Суспільна будова

Front matter

М. , SDr український соціолоґічний інститут в празі

М. , SDr український соціолоґічний інститут в празі

Зміст:

Вступ: про науку взагалі і про суспільну науку

Вступ.

Коли українець бачить кілька людей разом, то називає їх одним словом — . Иноді назве й якесь число худоби »гуртом«, але вже на постійний гурт худоби, що разом пасеться, скаже »череда«, на такий гурт овець скаже »отара«, на гурт коней (і птахів) скаже »табун«, Отже в нашій мові одріжняються де-які гурти тварин і для їх є окремі назви.

Подібно, але далеко складніше одріжняємо гурти людські і маємо багато окремих назвищ: одні є українські, як наприклад — спілка, товариство, брацтво (чи сестрицтво), військо, село, місто, держава, громада, суспільство, народ, або й не українські, що вже принатурені в українській мові слова: армія, партія, нація, парахвія, фабрика, синдикат і ин. Отож ми одріжняємо такі гурти людей і даємо їм ріжні назви, але всі їх разом називаємо .

Наук про окремі суспільні гурти і суспільне життя є чимало, наприклад: є наука про державу (державознавство), про націю, про військо, про мову, про право, про господарство, про мистецтво, про реліґію, про письменство, про минувшину суспільства (історія) і т. д., а також є наука про ціле суспільство. Ця наука називається чужим словом .

Оце слово »соціолоґія« складається з двох частин: перша »соціо« взято з латинської мови, де воно виведено од слова societas (значить: суспільство), а друга частка »лоґія« виведена з грецької мови, де є слово »лоґос«, котре значить наука або слово. Ось так і зтулено з двох слів одне слово »соціолоґія«, котре означає »наука про суспільство«.

По нашому можна-б сказати »громадознавство«, але ж це не пасує, бо громадознавство є наука лише про село, про місто і про державу (це три ), а в суспільстві є ще багато всяких людських гуртів та скупин. Отже треба, щоб була вища наука про все суспільне життя і ширша назва для цієї науки. Така наука є .

Всякий окремий предмет, всяку в нім зміну, а також кожну подію, навіть найменшу, наука називає тому, що воно ніби з'являється перед нами, впадає в око, або ми чуємо його слухом, чи смаком, чи намацуємо. Загалом, усе те, що ми сприймаємо, називаємо явищем. Суспільне життя ми так само сприймаємо і пізнаємо — отже кожна людина, чи гурт людей, кожна подія з людського життя є явищем.

Щоб пізнати, що таке суспільство, будемо досліджувати окремі його частки або явища. Що́ ми бачимо перше в суспільстві? Бачимо . Потім бачимо, що вони щось роблять між собою або якось відносяться одно до одного, виявляють () один до одного. Придивляючись пильніще, бачимо, що кожна акція має якусь , цеб-то якась сила змушує людину до чинности, значить діють якісь , а з того всього виходять якісь наслідки, вироби, які ми всі разом назвемо .

Так що не так воно легко пізнати суспільні явища,, бо треба знати передовсім , їх чинности (), їх і їх . Аж як все це пізнаємо відкриємо звязок поміж тим всим, відкриємо звязок поміж людьми, то хіба аж тоді будемо знати загалом, що таке суспільство і що таке окремі події чи явища суспільного життя.

Щоб розуміти якесь явище, то треба його , подивитись, як одна частка припасована чи звязана з другою, яку ролю грають частки і що з того виходить. Скажім, до прикладу, що хочемо пізнати годинник. Яким способом зробимо? Не инакше, як розберемо чи розкладемо його на частки: коліщата, цвяшки, пружинки, то-що, побачимо що й до чого пасує, як чіпляються коліщата зубцями одно за одне і тоді зрозуміємо весь годинника, як його зроблено і як він рухається, чи — коротко сказавши, який його . Значить, щоб пізнати, то треба розкласти, . Але, розібравши, треба потім скласти і подивитись, як звязано частини між собою і як вони спільно діють. Тоді вже скажемо, що . Так наука і робить. Вона розбірає і складає всяке явище. Значить треба тямити, як то робиться. Не всякий розбере і складе! Знаємо таких, що й двох слів до купи не складуть, а через те і звемо їх темними, неосвіченими. А вже коли навчиться розбірати (розкладати) і складати, то кажемо, що то робить . Наука загалом є . Отой спосіб, яким науково розбирається і складається річи і явища, зветься науковим шляхом до істини або .

Який же це спосіб? Ми вже сказали: один спосіб є розбирати, розкладати; в науках він зветься одним словом: , цеб-то розкладання, а другий є навпаки: складання або . Отож головні способи наукової праці є аналіза і синтеза.

Тому, що річи і явища є дуже ріжні, то через те ріжно можна розкладати (аналізувати) і складати (синтезувати). На те треба практики, щоб навчитись легко і швидко розбирати явища.

Коли хочемо зрозуміти суспільне життя, то не инакше мусимо робити, як пильніше глянути на людські відносини, розібрати їх і подумати, що воно й до чого. Ми сказали, що суспільне життя є явище. А що в нім з'являється насамперед? Ми якраз вже зробили перший і сказали, що суспільне явище розкладається на такі частини: люди, їхні акції, чинники і витвори. Це і є перша наша аналіза (розкладання) суспільного явища. Але зразу бачимо, що цього мало. Треба близче поглянути на першу частину соціяльного явища людей, чи всі люди однакові, в чім є спільність, а в чім ріжниця. Бачимо, що є люди старі й малі, жінки й чоловіки, ріжні раси (породи) і ріжні потреби в їх, взагалі є ріжні (або ознаки), по яких одріжняємо людей. Значить, щоб пізнати людину, то треба поглибити аналізу, цеб-то означити .

Потім розберемо другу частину соціяльного явища: чинність людей (їх акції): розібравши, побачимо, що дуже багато буває ріжних акцій. І причин багато або чинників. І наслідків або витворів багато. Значить треба нам терпеливо по черзі переглянути те все, подумати, звести до купи, чи як то кажуть — . А всі висновки з такої нашої праці і будуть .

Отож вивчимо людину, як суспільну одиницю, перегляньмо суспільне життя, то значить — діяльність людей (акції або відносини), дослідімо чинники суспільного життя, а також витвори того життя (чи добрі чи недоб- рі, то це й буде наука про суспільство або одним словом — соціолоґія.

Соціолоґія виучує суспільство: яке воно є, яке було і яке напевне буде. Коли ми це будемо знати, аж тоді нам легко буде сказати відповідь на таке питання: як треба зробити, щоб досягти своєї мети, якої бажаємо?

Вчений знавець суспільного життя називається , а той, що знавецькі і з хистом прикладає соціолоґичну науку в громадському житті — .

Розуміється, є й невчені політики, але ви самі гаразд знаєте українську приказку: за вченого десять невчених дають, тай то не беруть. Треба одріжняти науку від політики. Наука розбирає те, що є, чи було, чи напевно буде, ж говорить про те, чого кому і як його досягти. Політичних наук є чимало, бо люди чимало чого хочуть і всякі мають відносини, тому й говорять »державна політика«, »класова політика«, »партійна«, »міжнародня«, »церковна« і инша політика. Як бачите, пізнає те, що є, було або напевно буде, а добивається того, що лише бажається; тому наука є для всіх, а політика буває ріжна, бо ріжні бажання людські. Нема де правди діти, а треба сказати, що наука про суспільство, як прочитаєш кілька книжок, здається не однаковою — той говорить одно, а той друге. Це йде з того, що люде змішують політику з наукою і часто під видом науки подають політику, подають не те, що справді є, було чи буде, а те, чого їм кортить. Вчена людина зуміє легко розібрати, де є наука, а де політика, а не вчені плутаються і тому їх часто дурять; скажуть їм ніби про »науку«, а то справді є політика.

Це показує, що все таки є якийсь звязок між наукою і політикою. Так, він є. Наука про суспільне життя є разом з тим наукою і про людські бажання і як досягати певної мети. І те й друге є . Політика мусить користатися з правил науки і тоді політика буде ліпша.

Все людське знання тепер добувається з двох джерел: або з науки або з практики, але першим джерелом науки була практика. У культурних народів знання добувається разом і з науки і з практики. Культурні народи живуть державно-орґанізовані, мають і науку про державу і державну практику, тому у їх є чимало людей, що вміють науково вести політику.

Он в Америці 600 університетів і там що-дня тисячі професорів навчають молодих людей, хлопців і дівчат, науки соціолоґії і політичних наук. Через те Америка культурна, заможна, росте, аж гуде. А у нас нема жадної школи, де українські професори навчали-б нашу молодь і соціолоґії і політики. Тому наші люде не знають науки про суспільство ані з школи, ані з практики, бо й держави своєї не маємо і тому не маємо доброї політичної практики. Через те українська політика слабенька, недотепна, млява. А нетямуща, темна людина не може бути активною — сидітиме пеньком, не розуміючи, що навколо неї робиться. Майже цілий наш народ темний, неосвічений, навіть не чув, що є така наука соціолоґія і що є можлива наукова політика.

Тепер щойно на радянській Україні в школах подають науку про суспільство, а на еміґрації в Празі українські вчені і письменники в р. 1925-му створили Український Соціолоґичний Інститут, в якому досліджують суспільні явища та вчать політику науковим способом. Отже у нас це почалось недавно, а в культурних народів уже давно розвивається наука про суспільство і є багато книг наукових про це. У нас таких книжок дуже обмаль, та й то більше про політику, а майже нема вищої науки про суспільство (соціолоґії), А без доброї науки про суспільство не може бути доброї політики.

Отож я і взявся, щоб подати для українських людей засади науки про суспільство і про політику. Для цього треба буде викласти про всі частини суспільного явища, а власне:

4.5em

4.5em

4.5em

4. — це вже буде наука про діяльність людей чи »суспільне життя«, як воно рухається;

5. — тут буде наука про витвори суспільного руху і яку ролю вони грають в суспільстві (мова, техніка, право, мораль, господарство, наука, література і ин.), цеб-то як витвори обертаються в чинники і роблять людей культурними;

6. — тут наука також про витвори суспільного руху, але про шкідливі для людей (хвороби, злидні, злочини, гніт, визиск, темнота і ин.);

7. — це буде наука про поборювання лиха в суспільстві.

Як це будемо знати, то знатимемо все головне про сучасне суспільство. Ось це й буде наука про суспільство, але нам в першу чергу треба знати про Україну! Щоб взнати добре суспільний стан України, то треба попереду знати взагалі, що таке суспільство, а потім вже дослідити Україну; як збудоване суспільство, що живе на українських землях, як воно діє, які з того виходять добрі витвори (культура) і які хиби. Отак пізнавши Україну, тоді вже легко нам буде накреслити засади української політики.

Як це все переглянемо, дослідимо, знавецьким способом розберемо і складемо висновки, то можемо тоді собі сказати, що знаємо: 1) загальну соціолоґію або науку про світове суспільство і 2) науку про окрему частину світового суспільства, якраз про Україну — і цю науку вже назвемо: конкретна соціолоґія або навіть коротко: Соціолоґія України (на зразок того, як є ґеоґрафія України, історія України і ин.).

Все разом буде, яко підручник для суспільної праці кожному, хто хоче не по верхах літати в політиці, а таки справді щось розумно і з розмислом робити, будувати.

Суспільна наука велика, отож скільки книжок про неї написати і хто яку напише — то вже не діло письменника: про те подбає видавництво, та й… читачі. Коли захочуть справді знати, то підможуть видавництво, щоб воно видало більше докладних книжок про кожне питання.

Тому що наші книжечки про суспільство в українській мові майже перші, то не так воно легко пробивати шлях, а тому можуть трапитись недогляди і помилки. Щож: краще хоч з помилками, але таки , ніж сидіти без помилок і без науки в темноті.

II. Суспільна людина (осібняк)

II. Суспільна людина (осібняк).

Людини по-за суспільством не може бути вже тому, що вона зявляється на світ в маленькому суспільстві, що зветься . Родина її вигодує, навчить мови, з мовою дасть певне пізнання світу, навчить працювати, здобувати собі хліб насущний та обертатися між людьми.

Людина є істота суспільна споконвіку.

З природи людина виходить наділена здібностею жити суспільно: хоч мови вивчається згодом, але вже родиться з таким горлом, в якому виробиться згодом здібність говорити. Мова є найважніше знаряддя звязку людини з людиною, але є ще й инші способи для виразу людського стану — , які мають кожне своє в свідомости, а тому людина людину може розуміти.

— то вже виробляється в суспільстві, бо без суспільства не можна пізнати слів, зформувати думок. Коли людина обертається десь далеко від нас, в иншому суспільстві, то у неї буде инша мова, цеб-то инші звуків. Отож мова є показником, до якого суспільства належить людина.

Так само з природи людина одержує способи, як вражати иншу людину, як робити на неї . Осібняк має прилади, щоб одержувати вражіння зовні:

має , якими бачить простір, форму предметів і може розділити світ на частини, себ-то пізнати; ситківка ока може приймати до 3½ міліонів ріжних подразнень від світла;

має , якими чує звуки і одріжняє їх висоту — чи »тонкі« вони чи »товсті«, а загалом одріжняє повні тони і пів-тони (собака одріжняє і чверть-тони!); основних тонів людський голос має 5 та ще 2 пів-тони, отже ніби 7 ступнів звуку, але людина може піднімать голос від баса вгору аж майже на три октави. І з цієї здібности виходить вся краса виразистої мови і спів, багацтва якого не вичерпаєш. Ухо людське має в собі та- кий пристрой, що може одріжняти більше 20000 ріжних звуків.

пристрої в роті, через які можемо відріжняти ті речі, що нам потрібні (їстивні) від шкідливих.

пристрої в носі відріжняють приємні і неприємні запахи.

На маємо багато таких кінцівок, якими одріжняємо шорсткі і гладенькі предмети (намацальне почуття), .

Цілим відчуваємо, напр. , хоч пристрой для цього влаштований в усі. Так само в тілі маємо (у м'язах, сухожиллях то-що) почуття і рухові . Є ще почуття, цеб-то ми відчуваємо всі потреби, що уможливлюють нам життя (дихання, голод, розмноженння, спорожнювання то-що).

Як з окола, так і з середини ми наче озброєні всякими приладами, пристроями, апаратами, що нам служать знамениту службу: дають змогу влаштуватися на світі, рухатись в природі поміж ріжними тілами і відчувати, що́ нам треба, що́ нам добре, що́ шкідливе. На нас все оточення наше робить , а ми на його відповідаємо нашими пристроями, цеб-то природа і люде на нас роблять , а ми відповідаємо . Ми самі також робимо на все, що нас оточує, а наше оточення реаґує на наші акції. В науці принято називати вплив на нас з окола (зовні) , котре сприймається чи очима, вухами, нюхом, смаком, шкірою (намацання, тепло, холод, біль, ), чи всим тілом (рівновага і ин.). Подразнить нас щось, а ми його сприймаємо, цеб-то одержуємо , потім відповідаємо словом, рухом, жестом і ин., якось тримаємось, якось поводимо себе. Отож всі наші акції і реакції звемо загалом одним словом — .

Поведінку людську виучують ріжні науки: поведінку осібняка виучує (від слова грецького »психе́« — значить »душа«), а поведінку людей в гурті виучує .

Щоб розуміти гуртову або суспільну поведінку людей, то треба попереду добре знати поведінку осібняка, а то значить, що соціолоґію вчити без психолоґії неможливо, бо багато не будемо розуміти в суспільному житті, коли не знатимемо попереду науки про поведінку окремої людини.

Щоб наш виклад був зрозумілий, то ми згадуємо і наводимо з психолоґії де-які відомости, потрібні для зрозуміння суспільного життя.

Що людину рухає в житті — це передовсім її . Кожний людський осібняк має , які мусить заспокоїти, щоб жити. Ці потреби, як важні спонуки, женуть людину до праці, діяльности, взаємин з иншими людьми, і так твориться суспільне, гуртове задоволення потреб. Суспільство, яко співжиття людей, є неминуче і необхідне.

Ріжні учені досліджували, які є головні потреби людини і по-ріжному їх ділили. Над тим працювали англійські учені (напр. Мак Дауґол), американські (Роос, Л. Уорд, Джемс), італійські (Парето), бельґійські (Де Ґреф), російські (Лавров, Тахтарев, Сорокін) і українські (Щербина, Дністрянський), а всеж до однієї думки не дійшли. Але з того всього можна виснувати, що головні людські потреби є такі:

1. потреба розмноження людей (поголівна потреба, материнство-батьківство),

2. потреба живлення, задоволення голоду, спраги і инші природні потреби — дихання, спорожнювання то-що,

3. потреба пізнання,

4. потреба захисту осібняка від ріжних небезпек (природніх і суспільних),

5. потреба гуртового, суспільного захисту людського роду,

6. потреба діяльности,

7. потреба розваги,

8. потреба спочинку.

Безліч практичних потреб людини, про які ми турбуємося що-дня, можна звести до тих вроджених потреб. І ці головні вроджені потреби є постійними, вічними рушійними силами, що живуть людини, як властивости її тіла. Ці потреби є людської поведінки. Яка з їх важніша або найголовніша? Очевидно, що , бо не задовольниш потреби розмноження, то й людства не буде і суспільство пропаде; те саме станеться, коли не задовольниш потреби живлення; далі, не можна собі уявити людей, коли б вони не могли заспокоїти потреби пізнання, або коли б осібняк не захищав своє істнування від небезпек або коли б люде не збивалися в гурти і разом не захищалися або не працювали, або коли б не мали жадних розваг чи не спочивали.

Задоволення всіх потреб забезпечує наше істнування, наше життя, а коли якась потреба занедбана, то людина гине. Де-які учені кажуть, що всі потреби можна звести до однієї — до , а вона задовольняється через господарство. Ось через те ці вчені думають, що господарство є найперша і найголовніша сила і що вона рухає всім суспільством. Такий погляд поширюють комуністи і соціял-демократи (їх разом називають марксистами тому, що вони йдуть за одного ученого, Карла Маркса).

Але, як ви бачите і зважуєте, то виходить, що всі потреби не зведеш до одного живлення (до господарства). Хіба любов те саме, що голод і спрага? Або потреба пізнання, або розваги, або спочинку, або самозахисту чи гуртового захисту? Ні, кожна ця потреба діє окремо, як сила, через те одна людина ( або ) лучиться в товариства, в спілки залежно від того, яку потребу люде задовольняють через ту чи иншу спілку.

Через вроджені потреби повстають людські. Ми це далі побачимо виразно. Людина, вставші в-ранці і аж поки ляже спати, перебуває в ріжних спілках: то в родині, то в школі, то в церкві, то в кооперативі, то на зборах партії, то на фабриці, в бюро, в полі, то на засіданні професійної спілки, то на забаві, на зборах наукового товариства і т. д. і т. д.

І кожна потреба буває иноді дужча за життя: чи мало осібняків себе вбиває або инших через незаспокоєну потребу розмноження (»любов«, »кохання«)? Чи мало людей те саме роблять через незаспокоєний голод? Чи мало вмирає тих, що хочуть заспокоїти потребу пізнання (»мученики науки« і ин. — хіба жене багатьох людей літати тепер через океан на літаках? Якраз це роблять люде не через »економично-господарські« інтереси, бо ці люде не голодні, а ситі). Хіба потреба спочинку є »господарська« або потреба людям ходити молитись богові чи Марксові, чи Шевченкові?

Всі балачки про одну головну потребу і про одну головну суспільну силу, яка ніби то одна-єдина вертить весь суспільний механізм, . Їх наука збила. Це ми далі побачимо ще виразніше.

Що суспільство поділяється на багато ріжних гуртів, спілок, товариств, скупчень, громад, держав, народів, класів і т. д. — це кожний знає. Але чому виникає поділ людей на ріжні гурти? Це коріниться, як в , так і в (в потребах) та в .

Погляньмо на осібняків і побачимо, які між ними є ріжниці:

4.5em

4.5em

4.5em

Ось ми лише перечислили головні три групи ріжниць (фізичних, психолоґичних і соціяльних), а вже під-груп дуже багато і дальших розділів ще більше.

Проф. Лазурський в своїй книзі »Класіфікація осібняків« дав трохи инший розподіл по вдачах людей на 3 типи:

вищий тип — це ті люде, що все скоряють собі, панують над оточенням завдяки своїм здібностям і роблять на його вплив — переробляють його;

середній тип — це такі, що роблять вплив на оточення і разом підлягають його впливові;

низчий тип — це такі, над якими панує оточення і переробляє їх, як хоче.

Одні ріжниці є вроджені, а другі штучно-вироблені. Яке значіння мають всі вищевказані ріжниці людські? Всі разом вони ведуть до того, що люде мають ріжну силу впливу на оточення, ріжну відпорність супроти оточення, а через те між людьми взаємне притягання однакове, тому й та скупини творяться.

Ріжниці коріняться в осібнякові (чи вони вроджені і незмінні, чи придбані і змінні — однаково), а тому суспільна орґанізація дуже ріжноманітна. Ця властивість осібняка (неподібність між людьми) називається умовно , що значить — ріжноформність, многовдачність. Поліморфизм є й між тваринами, особливо напр. у так званих »суспільних тварин«: комашні, бджіл, термітів і ин. Тут поліморфизм зайшов так задалеко, що одна порода тварин має в собі ріжні гурти зі змінами в будові тіла: одні, що лише родять, другі, що лише запліднюють, треті — лише робітники, четверті лише »жовніри« і т.д. (Люде анатомично — будовою тіла — однакові, а тому про фізичний поліморфизм що-до людей говориться умовно, зате соціяльно-психичний поліморфизм людини великий).

Зважте тепер всю вагу ріжниць між людськими осібняками! Одні ріжниці є і не змінюються (напр. поголів'я (ще кажуть »стать«), вік у даний момент, раса в даний момент), другі — змінюються (вік, раса змінюється через поголівне перехрещування), треті є вже з практики (а не з роду) і змінюються, але всі ріжниці разом спричинюють між людьми і тому виникають ріжні гурти, спілки, товариства суспільства!

Значить, ріжні , ріжні , ріжні суспільно-виховані — ось що лежить в основі ріжного гуртування людей. Через те ріжні акції і реакції між людьми, ріжні впливи, взаємини й нарешті — ріжні типи людей.

Хоч як ми коротко виклали про осібняка, але ви вже бачите, що наука про людину дуже цікава і що без цієї науки ми не зможемо багато чого зрозуміти в суспільному житті. Спитайте себе: чи ви думали про це? Чи ці питання про людину? Як що не розбирали, то чи могли ви правильну думку висловити про людське суспільство? Отим-то й ба!

Селяне й робітники через те й пасивні, полохливі перед життям, що вони знаходяться гуртах суспільства і зовсім не знають про причини розподілу між людьми і про скасування розподілу. Не знають, який розподіл є вроджений, а який придбаний, який не можна усунута, а який можна. Коли ж ми передумаємо добре форми і засади поліморфизму осібняків, то тоді взнаємо, що́ і як можна змінити законами, що і як змінити вихованням, як і куди простувати в політиці, в науці і т.д.

Ми далі це побачимо ще ясніще, але вже й тепер можна сказати, що для пізнання людини мусимо знати такі науки: антрополоґію, анатомію, фізіолоґію і психолоґію людини, а на основі того всього легше підійдемо до зрозуміння науки про суспільство або .

Легко сказати — вивчити ті науки, а чи є в українців книжки про це? Нема або дуже мало. Чому нема? Звідки і як збудуємо таку науку про осібняка і про суспільство? Знов же таки скажемо: це все пояснить нам наука соціолоґія, коли ми не пожаліємо сил на її вивчення.

Тепер поглянемо як гуртуються осібняки, але перед тим кілька слів про суспільне життя рослин і тварин.

III. Гуртування в царстві рослин і тварин

III. Гуртування в царстві рослин і тварин.

Коли поглянемо навколо себе на природу, то вже бачимо, що й тут істоти живуть гуртами. Ось хоч би . Бачимо, як одна порода росте разом: сосновий на пісках, лоза над водою, вільха на вохкому ґрунті, ялина. Дуброва, осичняк, березняк, буковина і т. п. — це все назви таких лісових суспільств. Луки, степи, полонини — це не лише назви земної поверхні, але й назви травистих суспільств. Гай, ліс — це означення вже складніших лісових суспільств, в яких є ріжні лісові породи. Але є типові сполучення лісових пород, чагарників, земної травистої покрівлі, які живуть разом — це вже рослинні формації.

В природі є співжиття , напр. є водяна тварина (Hydra viridis), яка здається зеленуватою через те, що в клітках її тіла живе рослина (дрібнюсенький водорост).

Певне і ріжноманітне гуртування є між . Є тварини, що гуртом живуть лише в формі родини, а вийшовши з неї — перебувають майже самотно, напр. вовки, лисиці, медведі, які творять родини під час задоволення потреб розмноження і годування малечі.

Одначе більшість тварин живе гуртами, які бувають або , а з погляду на форму звязку бувають або (осібняки тілом не зростаються) або , коли осібняки зростаються тілом.

Погляньмо на .

Вони бувають: — напр. сарана, коли перелітає, то великими масами разом. При переселенні разом великими масами мандрують пацюки, мишва, вивірки (білочки), сарни, олені. Гуртами плавають морські кити. Шпаки табунами збираються біля овець. Вовки і дикі собаки гуртами полюють на поживу.

Під час нересту (відкладання кашки) плаває табунами риба: оселедці, в'юни, лососі і инші. Всі подібні суспільства є тимчасові; постійно соціяльний інстинкт (вроджена потреба жити спільно) не виявляється, осібняки сполучаються тимчасово для розмноження (отже — це своєрідна »родина«) або для полювання (сполучує по- треба живлення). Де-які учені називають такі сполучення »механічними«, »масами«, але це показує, що вони не розуміють, що таке суспільство. Коли діє хоч один інстинкт (вроджена потреба, чи здібність), то осібняки сполучуються і творять не механично: це вже суспільства, хоч і не такі складні, як людські. Тимчасові суспільства є також суспільства. Ми далі побачимо, що й людські гурти бувають, як тимчасові, так і постійні.

тваринні суспільства ріжноманітні, залежно від породи. В постійних суспільствах помічається вже поділ праці, цеб-то одна частина осібняків виконує одну працю або відбуток (функцію), друга — другу, третя — ще иишу т. д. У бджіл, ос, мурашок, термитів дуже складна орґанізація, великий розподіл праці так що він витворює зміни анатомичні (тіло инакше збудовано, з одмінами). Коли в однієї породи тварин є осібняки з ріжною будовою тіла, то таке явище зветься в природничій науці , як, у бджіл є матка, робітники, трутні. Дуже розвинений поліморфизм у мурашок: у де-яких пород їх поділ на ріжноформні істоти сягає до 8 форм, а напр. самі лише »робітники« діляться на нормальних, великих, дрібних робітників, салдатів, медоносів, придверників, няньок, мамок і ин.!

У тварин ця »ріжноформність« йде в парі зі зміною будови тіла (анатомичні одміни), напр. трутні нічого не роблять, а лише заплоднюють матку, тоді як бджілки — »робітники« не мають поголівних орґанів.

У людей такої ріжноформности немає: хоч є ріжниці, але анатомично люде однакові. Невеликі зміни витворюються у людей під впливом професій, але вони не змінюють анатомичної будови людини. Зате у людей великі ріжниці психолоґичні в залежности від професії.

найбільше трапляються у низчих тварин (безхребетників), які розмножуються без яєчок (ан-овулярно). Колонії бувають — коли всі осібняки зростаються однаково, через те кожна частина колонії подібна до другої (поліпи), і — коли є поділ праці, певний поліморфизм, напр. сіфонофори. Відомі , що плавають в морських водах, то є , що одірвалися від своїх колоній і плавають вільно.

Це такі гуртування бувають в суспільствах однієї породи.

Але є ще цікаві відносини породами. Головні форми цих відносин:

1. — взаїмно корисні відносини, напр. між тваринами і рослинами (напр. між бджолами і квітками: квіти дають мед, а бджоли їх обсипають цвіточним пилом і через те запліднюють) або між тваринами і тваринами (напр. відносини між актинією і раком-самотником, між мурашкою і тлями, між людьми і присвоєними тваринами);

2. — це тоді, коли одна сторона дає другій помешкання і страву, а друга не дає натомість нічого, але й не шкодить;

3. — це живлення одних істот коштом тіла других — отже шкідливе співжиття. Паразити є зовнішні і внутрішні, а також постійні і тимчасові.

Ми не будемо докладно розповідати про тваринні суспільства, бо наша увага скупчена біля людського суспільства, але ми мусіли кинути погляд в царство тварин, між якими людина є тільки найвищою породою через свої здібности, надані природою. свого життя — ось що одріжняє людину від инших тварин, що живуть лише інстинктами (несвідомими, вродженими стремліннями). Але ж не все робить людина свідомо!

Коли ми бачимо, як журавлі летять ключами під проводом найдосвідніщого або коли спочивають десь і ставлять вартових, і коли вся подібна діяльність у тварин є несвідома (напр. будівельні праці бобрів робляться несвідомо), то чи нема і в людини таких несвідомих, вроджених доцільних вчинків? Є і чимало. Як побачимо пізніше, певна частина гуртування і в людей відбувається несвідомо. Людина обдарована соціяльним інстинктом, який виявляється в незвичайно складних формах відносин.

Розвинена нервова система і великий мозок, як складний механізм, що реґулює поведінку людей в світі — це стало основою ріжноманітної діяльности людини і її суспільної орґанізації.

IV. Засадничі форми людського гуртування

IV. Засадничі форми людського гуртування.

1. Дійсні скупини та числові і фіктивні групи.

Людські осібняки, що мають однакову спільну поведінку, творять або . Найменший гурт людський — двоє людей або пара. Скупина є між людьми. Коли люди нічим не звязані між собою, не виявляють акцій та впливів і не відповідають реакціями, то вони тоді не творять жадної скупини, а лише просте число одиниць. Щоб зрозуміти суспільне життя, нам треба навчитись одріжняти скупини (реальні) від не дійсних. Дійсна або реальна скупина — це сполучення людських одиниць, . Напр., партія, кооператив, просвітне чи спортове товариство, професійна спілка і т. д. Але коли ми читаємо в статистичних книжках про »групу« дітей не старших 1 року, то це лише просте число одиниць людей, які нічим між собою не звязані. Так само є, коли нам кажуть, що в Полтавщині є стільки-то калік, інвалідів, або блондинів чи чорних, або коли обраховують »групи« самогубців, хворих і тп. У нас не одріжняють чомусь поняття »групи« від »скупини« і кажуть, напр., »партійна група«, »політична група« замість скупина.

Буває ще й таке в розмовах, що люде говорять про такі ніби то скупини, як рай, анголи, арханголи, святі, чорти, мавки, русалки, домові, водяні, потерчата і тп., начеб то це гурти якихось істот, що разом живуть, щось разом роблять і тп. Ніхто їх не бачив ніколи і ніде, то розмови про їх є вигадки або . Такі «скупини« є фіктивні.

Отже треба нам одріжняти:

а. скупини дійсні (або реальні), в яких є люде, що взаїмодіють;

б. групи числові, в яких є живі люде, але вони не взаїмодіють;

в. групи фіктивні, в яких нема ані дійсних істот, ані їх дій.

Науково мислити про суспільне життя можна лише при умові, коли ми мислимо про людей, звязаних взаїмочинністю.

Коли, напр., соціялісти чи комуністи малюють перед нами будуче суспільство, якого ще не було і нема, то вони думають не завжде науково: чи вони бачили таке суспільство, якого ще нема? Не бачили. Отже, коли вони нам не доведуть науковими доказами свого твердження, то їх думання є наповнене групами. Як і думання якогось проповідника, попа чи поета, що орудують фікціями.

2. Орґанізовані скупини і неорґанізовані гурти.

Погляньмо на сотню жовнірів, що муштруються на пляцу. Кожній осібняк рухається, як инші, в »порядку«. Ця людська скупина є орґанізована тому, що поведінка кожного осібняка припасована до поведінки всіх. Щоб таке припасування було в скупині можливе, то треба двох річей: а) щоб скупина була поділена на дві частини — керуючу і підлеглу і б) щоб обов'язки були розділені відповідно інтересам скупини.

Кажучи инакше: орґанізована скупина має керуючий осередок і розподіл обов'язків (функцій).

Коли жовніри підуть всі купатись в річку: купаються разом, кричать, бігають, словом — взаїмодіють, але нема жадного керуючого осередку, не розділені обов'язки, кожний робить, що хоче. Це вже буде (неорґанізована скупина). Отже одріжняємо гурти (неорґанізовані) і скупини (орґанізовані), а тому й єднання між людьми буде або просте, стихійне або орґанізоване .