Природно-заповідний фонд Київської області

Front matter

Національний екологічний центр України Інститут зоології імені І.І. Шмальгаузена НАНУ

Василюк О., Костюшин В., Норенко К., Плига А., Прекрасна Є., Коломицев Г., Фатікова М.

Природно-заповідний фонд Київської області

Зміст

ЗМІСТ

Вступ

ВСТУП

Перші природні території, де було обмежено, або повністю заборонено діяльність людини, з’явились багато сотень років тому. Причини цього були як релігійного характеру, так і суто утилітарного, наприклад збереження мисливських ресурсів. Князі та поміщики забороняли мисливство і рубки на привабливих територіях, які їм належали.

У наш час території набувають охоронного статусу переважно для збереження рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин, рідкісних рослинних угрупувань та екосистем. Незважаючи на те, що в ХХ сторіччі виникли й інші механізми охорони природи – червоні книги, плани дій по збереженню окремих видів, екологічна мережа та багато іншого, природно-заповідні території лишаються головним і найбільш ефективним інструментом збереження біоти.

В Україні існує близько 8500 територій та об’єктів, які складають природно-заповідний фонд (ПЗФ) країни. Вони відносяться до різних категорій: біосферні та природні заповідники, національні природні парки (НПП) та регіональні ландшафтні парки (РЛП), заказники, заповідні урочища, пам’ятки природи, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, дендропарки, ботанічні сади та зоопарки. Останні чотири категорії хоча й включають в себе штучно створені об’єкти, але в комплексі вони нерідко відіграють важливу роль у збереженні рідкісних видів тварин та рослин.

Незважаючи на довгу історію створення сучасної мережі ПЗФ, її розвиток ще далеко не завершено, функціювання заповідних територій зіштовхується з багатьма проблемами і потребує докорінного вдосконалення. По-перше, загальна площа природно-заповідного фонду України складає трохи менше від 7 % її території, в той час, як в розвинутих країнах її частка сягає 15—20%. По-друге, інформація щодо багатьох об’єктів ПЗФ дуже застаріла та неповна. Для деяких об’єктів навіть відсутні відомості про їх точне розташування. По-третє, більшість територій ПЗФ взагалі не відображено у державному земельному кадастрі, тобто з точки зору земельних відносин, вони не існують. Важливою проблемою також є те, що населення України, як правило, не має доступної інформації щодо територій та об’єктів природно-заповідного фонду, і не розуміє з якою метою вони створюються. Широко поширене хибне уявлення, що території ПЗФ цілком заборонені для відвідування та будь-якої діяльності, нерідко стають причиною опору місцевого населення

заповіданню виявленних цінних природних територій. Особливо ці проблеми загострилися в умовах приватизації землі, і ймовірно стануть ще гострішими, коли земля стане ринковим товаром. Нажаль, держава не має відповідних механізмів для ефективного розвитку природно-заповідного фонду України в умовах ринкових відносин, і, більше того, не розвиває їх належним чином.

Всі ці проблеми та деякі інші характерні зокрема і для природнозаповідного фонду Київської області. Специфіка області полягає в тому, що з одного боку вона є столичною, що обумовлює господарську освоєність території та наявність значної кількості населених пунктів різного розміру, особливо в межах Київської агломерації, велику кількість транспортних засобів та розвинену транспортну інфраструктуру, високий рівень забруднення та дуже значні рекреаційні навантаження на природні комплекси. З іншого боку, Київська область знаходиться на межі двох природних зон – Полісся та Лісостепу, через неї протікає найбільша річка України – Дніпро, на якій в межах області розташовані Київське та Канівське водосховища. Уздовж долини Дніпра проходить один із головних міграційних шляхів птахів, з тих, що перетинають територію України. Перелічені природні фактори обумовлюють наявність в області великого різноманіття ландшафтів, екосистем, рослин та тварин, серед яких десятки видів, які потребують охорони, та занесені до Червоної книги України і низки міжнародних «червоних» списків.

Розвиток природно-заповідного фонду нашої країни є результатом взаємодії, а нерідко і протидії, перш за все чотирьох суспільних груп – центральної та місцевої влади, громадських організацій, наукових установ, а також місцевого населення. Як показує вся історія заповідної справи, рушійною силою охорони природи є здебільшого науковці та громадські організації. Зрозуміло, що реалізація природоохоронних ідей неможлива без використання владних механізмів та підтримки населення, але їх ініціатором і каталізатором, частіше за все є перші дві групи. Національний екологічний центр України (НЕЦУ), який було створено в 1991 році, є однією з тих громадських організацій, які беруть активну участь у розбудові природно-заповідного фонду України, в тому числі і на території Київщини. Декілька років тому НЕЦУ сформулював та поставив мету зібрати, проаналізувати, систематизувати та оприлюднити всю наявну інформацію щодо існуючих об’єктів та територій ПЗФ Київської області. Для реалізації задуманого НЕЦУ отримав підтримку Посольства Королівства Нідерландів в Україні, яке, в рамках програми MATRA, профінансувало проект «Громадський контроль та підтримка мережі природно-заповідного фонду в Київській області, як основного напрямку розвитку національної екологічної мережі України».

У ході його виконання було зроблено наступне:

1. Зібрано та узагальнено наявні описи існуючих та перспективних територій природно-заповідного фонду Київської області;

2. Зібрано та проаналізовано законодавчі документи органів влади різного рівня, щодо створення, скасування чи зміни меж заповідних об'єктів Київщини;

3. Проведено масштабні польові дослідження стану ПЗФ Київської області — учасники проекту обстежили понад 80 територій та об'єктів ПЗФ;

4. Підготовлено наукові обґрунтування на 16 нових територій ПЗФ;

5. Створено ГІС-мапу існуючих та перспективних територій природно-заповідного фонду області;

6. Створено веб-сайт природно-заповідного фонду Київської області http://pryroda.in.ua/kyiv-region, на якому розміщено всю зібрану інформацію;

7. В електронних та друкованих засобах масової інформації опубліковано 58 статей про 14 проблемних територій ПЗФ та ініційовано 6 сюжетів у телевізійних новинах;

8. Проведено обласний семінар з проблем природно-заповідного фонду області та його подальшого розвитку;

9. Підготовлено проект рішення Київської обласної ради, щодо подальшого розвитку ПЗФ області;

10. У рамках проекту також підготовлено дану книгу — «Природно-заповідний фонд Київської області».

Джерела інформації про природно-заповідний фонд Київської області

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ ПРО ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Аналізуючи сучасний стан природно-заповідного фонду Київської області, ми зібрали та опрацювали практично всі доступні джерела тематичної інформації. Нажаль, такі відомості виявились дуже обмеженими, а для частини територій ПЗФ – взагалі відсутніми.

Основними джерелами даних стали: по-перше, оригінальні наукові обґрунтування, згідно з якими території ПЗФ створювались в минулому, по-друге, книги «Природно-заповідний фонд Української РСР» (1986), «Оберігайте заповідні об’єкти Київщини» (1997) і «Гордість заповідної Київщини» (1997), які відповідно містять мінімальну інформацію про всі наявні на 1997 рік території ПЗФ. Третім джерелом інформації стали наукові публікації щодо окремих територій ПЗФ, кількість яких виявилася вкрай обмеженою, а кількість згаданих в них заповідних територій взагалі мізерною.

В архіві Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області (далі – Держуправління) на час, коли ми розпочали збір інформації, було виявлено копії наукових обґрунтувань 78 територій та об’єктів ПЗФ, 20 з яких створені після 2008 року. У зв’язку з цим ми були змушені звертатися до описів та зведень, що були наведені в різних публікаціях. Так, в книзі «Природно-заповідний фонд Української РСР» наявні дуже стислі відомості ще про 55 заповідних територій Київської області. Публікації «Гордість заповідної Київщини» та «Оберігайте заповідні об’єкти Київщини» доповнюють новою інформацією 47 описів з попередньої книги, та містять описи ще 30 територій. В результаті було виявлено, що інформація по 17 територіях ПЗФ Київщини взагалі відсутня. Для цих територій наявним є лише рішення про створення та зазначено відомості про їх адміністративне розташування.

Ще одним джерелом інформації про існуючі та перспективні об’єкти ПЗФ Київщини мали б стати наукові статті, присвячені окремим об’єктам ПЗФ. Нажаль, тут також виявлена неабияка прогалина. Більшість територій ПЗФ області не є результатом довгострокової роботи науковців або об’єктами моніторингу бодай окремих груп рослин або тварин. Тому наукова література описує лише декілька територій, що охороняються, зокрема заказник «Тулинецькі переліски», заповідне урочище «Бабка», пам’ятки природи «Роблена Могила», «Хвощ великий», дендропарк «Олександрія» та РЛП

«Трахтемирів» і практично не включає відомості щодо решти ПЗФ області.

На відміну від ряду інших областей, станом на початок 2012 року, для Київщини відсутні джерела в мережі інтернет, де можна було б ознайомитися з переліком ПЗФ області, їх описами та картосхемами. Інформація про це відсутня на сайті Держуправління http://ecokiev.com.ua та порталі Мінприроди http://menr.gov.ua, а також на сайті «Заповідна Україна» http://www.reserves.in.ua. Загальну схему природно-заповідного фонду країни приведено на великомасштабній карті сайту http://www.nature.land.kiev.ua, де показані місця розташування частини об’єктів ПЗФ області. Відповідний розділ відсутній у Вікіпедії http://uk.wikipedia.org (знову таки – на відміну від інших областей). Лише окремі описи та перелік об’єктів ПЗФ області знаходимо на http://ukrainaincognita.com. Також, урізаний вп’ятеро перелік об’єктів ПЗФ міститься і на сайті Державної екологічної інспекції в Київській області http://www.deiko.gov.ua.

Вказані вище джерела інформації також частково містять дані про території, перспективні для включення до природно-заповідного фонду області. Так, в книзі «Гордість заповідної Київщини» подано значний обсяг перспективних на той час територій ПЗФ, підготовлених на основі напрацьованих авторами книги наукових обґрунтувань. Значна частина перспективних в 1997 році території ПЗФ сьогодні є створеними. Більшість об’єктів з числа описаних в книзі перспективних ПЗФ можна легко співставити з існуючими нині (за винятком низки вікових та меморіальних дерев, що мають дуже загальні описи щодо їх розміщення та подібні між собою назви). Серед іншого, автори книги розглядають можливість створення великого заповідного об’єкту в гирловій частині р. Прип’ять, що сьогодні реалізовано в формі заказника «Чорнобильський спеціальний». Також книга подає рішення рішення Київської обласної Ради від 10.03.1994 «Про резервування цінних природних територій під заповідання», більшість яких не містяться серед поданих у книзі описів перспективних об’єктів ПЗФ і не відомі з будь-яких інших джерел. Наші звернення до Держуправління, Київської обласної ради та Київської обласної державної адміністрації не дали можливості побачити оригінал зазначеного рішення і тим більше – додатки до нього із описами згаданих в рішенні перспективних об’єктів ПЗФ.

Не менш складною виявилася й ситуація з картографічними матеріалами щодо конфігурації та розміщення територій ПЗФ

Київщини. На момент початку нашої роботи в Держуправлінні, яке потенційно є головним і єдиним державним органом в якому повинен міститись вичерпний набір максимально повної інформацій щодо існуючих і перспективних територїй ПЗФ області, не було навіть примітивних картографічних матеріалів для деяких з них. Така проблема відома і для деяких інших областей.

Історія формування ПЗФ Київщини

ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ПЗФ КИЇВЩИНИ

Згідно з наявними джерелами, історія формування сучасного природно-заповідного фонду Київщини складає більш ніж два сторіччя. Першими природоохоронними територіями Київщини можна вважати дендропарки, які створювалися в маєтках великих землевласників. Деякі з них збережені до нашого часу і тепер мають статус парків-пам’яток садово-паркового мистецтва або дендропарків. Це, передусім, «Олександрія» (створена наприкінці 18 століття), парки «Згурівський», «Ташанський», «Кагарлицький», «Копилівський» тощо.

Історія розвитку мережі ПЗФ Київщини включала, як періоди активного створення територій, що охороняються, так і їх знищення, що, перш за все, визначалося політикою влади по відношенню до охорони природи. Яскравим прикладом таких змін є «Конча-Заспа». З 1923 по 1934 рік на південь від тодішньої межі Києва, на заплавних землях р. Дніпро, існував один з перших в Україні заповідників, який називався «Конча-Заспа». У науково-дослідній станції, що існувала на території заповідника ще до його створення, з 1893 року, працювали такі відомі вчені, як М. В. Шарлемань, В. І. Вернадський. Влітку 1934 року, разом із багатьма іншими радянськими заповідниками, «Конча-Заспу» ліквідували. Після цього, територію заплави розділили під сінокоси між чотирма колгоспами Києво-Святошинського району Київщини. У 1936 році територія «Конча-Заспи» увійшла до складу земель м. Києва і в 1999 році рішенням Київської міської ради № 146/649 оголошена ландшафтним заказником «Острів Жуків» (1630 га). У 2007 році Київська міська рада скоротила площу заказника до 196 га та роздала землі під приватну житлову забудову. З того часу триває протистояння природоохоронної громадськості і забудовників.

Перший законодавчий документ із заповідної справи на території Української РСР з’явився в 1926 році. Це «Положення про пам’ятки культури і природи», якими встановлені правила створення, охорони, утримання, дослідження і пропаганди заповідних об’єктів. Після прийняття «Положення…» було створено 4 природоохоронні інспектури, одна з яких була Київська, яку очолив М. В. Шарлемань. Саме він розпочав цілеспрямовану роботу із заповідання цінних природних об’єктів в Київській та сусідніх областях. У 1928 році створюється Український комітет охорони пам’яток природи. На початку 30-х років в Україні був опублікований реєстр заповідних об’єктів М. Шаліти, згідно з яким в Київській області нараховувалось 125 пам’яток природи.

Станом на 1929 рік на території Київської інспектури (до неї входила Київська, Житомирська, Чернігівська, Сумська, Черкаська, Вінницька області) було заповідано 50 природних об’єктів. Наприкінці 20-х років статусу заповідного об’єкту місцевого значення на Київщині набув дендропарк «Олександрія».

У 1946 році, коли було затверджено перші «Положення про державні заповідники і пам’ятки природи», виходить урядова постанова «Про хід відновлення державних заповідників УРСР». У 1949 році вийшла урядова постанова «Про охорону природи на території Української РСР», згідно з якою заборонялось розорювати цілинні землі, вирубувати вікові дерева (перша спроба резервування територій під заповідання). У цей період академік П. С. Погребняк порушує питання про створення 11 нових лісових заповідників, серед яких Чорнобильський у Київській області. В той же час частина заповідників закривається для будівництва дач, санаторіїв, будинків відпочинку. Частина заповідників була переведена у мисливські господарства.

У 50—60-х роках, коли створювалося Київське море, 30% території колишнього заповідника «Гористе» було затоплено, ліс вирубано. Член-кореспондент АН УРСР І. Г. Підоплічко намагався захистити від вирубки ці мальовничі місця, секретар ЦК КПУ М. В. Підгорний відповів, що «будівництво комунізму важливіше за красу». Нажаль, у цей період практично не з’явилося наукових досліджень заповідних об’єктів Київщини. Один виняток – опубліковане в 1960 році, зведення професора Київського університету О. Л. Липи про вікові дуби, що заслуговують на охорону.

У 1957 та в 1967 роках на Київщині були організовані заповідні мисливські господарства «Заліське» та «Дніпровсько-Тетерівське», що використовувались як мисливські угіддя для високопоставлених чиновників з Москви та Києва. Окрім цього, дещо нижчий ранг мали спецугіддя «Березова Кладь», «Білоозерське» та інші. Справжні ж природно-заповідні об’єкти практично не створювались. І лише з організацією в Україні у 1967 році спеціального природоохоронного органу – Держкомприроди УРСР, заповідна справа на Київщині знову пожвавилась. Уже в 1968 році на Київщині було заповідано 26 об’єктів, а в 1972 році – ще 15. У 80—90-х роках кількість заповідних об’єктів збільшилась порівняно з 70-ми роками вдвічі (Борейко, 2001).

Аналіз обґрунтувань щодо створення ПЗФ того часу показує, що переважна їх більшість підготовлена науковцями В. І. Мельником,

Т. Л. Андрієнко та ін., а також активістами тодішньої Дружини охорони природи (ДОП) Київського державного університету «Ленінський дозор». Зі спогадів командира сектора «Фауна» ДОП В. М. Грищенка (Ким ти був, коли був молодим, 2010), ДОПівці готували багато наукових обґрунтувань, частина з яких так і не були реалізованими. Так, у зв'язку із Чорнобильською катастрофою не була створена низка заказників, розміщених в межах нинішньої зони відчуження ЧАЕС.

Нами було проаналізовано всі наявні рішення державних органів влади, якими створювались, розширялись і подекуди скасовувались об'єкти та території природно-заповідного фонду Київщини. Загалом нам вдалося зібрати інформацію про існування 57 документів Київської обласної ради, Державного комітету Української РСР з екології і раціонального природокористування, Ради Міністрів Української РСР та Президента України за період з 1963 по 2012 роки (див. додаток 3). Сім із них на сьогодні втратили чинність. Документи, найбільш важливі для аналізу сучасного стану ПЗФ Київщини розглядаються нижче, в розрізі трьох часових періодів – 1980-ті, 1990-ті та 2000-ні. Передусім, це документи організаційного плану, згідно з якими регламентується необхідність розвитку заповідної справи в області. Рішення, які стосуються лише створення тих чи інших ПЗФ, не потребують обговорення.

1980-ті

Найбільш раннім документом цього періоду є Постанова Ради Міністрів Української РСР № 263 від 4.06.1983 «Про заходи з підвищення економічної ефективності і екологічної обґрунтованості осушувальних меліорацій в зоні Полісся Української РСР». Ця постанова, фактично, стала першим кроком до створення у майбутньому заказника «Усівський», на території болота, визначеного для охорони цим рішенням.

Рішення Виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів № 441 від 18.12.1984 «Про класифікацію і мережу територій та об'єктів природно-заповідного фонду області», що прийняте на виконання Постанови Ради Міністрів УРСР від 22.07.83 № 311 «Про класифікацію і мережу територій та об'єктів природно-заповідного фонду Української РСР» затверджує класифікацію ПЗФ; доручає всім організаціям і установам, у віданні яких перебувають об'єкти ПЗФ, забезпечити їх утримання і охорону, розробити протягом одного місяця положення про них на основі типових положень, затверджених постановою Держплану СРСР від 27.04.1981 № 77/106; нанести їх контури на планово-картографічний матеріал землекористувачів; обласній інспекції Державного комітету УРСР з охорони природи провести паспортизацію об’єктів ПЗФ, передати їх під охорону користувачам та видати реєстр ПЗФ області. Рішення затверджує низку нових територій ПЗФ та переводить частину наявних раніше ПЗФ до нових категорій.

У відповідності з положеннями Додатку 5 до рішення № 441 від 18.12.1984, затверджено також перелік державних заповідних територій і об’єктів місцевого значення, виключених із складу природно-заповідного фонду області. Загалом зі складу ПЗФ цим рішення виключається 13 державних пам’яток природи та заказників місцевого значення, створених у 1972 та 1978 роках загальною площею 265,9 га. Причини їх скасування були такими:

1. Державна пам’ятка природи місцевого значення «Бархат амурський». Причина скасування – всихання дерева.

2. Державна пам’ятка природи місцевого значення «Дуб черешчатий». Причина скасування – зараження дерева трутовиком, що викликав гниття стовбура.

3. Державна пам’ятка природи місцевого значення «140-річний дуб черешчатий та 110-літня сосна звичайна». Причина скасування – зараження дерева дуба трутовиком, а сосни – сосновою губкою, що викликали гниття стовбурів.

4. Державна пам’ятка природи місцевого значення «Дубові насадження» (2,7 га). Причина скасування – виробнича необхідність діючих цехів лісопромислового комплексу, розширена площа під реконструкцію насаджень.

5. Державна пам’ятка природи місцевого значення «Діброва 100-річна»(2,3 га). Причина скасування – на території розміщена база відпочинку кіностудії ім. Довженка.

6. Державний заказник місцевого значення «Урочище Вахівське» (8.0 га) Причина скасування – лісогосподарські роботи (підсочка сосни, тощо) призвели до зміни лісорослинних умов.

7. Державна пам’ятка природи місцевого значення «Дуб віком 700 років». Причина скасування – всихання дерева.

8. Державна пам’ятка природи місцевого значення «Насадження понад р. Таль» (2,9 га). Причина скасування – проведення підсочки сосни на всій площі.** 9. Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Дубові насадження природного походження» (61,2 га). Причина скасування – усихання насаджень внаслідок підняття рівня ґрунтових вод при наповненні Канівського водосховища.

10. Державний парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Заповідний парк імені 40-річчя КПРС» (10 га). Причина скасування – самовільна порубка дерев і забудова об’єктами спортивного призначення.

11. Державний парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва «Лісопаркові насадження Козинського лісництва» (172 га) Причина скасування – невідповідність вимогам нової класифікації.****

12. Державний заказник місцевого значення «Грабове» (2 га). Причина скасування – невідповідність вимогам нової класифікації.

13. Державний заказник місцевого значення «Слобода» (2 га). Причина скасування – невідповідність вимогам нової класифікації.

Додаток 6 до рішення № 441 від 18.12.1984 затверджує повторно також перелік територій і об’єктів природно-заповідного фонду республіканського значення, серед яких числяться Державні заповідні лісомисливські господарства, що на той час входили до складу ПФЗ. Це ДЗЛМГ «Дніпровсько-Тетерівське» (30544 га; Затверджене Постановою Ради Міністрів УРСР № 751 від 20.11.1867) та ДЗЛМГ «Заліське» (35089 га; Затверджене Постановою Ради Міністрів УРСР № 251 від 9.03.1965). Сьогодні ДЗЛМГ «Заліське» відповідно до Указу Президента України має бути перетворене в національний природний парк, але й досі перебуває на етапі реорганізацїї, а ДЗЛМГ «Дніпровсько-Тетерівське» заплановане до включення у перспективний НПП або біосферний заповідник.

У відповідності з положеннями Додатку № 7 до рішення №441 від 18.12.1984, скасовуються попередні рішення, дотичні до питань заповідної справи, а саме:

1. Розпорядження Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 18.11.1963 № 374;

2. Розпорядження Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 15.06.1964 № 156;

3. Розпорядження Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 06.07.1964 № 242;

4. Рішення Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 01.07.1968 № 460 «Про передачу Сулимівській середній школі ділянки лісопарку в с. Сулимівка Баришівського р-ну»;

5. Рішення Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 19.08.1968 № 574 «Про встановлення пам’яток природи, які розташовані на території області»;

6. Рішення Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих № 118 від 28.02.1972 «Про віднесення пам’яток природи місцевого значення за категоріями, згідно з новою класифікацією, та затвердження нововиявлених заповідних територій і природних об’єктів області»;

7. Рішення Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих № 128 від 26.02.1973 «Про затвердження П’ятигорського старовинного ландшафтного лісопарку пам’яткою садовопаркового мистецтва місцевого значення».

Сама ж Постанова Ради Міністрів УРСР від 22.07.83 № 311 «Про класифікацію і мережу територій та об’єктів природнозаповідного фонду Української РСР» затверджує перелік дендрологічних парків загальнодержавного значення Української РСР (Додаток 3), серед яких і дендропарк «Олександрія» (201,5 га), що перебуває у віданні НАН України.

1990-ті

Наступні документи організаційного характеру з’являються лише за 10 років, після згаданих вище. Це Указ Президента України «Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій» № 79/94 від 10.03.1994 року та рішення Київської обласної ради від 10.03.1994 «Про оголошення нововиявлених та резервування цінних для заповідання територій, об’єктів природнозаповідного фонду місцевого значення».

Указ Президента України «Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій» № 79/94 є в своєму роді єдиним і водночас взірцевим Указом Президента про резервування територій під заповідання. В тексті указу йдеться про те, що з метою збереження цінних природних комплексів та об’єктів, генофонду тваринного і рослинного світу, місцезнаходжень рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин та поліпшення умов для задоволення рекреаційних потреб населення постановлено затвердити Перелік цінних природних територій, що резервуються для першочергової організації у 1994—1996 роках нових та розширення існуючих природних заповідників, національних природних парків, заказників і пам’яток природи загальнодержавного значення. В указі прописується зміст та ідеологія резервування територій під заповідання, що в значно більш урізаному вигляді відображено у відповідній частині Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Зокрема, указ означає такі вимоги до зарезервованих під створення ПЗФ територій:

– території, зазначені в додатку, залишаються у віданні землевласників та землекористувачів і використовуються за їх цільовим призначенням.

– на землях, що резервуються, не допускається без погодження з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України промислове, господарське, дачне та інше будівництво, проведення меліоративних робіт, розорювання та залісення цілинних і перелогових земель та інша діяльність, яка може призвести до знищення або руйнування цінних природних комплексів та об’єктів, що підлягають заповіданню.

– до прийняття рішення про створення або розширення в установленому порядку природних заповідників та національних природних парків землі, що резервуються, залишаються у державній власності й приватизації не підлягають. У разі передачі до комунальної чи приватної власності земель, зарезервованих для наступного заповідання в інших категоріях природно-заповідного фонду, землевласники зобов’язані додержуватися режиму їх охорони та використання, визначеного статтею 2 цього Указу.

– Міністерство охорони навколишнього природного середовища України разом з обласними державними адміністраціями за участю Національної академії наук України мають забезпечити розробку проектів та підготовку інших матеріалів для організації в межах зарезервованих територій природних заповідників, національних природних парків, інших заповідних об’єктів.

З числа зарезервованих Указом територій в межах Київської області є дві:

– урочище «Мутвицьке» (Макарівський р-н, 785 га). Добре збережений у природному стані лісо-болотний комплекс, типовий для Українського Полісся.

– урочище «Унава» (Фастівський р-н, 974 га). Лісовий масив із ділянками старих дубів 100—150-річного віку. Має екологічне значення для збереження гідрологічного режиму річки Унава.

Обидві зарезервовані території створені Указом Президента України від 20.08.96р. № 715/96.

Також, у 1994 році прийняте рішення Київської обласної ради від 10.03.1994 «Про оголошення нововиявлених та резервування цінних для заповідання територій, об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення», згідно з яким 13 цінних природних територій зарезервовані під подальше заповідання в якості територій ПЗФ місцевого значення.

Зокрема, згідно з Додатком 4 Рішення, для наступної організації природно-заповідного фонду резервуються такі об’єкти:

№ | Назва | Опис | Розташування | Площа

1 | Зоологічний заказник місцевого значення «Василівський» | Запружена ділянка з поселенням бобрів | Прилегла територія до с. Василів, Василівська сільська рада Білоцерківського р-ну | 50 га

2 | Ландшафтний заказник місцевого значення «Ковічина» | Мальовнича ландшафтна ділянка заплави р. Рось з вільшаником | Землі колгоспу ім. Шевченка с. Коженики Білоцерківського р-ну | 300 га

3 | Заповідне урочище «Нечаївщина» | Ділянка заплави р.Трубіж зі своєрідною флорою та фауною | Землі птахорадгоспу «Іванківський», с. Іванків Бориспільського р-ну | 22 га

4 | Зоологічна пам’ятка природи місцевого значення «Гніздо орлана-білохвоста» | Гніздо орланабілохвоста | Вишеньківське лісництво Бориспільського держлісгоспу Бориспільського р-ну | 4 га

5 | Лісовий заказник місцевого значення «Кодрянський» | Високопродуктивні 80-90 річні лісові насадження сосни | Кодрянське лісництво Тетерівського держлісгоспу Макарівського р-ну | 74 га

6 | Загальнозооолгічний заказник місцевого значення «Гланишівські кар’єри» | Старі затоплені кар’єри з багатою орнітофауною | Землі радгоспу ім. Б. Хмельницького, с. Гланишів Переяслав-Хмельницького р-ну | 42 га

7 | Гідрологічний заказник місцевого значення «Фастівецький» | Заболочена балка з трав’яними ценозами | Землі радгоспу «Великоснітинський» та колгоспу «Заповіт Ілліча» Фастівського р-ну | 59,7 га

№ | Назва | Опис | Розташування | Площа

8. | Ботанічна пам’ятка природи «Левурда» | Ділянка із заростями цибулі ведмежої у залісненій балці | Землі колгоспу «Нове життя», с. Кошів, Тетіївського р-ну | 1,5 га

9. | Гідрологічна пам’ятка місцевого значення «Кошівські джерела» | Дно балки із джерелами | Землі колгоспу «Нове життя», с. Кошів, Тетіївського р-ну | 5 га

10. | Ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Козацький дуб» | Дуб віком 600 років, діаметр стовбура 220 см, висота 27 м | м. Яготин, вул. Леніна, 55 | 0,02 га

11. | Ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Віковий дуб» | Віковий дуб, що є залишком колишніх дібров, діаметр стовбура 160 см, висота 25 м. | Переяслав-Хмельницький держлісгосп, Яготинське лісництво, кв. 79, вид. 22. Яготинський район | 0,02 га

12. | Ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Віковий дуб звичайний» | Віковий дуб, що є залишком колишніх дібров, діаметр стовбура 130 см, висота 25 м. | Переяслав-Хмельницький держлісгосп, Яготинське лісництво, кв. 79, вид. 22. Яготинський район | 0,02 га

13. | Ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Віковий дуб звичайний» | Розгалужений віковий дуб, що є залишком колишніх дібров, діаметр стовбура 170 см, висота 26 м. | м.Яготин, вул. Незалежності, 55-а | 0,02 га

З числа зарезервованих цим рішенням територій, до 2012 року не створено жодного. Створений у 2010 році в Тетіївському районі ландшафтний заказник «Кошівські джерела» є лише однойменним із пропозицією 1994 року, а насправді має зовсім інші межі та значно більшу площу. Обґрунтування щодо його створення підготоване нами в 2010 році.

Згідно з Додатком 5 Рішення, з переліку природно-заповідного фонду області виключається заповідне урочище «Плютівські соснові насадження», площею 114,4 га, причиною чого названо ураження насаджень кореневою губкою. Аргументацію щодо прийняття такого рішення і встановити доцільність скасування даного об’єкту сьогодні не є можливим.

2000-ні

У 2000-х роках всі існуючі документи організаційного плану стосуються розвитку ідеї створення на Київщині національних природних парків. Передусім це декілька указів Президента України та рішення Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Першим з них є Указ Президента України № 838/2005 від 23 травня 2005 року «Про заходи щодо подальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні», в якому декларується: «З метою поліпшення умов для реалізації єдиної державної політики у сфері розвитку природно-заповідної справи, вдосконалення управління природними, біосферними заповідниками та національними природними парками, прискорення формування національної екологічної мережі, розвитку міжнародного співробітництва з цих питань п о с т а н о в л я ю... визнати розвиток природно-заповідної справи на основі системного врахування природоохоронних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, а також міжнародних зобов’язань держави одним з найважливіших пріоритетів довгострокової державної політики України.»

Цей Указ частково «реанімував» роботу з розвитку заповідної справи на державному рівні, проте мало зачепив територію Київщини.

12 травня 2008 року відбулися слухання у Комітеті Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на тему «Природно-заповідний фонд України: стан та перспективи розвитку». За результатами слухань підготовлене Рішення Комітету, дотичне і до заповідної справи на Київщині. Зокрема, в Рекомендаціях слухань зазначається таке:

«…На підставі вищевикладеного Комітет рекомендує:

…27. В проекті Закону України «Про затвердження Загальнодержавної цільової екологічної програми розвитку заповідної справи на період до 2020 року» передбачити створення: …

– НПП «Подесіння» в межах заплави річки Десна в Київській та Чернігівській областях;

– спеціального Чорнобильського біосферного заповідника.…

ІІ. Генеральній прокуратурі України:

1. Організувати разом із Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України перевірки додержання природоохоронного та

земельного законодавства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі на територіях та об’єктах природнозаповідного фонду. Про результати перевірки поінформувати Комітет до 01.10.2008 р.»

Аналіз стану виконання рекомендацій комітетських слухань, викладених загалом на 10 сторінках тексту, показує, що більшість з них до 2012 року не виконані.

Вже наступний Указ Президента відчутно конкретизує наміри розвитку заповідної справи, декларуючи необхідність створення 22 конкретних територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Так, Указ Президента України № 1129/2008 від 1.12.2008 «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів», фактично є логічним продовженням рішень комітетських слухань 12.05.2008 року. «з метою відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність, прискорення формування національної екологічної мережі постановляю... підтримати ініціативу обласних державних адміністрацій, Севастопольської міської державної адміністрації щодо створення....національних природних парків «Залісся», «Переяславський» (робочі назви – «Білоозерський», «Переяслав-Хмельницький»), «Подесіння», «Дніпровсько-Тетерівський» та ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Конча-Озерна» (Київська область)»

За мотивами зазначеного Указу в області прийняте Розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації № 375 від 15.05.2009 «Про деякі питання створення національних природних парків у Київській області». Цим документом затверджено комісію з погодження питань, пов’язаних зі створенням національних парків, до якої увійшли також представники громадськості, зокрема: Василюк О. В. (НЕЦУ) та Колінько В. В. (БФ «Київська ландшафтна ініціатива»). Також цим розпорядженням головам райдержадміністрацій, в межах яких пропонується створити НПП «Подесіння», «Залісся», «Білоозерський» та «Дніпровсько-Тетерівський», рекомендовано при наданні у власність чи користування фізичним чи юридичним особам земельних ділянок за рахунок земель запасу за межами населених пунктів, а також зміні їх цільового призначення, враховувати схеми розташування земель, які плануються до включення у національні природні парки. Також розпорядження доручає всім підпорядкованим ОДА управлінням і службам сприяти створенню НПП «Залісся», «Білоозерський», «Подесіння» та «Дніпровсько-Тетерівський». Однак після цього розпорядження роздача земель не припинилась, жодних подальших дій з боку ОДА не слідувало. Комісія збиралась один раз, з чого стало зрозуміло, що територія пропонована для створення НПП «Подесіння» – заплава р. Десна давно вже роздана під забудову або розпайована. Інші перспективних НПП така ситуація оминула, оскільки вони розміщені винятково на землях держлісфонду, що суттєво обмежує можливості органів місцевого самоврядування надання їх у власність або користування.

Після першого ж засідання комісії розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації № 904 від 19.08.2010 до попереднього розпорядження внесено зміни, якими всі представники громадськості і НАН України були виключені з її складу, хоча лише вони за весь час роботи комісії проявляли ініціативу щодо створення та становлення національних парків на Київщині. Жоден із виключених членів Комісії про виключення не був повідомлений, підстави цього рішення озвучені не були.

2 квітня 2009 р. Міністром охорони навколишнього природного середовища України видане Окреме доручення № 240-од, в якому Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в областях доручається забезпечення проведення робіт з обстеження та заповідання цінних територій, які є місцями поширення видів, занесених до Червоної книги України.

У липні 2009 року Президент України В. А. Ющенко провів Всеукраїнську нараду з питань розвитку природно-заповідної справи в м. Шацьку Волинської області. На нараді були присутні представники облдержадмінстрацій, територіальних органів Мінприроди, заповідників, нацпарків та громадськості (зокрема представник НЕЦУ І. П. Сіренко). «Показник «заповідності» територій країн Європи становить 15%, в той час як в Україні він коливається на рівні 5%. Найвигідніший бізнес – туризм – є найбільш занедбаним. Сьогодні, на 18-му році української незалежності, скорочуються популяції карпатського ведмедя… А поголів’я зубра скорочено втричі… У нас природоохоронна система працює чи ні?» – задав риторичне питання Президент В. А. Ющенко під час свого виступу на нараді. Доречі, в 2010 році довго тривали розмови про наміри нового Президента В. Ф. Януковича щодо проведення аналогічної наради, дата якої кілька разів переносилась, а згодом і взагалі розмови про неї припинились, хоча з боку Мінприроди вже були підготовлені всі матеріали для цієї наради, включно з новими Указами Президента щодо оголошення територій ПЗФ загальнодержавного значення.

За наслідками наради в Шацьку, місяцем пізніше вийшов Указ Президента України N611/2009 14 серпня 2009 року «Про додаткові заходи щодо розвитку природно-заповідної справи в Україні»: «З метою поліпшення умов реалізації єдиної державної політики у сфері розвитку природно-заповідної справи, вдосконалення управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду п о с т а н о в л я ю...