Front matter
.
Ь
Гейнріха Гейне.
Передмова
Передмова.
Скілька наших молодих літературних сил, зложивши літературну громадку, взялися думки подати на українській мові цілий ряд перекладів з славутніх світових авторів, вибіраючи до перекладання видатніші їх твори.
Першою працею сеї громадки, працею зовсім виготовленою до друку, вийшла „ “ Гейне, через що вона й уявляється на світ першою. Про високу вартість сих Гейнових творів нема що багато говорити, — вони мають всесвітню славу. Хочай се „не більше“ як пісні про кохання, однак сі, мовляв сам Гейне, „скрижалі серця“ його — виявляють стілько поезії, стілько чулого людського житя, що не дармо здобули вони ту всесвітню славу, не дармо переложено їх на всі літературні мови.
За яким часом мається вийти український переклад і инших творів Гейне; одночасно виготовляються громадкою переклади з инших славнозвістних світових авторів, французьких, англійських, італьянських, польських і россійських.
В нашій літературі ще так многі питання не рішені, що зостається не зважене ще й те, над чим нам більше треба клопотатись, чого більше постачати, чі оріґінальних творів, чі перекладів; зоставшись при думці, про більшу користь творів, деякі наші видавництва зовсім виключили всякі переклади, хоч би й найкращі, хоч би з найславутнійших авторів.
Маючи ж таку свою думку, що добрі переклади добрих авторів однаково потрібні як і власні добрі праці, нагадаю при тім, що кожна література, зовсім не виявляючи тим якогось свого убожества, чі занедбання власної творчости, клопочеть ся об тім, щоб мати в себе переклади найкращих творів инших літератур. А для пісьменности такої молодої, як наша, в котрій справжня літературна мова тілько що починає вироблятись, — переклади (звичайно, переклади добрі), мають бути ще користнійші, ніж для якої иншої, бо, даючи багатий світовий зміст, твори славутніх метців слова, стілю, мають багато послужити, при пильній праці перекладачів, до виробу вдатної, добірної літературної мови нашої.
Правда, у нас власне ще й про самий прінціп виробляння мови чутно багато сперечок та дорікань; досить нагадати, що добірання, чі скажемо утворювання з давніх елементів нових слів і виразів — ганебно зветься у нас ще й досі „ковальством“, а люде працюючі над тим — „ковалями“; я-ж знов, як 10 літ назад нагадаю, ще в инших літературах, (котрі поступили далеко й далеко вперед!) така праця зветься поче́сно — мови, а люде працюючі над сим ділом, уважаються заслуженими діячами нації, для котрої вони щиро послужили в літературі.
З сёго погляду я з одмінною охотою взялася пособити своїм заходом, видати першу книжку, зла- джену громадкою щирих молодих діячів на полі нашої убогої пісьменности!
Бажала-б від найгарячішого серця, щоб се перше видання їх перекладів було счасливим початком, — щоб за ним виходили дальші й дальші праці!
Праця перекладання славутніх авторів, великих майстерників, стілістів, — тяжка, дуже тяжка, бо потребу́є від перекладача великого знаття й власного чималого талану, смаку, — не дармо бо славно-звістний перекладач Жуковскій сказав, що „ ;“ але й до сёго питання, про всю вагу́ праці перекладання найкращих авторів, можна теж прикласти той девіз, який вибрали наші молоді перекладачі: ! — Так, — роби і надійся!....
Олена Пчілка.
Волинь, 1892 р.
../Лірічні співанки З моїх слёзин…
2.
З моїх слёзин — барвисті Я квітоньки роблю; А тугу — соловейкам Для співів оддаю.
Як ти мене полюбиш, — Сплету тобі вінок Із гарних та барвистих Моіх слёзин — квіток.
Як ти мене полюбиш, — Для тебе під вікном Багато соловейків Співатиме гуртом.
Максим Стависький.
../Лірічні співанки Коли настав чудовий май…
1.
Коли настав чудовий май, Садочків розвивання, Тоді у се́рденьку моїм Прокинулось кохання.
Коли настав чудовий май І пта́шок щебетання, Тоді я милій росказав Мою журбу й кохання.
Леся Українка.
Лірічні співанки
И.
(Lyrisches intermezzo).
../Лірічні співанки Як тільки дивлюсь я в твоі оченята…
4.
Як тільки дивлюсь я в твоі оченята, — Втікають од мене всі думки сумні; Як тільки почну я тебе цілувати, — Так весело, любо на серці мені.
Як тільки до серця тебе пригортаю, — Роблюся я самим щасливим з людей; Як тільки ти скажеш: „кохаю, кохаю,“ — Течуть-ринуть слёзи у мене з очей.
М. С.
../Лірічні співанки І рожу, й лілею, і сонце й голубку…
3.
І рожу, й ліле́ю, і сонце й голубку, Я все те, здавалось, любив до загину. Тепер не люблю їх, — одну маю любку, Дівчи́ну-рибчи́ну, перлину єдину; Вона бо, кохання первісточка гожа, — І сонце, й лілея, й голубка, і рожа.
Л. У.
../Лірічні співанки Всю душу, всі бажання…
7.
Всю душу, всі бажання Я роскажу ліле́і, Вона їх проспіває Для милоі моєі.
Лунатиме та пісня У білоі лілеі, Як щирий поцілунок У милоі моєі.
М. С.
../Лірічні співанки Обличчєм до мого обличчя склонись…
6.
Обличчєм до мо́го обличчя склонись, Хай слёзи поллються в нас спільно, І серцем до серця мого притулись, Хай пло́мінь єднається вільно.
Коли наші слёзи джере́лом буйни́м В велике те вогнище зринуть, — Я хочу в останнє тебе обійнять І з жалю-кохання загинуть!
Л. У.
../Лірічні співанки Твоє обличчя любе миле…
5.
Твоє обличчя любе миле Колись мені що-ночі снилось, Тепер обличчя янголине Бліде — від жалю так змінилось;
Смерть поцілунок свій положить Блідий на устоньках прекрасних, І згасне те небесне світло, Що сяє в оченьках тих ясних.
../Лірічні співанки На небі нерухомо…
8.
На небі нерухо́мо Зірки́ ясні́ стоять, Літ тисячі, і любо Зглядаються, зорять.
Хороша в зірок мова, Багата і ясна̀, Та тілько невідома Філо́логам вона!
Я ж тую мову знаю, Мені вона своя, Коханої обличчя — Граматіка моя!
Л. У.
../Лірічні співанки Тебе, моя любко єдина…
9.
Тебе, моя любко єдина, На кри́лах пісѐнь понесу, Над Ганг, — там роскішна країна, Там знаю долину-красу.
В саду там при місячнім світлі Чудовиї рожі цвітуть; Там ло́тосу квіти розквітли, Сестрицю свою вони ждуть,
Сміються фіялочки гожі, Глядять в небеса на зірки́, І тихо шепочуться рожі, Запа̀шниї кажуть казки.
Біжать, поступаючи з легка, Газелі стрункі, сторожкі;
Шумлять і лунають здале́ка Ті хвилі святої ріки.
Там сядемо, любко, з тобою, Де пальми красують ставні́, Напьємось кохання й спокою, Присняться нам сни чарівні.
Л. У.
../Лірічні співанки Злякалася квітонька-лотос…
10.
Злякалася квітонька-ло́тос Проміннячка ясного дня, Схилила голівоньку долі Жде ве́чера й тихо куня́.
Коханок її місяче́нько Збудив її світлом блідим, Вона повернулась весела До місяця личком своім.
Цвіте і палає, та пильно Вглядається в небо вона, — Ії обгорнуло кохання, А з ним і журба чарівна́.
М. С.
../Лірічні співанки У Рейні в гарній річці…
11.
У Рейні в гарній річці Пишається в воді Святеє Кельна місто, Єго церкви́, сади́.
У церкві Божа мати Малёвана стоїть; В моі́м житті́ той образ Привітно так блищить.
Квітки́ та янголята На образі отім Круг Матері святої З обличчям чарівни́м.
Ті очі, у́ста, личко — Нагадують мені Мою кохану милу І ли́ченько її.
М. С.
../Лірічні співанки Ти не любиш мене, ти не любиш мене…
12.
Ти не любиш мене́, ти не любиш мене́, Я не дуже за теє журюся; Як погляну на ли́ченько любе, ясне́, То веселий мов царь я роблюся.
Ненави́диш мене, те говорять мені Сі коханиї у́ста рубіни; Але дай поцілую ті у́ста знадні́, То забуду всі прикрі хвилини!
Л. У.
../Лірічні співанки Цілуй, а не клянись мені!…
13.
Цілуй, а не клянись мені! Не вірю я в слова зрадні́! Слова солодкі, — та хотів Я-б поцілунків замість слів:
Я маю їх, то й вірю їм; А слово?… слово — порох, дим!
Клянись, клянись, кохана знов! На слово вірить я готов! Схилю голівоньку свою́ До те́бе — й вірю, що в раю. Я вірю, мила, вірю знов, Що більш ніж вічна ся любов!
Л. У.
../Лірічні співанки Всі люде, кохана, дурні…
15.
Всі люде, кохана, дурні́, В них жадного сма́ку немає, Вони, бач, говорять мені, Що в те́бе недобрі звича́ї.
Всі люде, кохана, дурні́, Вони, бачь, про те і не знають, Які-то солодкі, знадні Твої поцілунки бувають!
М. С.
../Лірічні співанки На оченьки милої любки дивні…
14.
На о́ченьки ми́лої любки дивні — Я гарні складаю канцони, На у́стонька ми́лої любки дрібні Складаю найкращі терціни; На щічки хороші її, чарівні, Складаю чудо́виі станси, — Як биж було серце в дівчатка мого́, Хороший сонет би зложив на єго́!
Л. У.
../Лірічні співанки Наче та, що з хвиль вродилася…
17.
Наче та́, що з хвиль вродилася, Га́рна ми́лая була́, Як убра́на та закві́тчана Із други́м до шлюбу йшла.
Серце, се́рденько, не гні́вайся, Хай пройде нудьга́ твоя; Вибач все, що заподіяло Чарівне, дурне дитя!
М. С.
../Лірічні співанки Ти скажи мені, кохана…
16.
Ти скажи мені́, кохана: Чі не мрія ти ясна́, Що співце́ві в літню днину В думці зрина́'?
Але ні! уста́ такі́ї, Очі любі, чарівні, Сюю гарну, милу вро́ду, — Іх співець не зми́слить, ні!
Упирі́ та васілі́ски, Змі́ї, стра́хи, ящурки́, Всі дива́ страшно́ї ка́зки — От співце́ві сни палкі́.
Але ти, твоє́ лукавство, Личко, по́гляди твоі́, — І зрадли́ві, і лагі́дні, — Іх співець не зми́слить, ні!
Л. У.
../Лірічні співанки Не жаль мені, хай серце розібьє…
18.
Не жаль мені́, хай серце розібьє Загу́блена любов! хоч про́мінь бьє Круг те́бе з самоцві́тів, — не жалкую: Я бачу тво́го серця ніч тяжку́ю.
Давно се знаю. Бачив я у сні: В тім серці ніч, — не про́міні ясні́; Те се́рденько гризе змія страшенна!… Я бачив любая, що ти нужде́нна.
Л. У.
../Лірічні співанки Сопілки й сурми грають…
20.
Сопілки й сурми грають І скрипочка заво́дить; Ох, тож моя кохана Тано́к весільний водить!
Там бубни й джоломійки Бренять, дзвенять, лунають; Там добрі янголята І стогнуть і ридають…
Л. У.
../Лірічні співанки Так, ти нещасна! і не жаль мені…
19.
Так, ти нещасна! і не жаль мені. Обоє, люба, ми нещасні мусим буть, Поки розібьє смерть серця́ сумні́, — Обоє, люба, ми нещасні мусим буть.
Я бачу, погляд твій палає від погорди, Усмішка на уста́х немов змія, Здіймаються висо́ко груди горді, — Однак неща́сна ти, нещасна, як і я.
Усмі́шка гостра, а однак сумна́, І гасне погляд твій, од сліз мабу́ть, А в гордих гру́діх рана потайна́, — Обоє, люба, ми нещасні мусим буть!
Л. У.
../Лірічні співанки То ти вже про те і не згадуєш, ні…
21.
То ти вже про те і не зга́дуєш, ні, — Що серце давно віддала́ ти мені́? Те миле й зрадли́ве серде́нько своє! — Чі в світі миліше й зрадли́віше є?
Забула й кохання моє в одну мить? І ту́гу, що й досі серденько гнітить? Що́ більше: кохання, чі ту́га моя? Обоє безмірні, — лиш те знаю я!
Л. У.
../Лірічні співанки Як би тільки квітоньки знали…
22.
Як би тільки кві́тоньки знали, Як серце сумує моє́, Зо мною-б тихе́нько ридали, Щоб горе забув я своє.
Як би соловейки те знали, Що я і слаби́й і смутни́й, Вони б мені втішно співали Свій спів голосни́й, чарівни́й.
Як би про мій сум та печалі Почули небесні зірки́, Із неба зійшли́-б, розважали Мій сум та печалі тяжкі́.
Квітки́, соловейко та зорі… Ніхто з них про теє не зна', А знає про лютеє горе Дівчи́нонька гарна, ставна́.
Ох, знає дівчи́нонька мила Те горе, що сталось мені, Бо тож мені серце розбили Ії оченя́та ясні́.
М. С.
../Лірічні співанки Чого так поблідли ті рожі ясні…
23.
Чого так поблідли ті ро́жі ясні́, Скажи, моя люба, мені́? Чого́ у зеле́ній траві́ запашні Блакі́тні фія́лки — сумні́?
Чого́ жайворо́нок так сумно співа́ Та жа́лібно в небі ясні́м? Чого́ па́хне так запашна́я трава́, Немов погребо́вий той дим?
Чого навіть сонце не гріє мене́, А прикро так світить на діл? Чого на землі все смутне́ і страшне, Мов су́мнеє по́ле могил?
Чого мені тяжко, вміраю немов? Скажи, моє щастє ясне́! О мила, коханая любко, промов, Чого покидаєш мене?
Л. У.
../Лірічні співанки Колись ми з дівчиною двоє кохались…
26.
Колись ми з дівчи́ною двоє кохались, Одначе пово́дились завжді гаразд; Нераз „в чоловіка та жінку“ ми грались, — Ні сварки у нас не було, нї обра́з. Ми з нею у двох жартували, втішались, Та все цілувались собі, милувались. Пустуючи так, немов ді́точок двоє, „Ховатись“ ми здумали в лісі та в полі, — І так заховалися мудро обоє, Що по́тім уже й не знайшлися ніколи.
Л. У.
../Лірічні співанки Поки на чужині я довго блукав…
29.
Поки́ на чужи́ні я довго блука́в, Ганявся за мріями, до́лі шукав, — Зану́дилась дома, ждучи́ мене, мила І шлюбне убрання для себе пошила, Та, любо обнявшися, тішилась з ним — З дурнішим із дурнів, з своі́м молодим.
Якаж моя люба хороша — ясна́! Не гине з очей мені по́стать дивна́. Очиці — фіялки, а у́стонька — квіти, Вік бу́дуть палати, вік будуть зоріти! І я се кохання отак змарнував! — Із дурнів дурнішим себе показав!
Л. У.
../Лірічні співанки Співав соловейко і липа цвіла…
25.
Співав соловейко і липа цвіла́, Всміхалося сонце, скрізь радість була; А ти цілувала мене, обіймала, І так до тремтячих груде́й пригортала…
Кричав чорний ворон і лист опадав, І соняшний промінь так прикро блищав; „Прощай!“ ми сказали — холодне прощання! — Ти гречно вклонилась на гречне вітання.
Л. У.
../Лірічні співанки Я бачу світ пишний і неба сіяння…
31.
Я бачу світ пишний і неба сіяння, Лагідний вітре́ць і весни́ розцвіта́ння, Доли́ну роскішну, квіто́к коли́вання, Іскриться та сяє роса на них рання, Скрізь — люде радіють, скрізь — бачу втішання. А я?… я хотів би в могилі лежать І мертвую любку в обіймах держать!
Л. У.
../Лірічні співанки Як сині фіялки — твоі оченята…
30.
Як сині фіялки — твоі оченята, Як рожі червоні — твоі губенята, Як білі ліле́і — твоі рученята; — І все оте гарно цвіте-росцвітає, Одно тільки се́рденько вьяне, всихає.
М. С.
../Лірічні співанки Як тільки, кохана моя…
32.
Як тільки, кохана моя, Ти ляжеш в труну́-домови́ну, Піду́ за тобою і я, До те́бе в обійми поли́ну.
Цілую й в обійми тісні́ Беру́ я тебе́, — ти бліда́я, Холодна; я плачу й пісні́ Співаю, та з жа́лю вмираю.
Уже підвелися мерці І жваво танцюють юрбою, Лежу на твоій я руці, Лежиш ти спокійно зо мною.
До суду мерці вже пішли́, Їх кличуть до муки й спокою, — І тільки зостались в землі́ Одні ми лежати з тобою.
М. С.
../Лірічні співанки На півночі, на кручі…
33.
На пі́вночі, на кру́чі Стоіть собі сосна́, Укрита сні́гом, лёдом Стоі́ть дріма́ вона.
Йій сниться, що в півде́нній Пекучій стороні, Хороша гарна пальма Росте в самотині́.
М. С.
../Лірічні співанки Як я з милою розставсь…
35.
Як я з милою розставсь, З то́го часу не сміявсь; Чув я жарти, чув я сміх, Та сміяться сам не міг.
Як же втратив я її, — Слёзи виплакав свої; В серці жаль, нудьга́ німа́, А на очіх сліз нема.
Л. У.
../Лірічні співанки З мого тяжкого суму…
36.
З мого́ тяжко́го су́му Складаю я пісні́, Я їм даю криле́чка Легенькі, голосні́.
На кри́льцях тіх леге́ньких, Летять вони усі У серце до моєі Дівчи́ноньки-краси.
Пісні назад вернулись І жа́лібно бренять, Що́ бачили у серці, — Не хочуть росказать.
М. С.
../Лірічні співанки Філістери гарно вбрані…
37.
Філісте́ри гарно вбрані По полях, лісах гуляють, Раді, скачуть, мов телята, Літо краснеє вітають.
По́гляд їх блищить, — дивують: „Як цвіте все романтично!“ Довгі вуха наставляють: „Як співає шпак вели́чно!“
Але чорную запо́ну Почепив я на віко́нці, — Бо до мене завіта́ли Ма́рища при яснім сонці.
То з підземноі країни Встало давнеє кохання, Сіло й плаче біля ме́не… Серце рвуть ёго́ ридання!
Л. У.
../Лірічні співанки Багато з забутого часу…
38.
Багато з забутого часу Картин з домови́ни встає, — Я згадую, як близько те́бе Життє я прова́див своє.
Блукав цілу нічку у мріях По ву́лицях я самотни́й, Зглядалися люде на мене, Що я був мовча́зний, смутни́й.
В ночі було краще, — безлюдні Всі вулиці в місті були́; Я тілько, та тінь моя власна Мовча́зно по вулиці йшли.
По бруку так швидко ступа́в я, І крок мій навколо лунав, А місяць на ме́не зза хмари Поважно з гори поглядав.
Ставав я край до́му твоёго, Дививсь у віконце твоє, Так пильно дивився у гору, І серденько рвалось моє.
Я знаю, що ти виглядала Часте́нько на мене з вікна, А я, ввесь промі́нням облитий, Стояв мов колонна сумна́.
Л. У.
../Лірічні співанки Приснилась царівна мені…
41.
Приснилась царівна мені; Бліде́ було личко її, Ми сіли під липу зелену, Вона пригорнулась до мене.
— Не хо́чу я, любко моя, Престола твого пан-отця, Корони ёго золотої, — Тебе я бажаю одної. —
„Твоєю не бути мені, Лежу я у темній труні, І тільки в ночі я вітаю, Бо дуже тебе я кохаю.
М. С.
../Лірічні співанки Хлопець кохає дівчину…
39.
Хлопець кохає дівчи́ну, — Та дру́гий милійше їй був; Дру́гий взяв и́ншу дружи́ну, Першую ж милу забув.
З жалю та мила звінчалась З першим, хто трапився, так, З ким вона й зроду не зналась, — Гине забутий юнак.
Давня се байка, здається, Все ж вона вічно нова — І як до кого прийдеться, Серце тому́ розбива́!
Л. У.
../Лірічні співанки От знову давні мрії…
43.
От знову да́вні мрії Виспі́вують мені Про край чудовий, гарний Чудовиї пісні́.
Там кві́тонька на квітку У сяйві золотім Любе́нько поглядає З коханням чарівни́м.
Там кожна дереви́на Гово́рить та співа, Струмо́чок, як музи́ка, Хвилює-виграва.
Кохання співи ллються (У нас таких нема), Від них солодка ту́га Серде́нько обійма.
О, як би хтів я знову У край отой піти, Щоб серце заспокоіть, І щастя там знайти.
Та ні, у сні приходить Та гарна сторона́, А зійде ясне сонце, Зника́, як дим, вона.
М. С.
../Лірічні співанки Сиділи ми, любко, обоє…
42.
Сиділи ми, любко, обоє У легкім чове́нці своїм. Ніч тиха була, ми з тобою Плили геть шляхо́м водяни́м.
Ми о́стрів заклятий стріва́ли, Ген-ген в сяйві місяця мрів, Там гуки чудо́ві лунали І мглистий таночок лелів.
Так любо ті гуки бреніли, Леліли таночки дивні́, Та геть нас відносили хвилі, Плили́ ми по морю сумні́.
Л. У.
../Лірічні співанки Блискучого літнього ранку…
45.
Блиску́чого літнього ранку Хожу я по сво́му саду. Квітки розмовляють, шепо́чуть, А я, я мовча́зний іду.
Квітки́ розмовляють, шепо́чуть, Блага́є їх по́гляд смутни́й:
„Не гнівайсь на нашу сестричку, Блідий чоловіче, сумний!“
Л. У.
../Лірічні співанки В роскішній красі таємничій…
46.
В роскішній красі таємни́чій Сіяє кохання моє, І тихої літньої ночі Страшні́, ди́вні мріі снує:
„В заклятім саду́ похожають Коханці смутні́, самотні́; Тремти́ть ясний місяць промі́нням І чуть соловейка пісні́.
„Дівчи́на, мов по́стать камінна, Навко́люшках лицарь стоїть. Аж ось дикий велит надходить, Дівчина злякалась, біжить.....
„В крові пада лицарь до долу, До дому йде велит страшний“..... Як буду в могилі лежати, Кінець буде казці чудній.
Л. У.
../Лірічні співанки Вони мене дражнили…
47.
Вони мене дражнили, До серця дійняли́, Одні, тим, що любили, Другі́, тим, що кляли́.
Вони мені до всьо́го Отрути долили́,
Одні, тим, що любили, Другі, тим, що кляли́.
Котра́ ж мені найбільший Жаль серцю завдала́, — То тая не любила Мене і не кляла́!....
Л. У.
../Лірічні співанки Коли розлучаються двоє…
49.
Коли розлучаються двоє, — За руки беруться вони, І плачуть і тяжко зітхають, Без-ліку зітхають смутні.
З тобою ми в двох не зітхали, Ніколи не плакали ми; Той сум, оті тяжкі зітхання Прийшли́ до нас зго́дом сами́.
М. С.
../Лірічні співанки На личеньку у тебе…
48.
На ли́ченьку у те́бе Цвіте весна́-красна́, А в се́рденьку холодна, Суворая зіма.
Це все мине, як завжді На світі все мина́, — Зіма на личку буде, А в се́рденьку весна.
М. С.
../Лірічні співанки Всі за чаєм сиділи й розмову…
50.
Всі за ча́єм сиділи й розмову Про любов між собою вели. Естетичні були всі панове, Панії надто чу́лі були.
„Розумію — кохать платонічно!“ Мовив радця, страшний як мана́, Усміхнулась madame іронічно, „Ох!“ зітхнула тихе́нько вона.
Пастор вкинув до того зважливо: „Не повинна любов буть палка: Для здоровья се дуже шкодли́во.“ „Як се?“ тихо спитала дочка.
А графіня зітхнула важе́нько: „Ох, кохання — жага́ запальна!“ І баронові потім зграбне́нько Подала́ шклянку чаю вона.
За столом було місце маленьке, Не було ж тебе, любко, там знов. Як гарненько, моє ти серде́нько, Розказала б ти їм про любов!
Л. У.
../Лірічні співанки Мені приснився дивний сон…
52.
Мені приснився дивний сон: У майську ніч, весно́ю, Кохать до віку ми клялись Під липою густою.
Були́ то жарти любі, сміх І поцілунки милі,
Я думав, кля́тьба буде знов, Аж ти мене вкусила.
Куслива дівчино моя, Чудова зоре з неба, Цілуй, і смійся, і жартуй, Та не кусай, — не треба!
М. С.
../Лірічні співанки Крізь сон колись тяжко я плакав…
55.
Крізь сон колись тяжко я плакав, Що вмерла ти, снилось мені;
Прокинувся по́тім, а сльози З очей все котились дрібні.
Я плакав крізь сон, — мені снилось, Що сам я без тебе зостав; Прокинувся потім і довго Я тяжко і гірко ридав.
Я плакав крізь сон, — мені снилось, Що знов ти кохаєш мене; Прокинувсь — і знов полилося Сліз гірких джере́ло сумне́.
Л. У.
../Лірічні співанки Якось був я в чулім настрою…
53.
Яко́сь був я в чулім настро́ю, Зійшов на шпиле́чок, там став. „Ох, чом я не пташка маленька!“ Раз-по́-раз я тяжко зітхав.
Чому́ я не ластівка пру́дка, — Тоді б я, кохання моє, Прили́нув і звив би кубе́льце Аж там, де віконце твоє.
Колиб же я був соловейком, До тебе тоді б прилітав І любо на липі зеленій Що ніченьки я б щебетав.
Чому́ я не ґава дурная, — На серце тобі я б припав, — Адже ти кохаєшся в ґавах, — То й я б може щастя дістав.
Л. У.
../Лірічні співанки У сні я плакав, — снилось…
55.
У сні я плакав, — снилось, Що ти в труні, в землі, Прокинувсь я і слёзи З очей моіх текли.
У сні я плакав, — снилось, Що я один зоставсь, Прокинувсь я і довго Гіркими умивавсь.
У сні я плакав, — снилось, Що й досі ти моя; Прокинувся і досі Чогось-то плачу я.
М. С.
../Лірічні співанки Панна Клара
Панна Клара.
У саду доби нічноі Гарна панночка гуляє, А в кімнатах у палаці Там музика грає-плаче.
„Вже мені обридли танці І заучена розмова Лицарів, що тільки вміють Погляд мій рівнять до сонця.
„Скрізь міні досадно, смутно С того часу, як до мене Під вікно прийшов раз лицарь: Лютню мав він із собою,
„Сміливий, ставни́й та гордий, Очі — ніби в небі зорі, А лице — бліде та гарне, Як у Юрія святого“.
Мріяла так панна Клара І дивилась у садочок; Тільки зирк, — той самий лицарь Знову став поперед неі.
І рука з рукою, тихо Йшли вони; тремтіли зорі, Вітерець згинав листочки, Любо коливали рожі.
„Гляньно, коливають рожі, Гарні, ясні, як кохання. —
Та скажи міні, від чого Ти кохана, счервоніла?“
— Комари мене напали; Не люблю я їх так само, Як жидів отих поганих Довгоносую породу.
„Киньмо комарів з жидами, — Сміючись говорить лицарь, — Подивися — он мигдальний Цвіт із дерева злітає.
„Цвіт мигдальний все повітря Сповнив чистим ароматом; Та скажи міні, кохана: Щиро ти мене кохаєш?“
— Я тебе кохаю, милий, І кохати ввік клянуся Тим, кого нарід жидівський Заквітчав вінком терновим.
„Позабудьмо про Жидів ми,” — Сміючись говорить лицарь; — „Глянь-но, у траві, як мріі, Скрізь тремтять ліле́і білі;
„Скрізь тремтять лілеі білі, Зорі ллють на них проміння.... Та скажи, мій друже ясний, Не обманюєш мене ти?“
— Ні, нема в мені обману, Як в своіх не маю жилах
А ні маврськоі я крові, Ні жидівськоі мутноі.
„Киньмо Маврів ми з Жидами,” — Сміючись говорить лицарь; І у захист по-під мирти Він веде дочку алькада.
Він іі кохання словом Ніби сіткою опутав, — Стало меньше чути мови, Тільки більше поцілунків…
Соловейка співи ллються, Ніби ті пісні весільні, Світляки скрізь у травиці Світять як огні в палаці.
І у захисті під листом Тихо стало… Тільки чути, Як шепочуть мирти гарні Та квітки рожеві пахнуть.....
Тільки-но музика гучно У палаці щось заграла; Клара вирвалась з обіймів І до лицаря говорить:
„Чуєш, грає-зве музика! Та у час розлуки цеі, Як зовуть тебе, скажи ти, Чом я раньш того не знала?“
Лицарь дивиться лукаво І у панночки цілує
Губки, рученьки та чоло, І одказує нарешті:
„Панночко, я ваш коханок, Син розумного старого Рабина у Сарагоссі, Люде звуть єго Ізраель“.
М. С.
../Лірічні співанки Проща до Кевляру
Проща до Кевляру.
1.
В вікні стояла мати,
В постелі син лежав. „Ідуть прочане з церкви, Ти б подивитись встав!“
— Не маю сили, мамо, Не бачу світу я, Бо вмерла люба Гретхен, Дівчи́нонька моя.
„Вставай, підемо в Кевляр, Помолимось собі, Там Божа мати силу І втіху дасть тобі.“
Святі коро́гви мають, І дзвони всі гудуть, — То з Кельна в Кевляр люде В процесіі ідуть.
В гурті і мати сина Недужого вела;
Співали всі: „Маріє, Хвала тобі, хвала!“
2.
Кевлярьська Божа мати
У шатах дорогих Дає всім людям щастя І гоіть всіх слабих.
І жертвенні дарунки Несуть усі слабі, — Воскові руки й ноги, — Що хто зробив собі.
Хто руку дав воскову, — Рука вже не болить; Хто дав воскову ногу, — Той зразу став ходить.
Хто не ходив без милиць, — Танцює та співа; Хто був зовсім без пальців, — На скрипці виграва.
І мати сину серце Восковеє дає: „Неси, молися й горе Забудеш ти своє“.
Взяв серце син; зітхнувши, До образа поніс; З очей лилися слёзи, З душі слова лились:
„Свята, благословенна, Царице в небесах, Мій сум-журбу послухай, Молюсь тобі в слёзах!
„Я з матіррю моєю У Кельні досі жив, Там єсть церкви й богато Святих монастирів.
„Жила у Кельні й Гретхен, Вона тепер в труні. Маріє! сум забути Дай силоньку мені!
„Утіш, я — в день і ніччю, Як землю вкриє мла, Співатиму: Маріє, Хвала тобі, хвала!“
3.
Недужий син ліг спати,
І мати теж лягла; В кімнату Божа мати Тихесенько прийшла.
Схилилась над недужим І руку простягла До хворого серде́нька, До блідого чола.
А мати спала й чудо Все бачила у сні; Брехав собака й ранком Збудив од сна іі.
На ліжку тихо-тихо Померший син лежав, Червоний промінь сонця На личку грав-сіяв.
В нестямі мати руки До неба підвела, Співаючи: „Маріє, Хвала тобі, хвала!“
М. С.
../Лірічні співанки Альманзор
Альманзор.
1.
У Кордові у соборі
Дах мурований тримає Цілий ліс колон великий; Всіх їх тисяча і триста.
Ті колони, дах та стіни З верху самого до низу Всі пописано святими Письменами із корана.
Сюю церкву будовали Королі колишні Маврські Для Аллаха, — та багато З того часу позмінялось.
Там де мулла кликав вірних, На молитву до мечеті, — Там теперь гудуть невпинно Христіянські смутні дзвони.
Там, де вірними співався Молитовний спів з Корану, — Там попи тепера правлять Христіянськую одправу.
І попи по церкві ходять В колёрових довгих ризах, І брязчать дзвінки усюди, І горять свічки воскові.
У Кордові у соборі Був Альманзор бен Абдулла, — Розглядаючи колони, Шепотів він сам до себе:
„Ви, міцні, тверді колони, Для Аллаха вас робили, Та зовсім чужому Богу Вас примушено служити“.
„Ви, міцні, без суперечки Покорилися зневазі; Я од вас, колони, слабший, — Мушу теж і я коритись“.
І примушений Альманзор, Ніби справді по охоті, Хрест прийняв, веселий, радий, У Кордові у соборі.
2.
Швидко вийшов він із церкви,
Сів на коника прудкого, — І летить в повітрі чистім Як орел могучий, гордий.
По дорозі в Альколею, По над тим Гвадалківіром, Де цвітуть миндалі білі І пахучі померанці, —
Скаче там веселий лицарь, Усміхаючись до себе; А кругом пташки співають Та вода шумить невпинно.
У палаці в Альколеі Гарна Клара де Альва́рес Бенькетує, роскошує, — Батько Клари бється в горах.
Ще здаля почув Альманзор, Що гучна музика грає І побачив крізь дерева, Що вогні блищать в палаці.
У палаці в Альколеі Там дванадцять панн танцює, З ними лицарів дванадцять, — Та найкращий всіх Альманзор.
Чарівний, веселий, любий Він літає по салону І усім панянкам гарним Привітні слова говорить.
Гарні руки Ізабеллі Він цілує і сміється, Він седить біля Ельвіри, Заглядає в очі чорні.
Він питає у Ленори: „До вподоби я вам, панно?“ І показує хреста він, Що нашито на киреі.
Говорив він кожній панні: „Тільки вас я в серці маю!“ І не раз паннам за вечір Він хрестом святим божився.
3.
У палаці в Альколеі
Вже скінчивсь бенькет великий, Вже розйіхалися гості, Вже свічки погасли ясні.
Панна Клара та Альманзор Зостались одні в салоні, Де одна остання свічка Догораючи тремтіла.
На канапі сіла панна, Сів у ніг іі Альманзор, І голівоньку кладе він До панянки на коліна.
І на кучері чорняві, На голівоньку горячу Панна ллє олій рожевий, — Він зітхає тяжко-важко.
Панна губками своіми Чорні кучері цілує, —
На чолі єго морщини, Ніби хмароньки, зъявились.
Панна плаче, дрібні сльози Ллє на кучері чорняві, — Він нахмурив чорні брови І здрігнув чогось плечима.
Він заснув, єму приснилось, Що він знов стоіть у церкві, Знов хреста прийма і чує, Хтось суворо так говорить.
Чує він, що всі колони Сумно з жалем промовляють: „Ми не хочем більш стояти!“ Колихнулись, затремтіли, —
І попадали всі разом: Всі попи, як смерть поблідли; Дах великий колихнувся, Церква гучно розвалилась.
М. С.
../Лірічні співанки Що-ночі у сні бачу, мила, тебе…
56.
Що-ночі у сні бачу, мила, тебе З привітним на у́стах вітанням, І кидаюсь я тобі, мила, до ніг З гірким, безнадійним риданням.
На мене журливо так дивишся ти, Хитаєш собі головою, І котяться з ясних твоїх оченят Мов перли сльоза за сльозою.
І тихеє слово я чую твоє, Букет з кіпарісу приймаю. Прокинусь — букет з кіпарісу зника, А слово твоє забуваю.
Л. У.
../Лірічні співанки В гаю шумить вітер осінній…
58.
В гаю́ шумить вітер осінній, Так холодно, вохко в ночі… Я їду самотний по лісі, Закутаний, в темнім плащі.
Як швидко я їду, так швидко Вперед моя думка летить, Туди вона весело лине, Де милої хатка стоїть.
Ось брешуть собаки… от слуги Виходять мене зустрічать Зо світлом. Біжу я в господу, По сходах остроги брязчать.
В кімнатці, у килими вбраній, Там пахощі милі, тонкі, Там люба мене дожидає — Лечу я в обійма палкі.
Шумить вітер листом дубовим І дуб промовляє мені: „Мандрівцю дурний! чого хочеш? До чого ті мрії дурні?“
Л. У.
../Лірічні співанки Осінняя нічка на дворі…
57.
Осінняя нічка на дворі, І вітер, і дощ, і пітьма; Гей, де ж ти, дівчинонько-зоре, Що робиш тепер ти сама?
Я бачу, голівку з нудьгою Схилила вона до вікна, І пильно, з слізьми та журбою. В пітьму задивилась вона.
М. С.
../Лірічні співанки З ясного неба долі…
45.
З ясно́го неба долі Ось падає зоря, То — зіронька кохання, Те добре знаю я.
Ось з яблоні злітає І цвіт, і листя все, І вітер ним гуляє, І геть ёго несе.
Пливе-співає лебідь На ясному ставу, Співаючи зникає В могилу хвильову.
Ох, як спокійно, тихо! Весь лист і цвіт опав, Зоря погасла, лебідь Співати перестав.
М. С.
../Лірічні співанки Бог сна поніс мене у замок десь заклятий…
60.
Бог сна поніс мене у за́мок десь заклятий, Там душні пахощі і світачі ясні, Людей там хвилі, гурт швидки́й, строкатий. Мов лабірінти — ходники тісні. Шукають всі дверей, щоб вийти з хати, І ламлють руки, всі спотворені, страшні. Панни та лицарі йдуть щільною юрбою, Мене самого теж потяг той гурт з собою.
Зненацька сам зоставсь я і дивую, Як швидко зник той гурт мені в оча́х. По ходниках я сам блужу, мандрую, А стіни хиляться… Мене взяв страх! Я на ногах немов кайдани чую, А серце стиснув роспач, сум і жах… Аж ось на двері я натрапив сам Туди! скоріше!… Боже! хто се там?
Ох, се ж кохана! двері заступає, Жаль на устах, від туги вид змарнів. Я кинувсь геть, — рукою милая махає. Чи осторога то мені? чи гнів? Але їй в очіх світло любе сяє. Мені той погляд серце так вразив, Так дивно, так поважно погляд той світився, І разом з тим так мило!… я збудився.
Л. У.
../Лірічні співанки Була холодна північ та німа…
61.
Була холодна північ та німа, А я блукав дібровою з нудьгою; Прокинулись дере́ва всі од сна І жалібно кивали головою.
Л. У.
../Лірічні співанки Де я не гляну, всюди очі…
63.
Де я не гляну, всюди очі Темнота чорна застилає, Бо зникли оченьки дівочі, Для мене промінь їх не сяє.
Погасла золотої зо́рі Коханая краса велична, Скрізь — дикії страшні простори… Прийми мене, ти, ніч одвічна!
Л. У.
../Лірічні співанки Похований той на розпутті…
62.
Похований той на розпутті, Хто сам себе вбив, і журлива Блакітная квітка зросла там, — То квітка гріха нещаслива.
Холодної, тихої ночі Стою і зітхаю журливо, При місяці тихо леліє Та квітка гріха нещаслива.
Л. У.
../Лірічні співанки Вуста були сковані міцно…
64.
Вуста були сковані міцно Нічого не бачило око, З холодним і чолом і серцем Лежав у землі я глибоко.
Чи довго я спав там, не знаю, Та тільки прокинувсь і чую, Хтось голосно стука та стука В труну мою тісну, сумную.
Встань, Гейнриху! Вічнеє сонце Промінням своім заблищало, Усі вже мерці повставали, Вже вічнеє щастя настало.
„Не можу я встати, кохана, Не буде кінця моій ночі, Давно вже я темний, — нічого Не бачать од сліз моі очі“.
— Я в очі тебе поцілую, — Пітьма утіче од кохання: Повинен ти янголів бачить, Дивитись на Божеє сяння. —
„Та як же я встану? І досі Кров ллється із чорноі рани, Що в серденьку мому зробилась Од твеі отрути-догани“.
— Коханий, я тихо на серце Тобі положу своі руки, — І литися кров перестане, І стихнуть у серденьку муки.
The opening of the book is shown; the full text loads in the reader.
Loading the full text…
The end
You’ve reached the end of Книга пісень.