця.

— Се так давно було… — сказав півголосом Пилип Фоґ, а відтак додав: — Ви збираєте — і подав карти Флєнеґенови.

Розмова утихла підчас робра, але згодом знов розпочала ся, коли Стюарт обізвав ся:

— Як то, давно? Абож земля поменшала?

— Певне, — відповів Вальтер Ральф. Я годжу ся з паном Фоґом. Земля стала о много менша, бо тепер можна єї десять разів скорше об'їхати, як перед 100 лїтами. А з тої причини піде і наше слїдство о много скорше.

— Але й злодїй лекше утече!

— На вас черга, пане Стюарт! — сказав Пилип Фоґ.

Але невірний Стюарт не дав себе пересьвідчити і скоро лише партия скінчила ся сказав:

— Треба вам признати, пане Ральф, що вам удав ся ваш жарт з меншою землею. Отже тому, що теперь об'їде ся землю за три місяцї…

— Лише за 80 днїв, — сказав Пилип Фоґ.

— Так, панове, — закликав Джон Сулїван — за 80 днїв, від часу як отворено на індийскій зелїзници шлях між Роталем і Аллагабадом. „Поранна Хронїка“ так обчисляє дорогу:

— Ба! 80 днїв, — кликнув Андрій Стюарт, що задля неуваги зле зібрав карти, — але не вчисляючи не- погоди, противних вітрів, крушенє корабля, вискоченє поїзду з шин і таких иньших річий.

— Все вчисливши, — відповів Пилип Фоґ, не перестаючи грати, бо теперь вже за говоренєм не зважано на гру.

— Навіть, єсли Індийцї або Індияни вирвуть шини? — кричав Андрій Стюарт, — єсли задержать поїзд, щоби єго обрабувати а подорожних поскальпувати?

— Все вчисливши, — відповів Пилип Фоґ і покинув гру з словами: — Два атути!

Андрій Стюарт, на котрого прийшла черга роздавати, зібрав знов карти і сказав:

— Теоретично ваша правда, пане Фоґ, але в практицї....

— В практицї також, пане Стюарт.

— Хотїв би я вас при тім бачити.

— Се лише від вас зависить. Їдьмо оба.

— Нехай мене Бог боронить! — закликав Стюарт, — але я заложивсь би й о 4000 фунтів, що така подорож під такими услівями неможлива.

— Навіть дуже можлива, — відповів пан Фоґ.

— Отже їдьте.

— За 80 днїв довкола землї?

— Так.

— Добре.

— Коли.

— Зараз. Але роблю вас уважним, що їду на ваші кошти.

— От, дурниця! — закликав Андрій Стюарт, котрому було неприємно, що товариш гри напирав на него. — Радше граймо.

— То дайте ще раз карти — відказав Пилип Фоґ — бо були зле замішані.

Андрій Стюарт взяв карти знов в дрожачу руку; потім положив їх нагле назад на стіл і сказав:

— Отже добре, пане Фоґ, я закладаю ся о 4000 фунтів!…

— Любий пане Стюарт, — сказав Фалентін — успокійтесь. Сеж жарт.

— Коли я кажу, що закладаю ся, — відповів Стюарт, — то се не жарт.

— Пристаю! сказав пан Фоґ, а обертаючись до своїх товаришів, додав:

— Маю 20.000 фунтів у братів Берінґів. Тих двацять тисяч ставляю…

— 20.000 фунтів! — закликав Джон Сулїван. Двацять тисяч фунтів, котрі можете стратити за першим лїпшим непередвидженим опізненєм!

— Нема нїчого непередвидженого, — відповів супокійно Пилип Фоґ.

— Але, пане Фоґ, тих 80 днїв уважає ся за найкоротший час!

— Єсли навіть найкоротшого часу добре ужиє ся, то вистане.

— Але щоби єго не переступити, треба скакати з математичною точностію з зелїзницї на корабель, а з корабля на зелїзницю!

— Я і спробую з математичною точностію скакати.

— От жартуєте!

— Добрий Анґлїєць не жартує нїколи, коли розходить ся о таку поважну річ, як заклад, — відповів Пилип Фоґ. Закладаю ся з кождим, хто хоче, о двацять тисяч фунтів, що об'їду землю довкола найдовше за 80 днїв, т. зн. за тисяч девятьсоть двацять годин, або за сто пятнацять тисячїв двіста мінут. Добре?

— Приймаємо заклад, — відповіли, порозумівши ся між собою, панове Стюарт, Фалентін, Сулїван, Флєнеґен і Ральф.

— Гарно, — сказав пан Фоґ. Поїзд до Дувра відходить о годинї осьмій і сорок пять мінут. Тим поїздом виїзджаю.

— Нинї вечером? — запитав Стюарт.

— Нинї вечером, — відповів Пилип Фоґ. Отже — говорив дальше, витягаючи калєндар з кишенї і розгортаючи єго, — позаяк нинї маємо середу, 2. жовтня, то я мушу бути назад в Лондонї в суботу, 21. грудня о годинї осьмій і сорок і пять мінут вечером, тут в тім сальонї клюбу реформи, инакше ті двацять тисяч фунтів, що лежать для мене у братів Берінґів, належать цїлком правно вам, мої панове. — Тут маєте переказ на сю суму.

Списано зараз протокол закладу і всї участники підписали єго. Пилип Фоґ поводив ся цїлком холоднокровно. Він певне не закладав ся, щоби виграти, і поставив тих двацять тисячів фунтів — половину свого майна — лише длятого, бо видїв, що других двацять тисяч потребує, щоби сю тяжку не сказати вже неможливу задачу перевести. Тимчасом єго противники були якісь несупокійні, не задля високих ставок, лише длятого, що до якоїсь міри було їм совісно під такими услівями закладати ся.

Тогдї вибила сема година. Приятелї упімнули пана Фоґа, щоби перестав грати і пішов приладити ся до дороги.

— Я все готовий до дороги, відповів сей холодний джентельмен, роздав карти і сказав:

— Я висьвячую каро, ви заграєте, пане Стюарт.

IV. Пилип Фоґ дивує свого служачого Паспартута

IV.

Пилип Фоґ дивує свого служачого Паспартута.

О семій годинї і двацять пять мінут попращав ся Пилип Фоґ, вигравши двацять ґвіней, з своїми чесними товаришами і вийшов з клюбу. О годинї семій мінут пятьдесять отворив двері свого дому і вступив до хати.

Паспарту, що совістно вивчив ся дневного порядку, незвичайно зачудував ся, побачивши пана Фоґа, вертаючого о такій незвичайній годинї. Після припису повинен був пан дому при улици Севіль Ров прийти аж о півночи.

Пилип Фоґ пішов до своєї комнати, і закликав:

— Паспарту!

Паспарту не відзивав ся. Кликанє не могло відносити ся до него. Прецї не було ще означеної години.

— Паспарту! — закликав пан Фоґ ще раз, не пїдвисшуючи голосу.

Паспарту явив ся.

— Я мусїв вас два рази кликати.

— Таж ще нема півночи, — відповів Паспарту, виймаючи годинник з кишенї.

— Знаю, — сказав Пилип Фоґ, — і не роблю вам нїякого закиду. За десять мінут їдемо до Дувра і Калє.

Округле лице Француза мимохіть викривило ся.

Він очевидячки мусїв не дочути.

— Хочете вибирати ся в подорож? — запитав.

— Так, — відповів Пилип Фоґ. Поїдемо довкола землї.

Паспарту остовпів з зачудованя. Витріщив очи, підтягнув брови, випрямив руки — майже здурів.

— Довкола землї?.. пробурмотав.

— В вісїмдесятьох днях, — додав пан Фоґ. Отже не маємо нї хвилї часу до страченя.

— А куфри?… спитав Паспарту, похитуючи головою.

— Не треба нїяких. Возьмемо лише до подорожної торби по дві вовняні сорочки і по три пари панчіх для мене і для вас. Проче купимо по дорозї. Возміть моє пальто і коц та добрі черевики. Впрочім будемо й так мало ходити, або й зовсїм нї. А тепер спішіть ся!

Паспарту рад би був дещо сказати, але не міг. Вибіг з комнати пана Фоґа до себе, кинув ся на крісло і закликав з властивим Французам патосом:

— Ну, сего за богато! А я хотїв спокійно жити!…

Механїчно приладжував ся до дороги. Подорож довкола землї в вісїмдесятьох днях! Чи Фоґ збожеволїв? Нї… Може жартував? Поїдуть до Дувра, добре. Нехай буде й до Калє, бо добрий хлопчище не конче би тим смутив ся; він-жеж не бачив вже пять лїт своєї вітчини. А може поїдуть і до Парижа і се була би для него правдива приємність, єслиб він так міг знов побачити се великаньске місто. Але про се не ма що думати, бо такий чоловік як Фоґ, що не зробить нїколи одного кроку дармо, певно туди не поїде. Хоч з другого боку не можна й сего заперечити, що сей джентельмен, такий доматор, вибирає ся нараз в подорож!

О осьмій годинї була подорожна торба з білєм готова і Паспарту, ще цїлком приголомшений, вийшов з своєї комнати, замкнув добре двері і удав ся до комнати пана Фоґа.

Пан Фоґ був готовий. Під пахою держав „Бредшава подорожний провідник по зелїзницях і кораблях“, з котрого міг вичитати всї дані, потрібні для своєї подорожи. Він взяв від Паспартута торбу, отворив єї і всунув до неї грубу пачку тих гарних банкнотів, що мають курс в цїлім сьвітї.

— Ви не забули нїчого? — спитав.

— Нї, прошу пана.

— Моє пальто і коц?

— Суть тут.

— Добре, беріть торбу.

Сказавши се, пан Фоґ, віддав служачому торбу і додав:

— А уважайте добре, бо в нїй є двацять тисячів фунтів.

Паспарту трохи́ не випустив торби з рук, так як би ті двацять тисячів фунтів перемінили ся в тяжке золото.

Відтак зійшли оба по сходах на долину і замкнули входові двері на два спусти.

При кінци улицї Севіль-Ров була стация повозок. Пилип Фоґ і єго служачий всїли до повозки і поїхали скоро на дворець Герінґ-Крос, звідки виходить бічний шлах полуднево-всхідної зелїзницї.

О осьмій годинї і двацять мінут заїхали перед дворець. Паспарту зіскочив, єго пан злїз за ним і заплатив візникови.

В тій хвили приступила до пана Фоґа якась бідна жебрачка, з дитиною на руцї, боса, заболочена, в подертім капелюсї з пером, що на-пів відорване телїпало ся, та з закиненим по драній одежи дїравим шалем. Она просила милостинї.

Пан Фоґ витягнув з кишенї тих двацять ґвіней, що виграв при вістї, і всунув їх в руку жебрачцї з словами:

— Бери добра невісто, я дуже радий, що тебе стрітив; — відтак обернув ся і пішов.

Паспарту почув, що в очах станули єму сльози. Єго пан почав собі підбивати єго серце.

Пан Фоґ війшов з ним до великої ждальнї і казав єму купити два білєти першої кляси до Парижа. Оглянувшись, побачив своїх пятьох товаришів з клюбу реформи.

— Панове, — сказав, — я від'їзджаю, а віза на моїм пашпортї вкажуть вам по моїм поворотї, куди я їхав.

— О! пане Фоґ, — відповів чемно Вальтер Ральф, — се злишне. Ми спускаємо ся на ваше честне слово!

— Тим лїпше, — сказав Фоґ.

— Не забудете, — замітив Андрій Стюарт, — що мусите тут бути?…

— За вісїмдесять днїв, — відповів пан Фоґ, — в суботу, 21 грудня 1872 року, о осьмій годинї і сорок пять мінут вечером. До побаченя, панове.