Руіна

Front matter

1663–1687 р.

Переднє Слово Автора.

„Руиною“ зветься въ исторіи украиньско-руского краю часъ невзгодинъ, що ворушили сей край въ друго̂й половинѣ XVII. ст. — именно съ часу роздѣлу гетьманщины на два гетьманства по обохъ бокахъ Днѣпрового побережа. Сей періодъ можна лѣчити зъ другои половины 1663 р. по липень 1687 р., за часъ гетьманованя трехъ съ черги московскою властю потвердженыхъ гетьмано̂въ: Бруховецкого, Многогрѣшного и Само̂йловича до выбору замѣсть останнёго гетьманомъ Мазепы. Назва „Руина“ — не выдумана; вона збереглась въ народныхъ переказахъ, именно у во̂дносинахъ до правобережнои Украины, котра буквально стала „руиною“; втративши свою людно̂сть на якійсь часъ, тамошній край обернувся въ справдешню пустыню. Отся монографія єсть дальшимъ оповѣданємъ нашихъ двохъ монографій: „Гетьманованє Выговского“ и „Гетьманованє Юрія Хмельницкого“.

Гетьманованє Бруховецкого

Руска

по̂дъ редакцією

Олександра Барвѣньского.

Томъ XIV.

ИСТОРИЧНИ̂

Миколы Костомарова

Т. VII.

I. ГЕТЬМАНОВАНЄ БРУХОВЕЦКОГО.

Цѣна 1 р. 40 кр.

ВЪ ТЕРНОПОЛИ

Зъ друкарнѣ Іосифа Павловского.

1892.

въ книгарнѣ Сайфарта и Чайковского,

Ставропигійского Института у Львовѣ и у выдавця у Львовѣ

ул. св. Миколая Ч. 13. II поверхъ.

Выдавництво „Рускои Историчнои Бібліотеки“ поклало собѣ задачу, подати Вп. Родимцямъ енцикльопедію историчну, нашои бувальщины во̂дъ найдавнѣйшихъ часо̂въ ажь до теперѣшныхъ, зложену съ творо̂въ найлучшихъ историко̂въ. Зъ XIV-мъ томомъ матимуть Вп. Родимцѣ вже 12 томо̂въ, котри̂ сягають въ другу половину XVII. ст. (небавомъ буде выповнена прогалина VII. и VIII. томомъ). Однакожь вже теперь, коли выдавництво ледве доходить половины, перши̂ томы вычерпуються такъ, що по̂знѣйши̂ передплатники ледви зможуть зложити собѣ комплєты. Такъ съ I. и II. тому лишилося ще по 130 примѣрнико̂въ и задля того заявляємо на многи̂ запытаня, що лише до 1. руск. марця 1892 р. можна буде набувати си̂ томы разомъ съ слѣдуючими 10-ма за 14 р. (брошуровани̂), а съ 1-ымъ марця 1892 р. I. и II. томъ „Руск. Ист. Бібліотеки“ можна буде до̂стати лише по цѣнѣ книгарско̂й 3 р. 50 кр. Просимо отже тыхъ Вп. Родимцѣвъ, котри̂ бажали бы набути комплєтъ „Рускои Историчнои Бібліотеки“ по цѣнѣ пренумераційно̂й о скори̂ замовленя. Передплату и всяки̂ залеглости, о котрыхъ найскорше выро̂внанє укло̂нно просимо, найлучше надсылати (можна и мѣсячными ратами по̂сля власнои декляраціи) по̂дъ адресою:

1663–1687 р.

Переднє Слово Автора.

„Руиною“ зветься въ исторіи украиньско-руского краю часъ невзгодинъ, що ворушили сей край въ друго̂й половинѣ XVII. ст. — именно съ часу роздѣлу гетьманщины на два гетьманства по обохъ бокахъ Днѣпрового побережа. Сей періодъ можна лѣчити зъ другои половины 1663 р. по липень 1687 р., за часъ гетьманованя трехъ съ черги московскою властю потвердженыхъ гетьмано̂въ: Бруховецкого, Многогрѣшного и Само̂йловича до выбору замѣсть останнёго гетьманомъ Мазепы. Назва „Руина“ — не выдумана; вона збереглась въ народныхъ переказахъ, именно у во̂дносинахъ до правобережнои Украины, котра буквально стала „руиною“; втративши свою людно̂сть на якійсь часъ, тамошній край обернувся въ справдешню пустыню. Отся монографія єсть дальшимъ оповѣданємъ нашихъ двохъ монографій: „Гетьманованє Выговского“ и „Гетьманованє Юрія Хмельницкого“.

Пишучи отсю нову монографію, мы користувались найбо̂льшь документами московскихъ архіво̂въ заграничныхъ справъ и справедливости; одна частина сихъ документо̂въ була оповѣщена въ выданыхъ археографічною комісією по̂дъ нашою редакцією „Актахъ, относящихся къ исторіи Южной и Западной Россіи". Окро̂мъ того мы користувались и иншими историчными печатаными жерелами такъ украиньско-рускими и росийскими, якъ и чужосторонными.

Списъ тыхъ жерелъ находиться на ко̂нци тому.

Змѣстъ XIV. т. Руск. Ист. Бібліотеки.

ГЕТЬМАНОВАНЄ БРУХОВЕЦКОГО.

СПИСЪ ПОХИБОКЪ ДРУКАРСКИХЪ

въ XIV. томѣ „Рускои Историчнои Бібліотеки“.

Замѣсць Чернецкій, всюды читай Чарнецкій.

Стор. | 5 | ряд. | 9 | зъ горы | зам. | пе евозы | читай | перевозы

„ | 15 | „ | 8 | „ | „ | Трикоча | „ | Трикача

„ | 16 | „ | 18 | „ | „ | нѣ Бруховецкого | „ | Бруховецкого

„ | 22 | „ | 5 | „ | „ | охоченомонниками | „ | охочекомонниками

„ | 48 | „ | 8 | зъ долу | „ | Демонъ | „ | Демянъ

„ | 104 | „ | 17 | „ | „ | обусурманився | „ | обисурманився

„ | 105 | „ | 12 | зъ горы | „ | Стахурскому | „ | Стахорскому

„ | 121 | „ | 12 | зъ долу | „ | Преклоньскій | „ | Приклоньскій

ГЛАВА ПЕРША

ПЕРША ЧАСТИНА.

ГЕТЬМАНОВАНЄ БРУХОВЕЦКОГО.

I.

Въ осени 1663 р., вже по̂сля того, якъ Сомка и єго товаришѣвъ покарали смертею, а иншихъ Украинцѣвъ позапроваджували на Сибіръ, Бруховецкій осѣвся мо̂цно гетьманомъ на Украинѣ лѣвого боку Днѣпра. Новому гетьманови доводилося боротися съ правобережнымъ гетьманомъ Тетерею, затвердженымъ на гетьманствѣ Польскимъ королемъ. На гетьмана выбрали Тетеру ще въ сѣчни 1663 р. Съ того самого часу во̂нъ по̂дмовлявъ короля Яна-Казимира, що бъ рушивъ зъ во̂йскомъ на Украину и привернувъ зновъ до Польщѣ лѣвобережну Украину, захоплену Московщиною. Тетера бувъ чоловѣкомъ хитрымъ, честолюбивымъ и користолюбивымъ передъ королемъ и панами во̂нъ выдававъ зъ себе, нѣ бы то взявся гетьманувати за тымъ лишень, що бъ вволити королѣвску волю; боячись, що бъ зрѣкшись зъ гетьманьского уряду, не образивъ тымъ короля. Въ листѣ до короля, писаному 15. червня, во̂нъ жалкує, що гетьманованє завело єго въ лабиринтъ лиха и клопоту; во̂нъ запевняє, що все готовый зректися гетьманьского уряду, безъ жаднои для себе почести и во̂дзнаки; а доки що прохавъ собѣ во̂йсковои запомоги. Дня 25. липня Тетера вырядивъ гонцями до короля Гарадзу и Олистратенка и прохавъ короля защастливити Украину своимъ приѣздомъ, взявши на себе кермованє тымъ во̂йскомъ, котре вызначено на Украину. Того жь часу листувавъ во̂нъ и до коронного канцлєра Пражмовского, пишучи єму: „Велике князѣвство Литовске, часто має ту консоляцію, що король не во̂дмовляє єму своєю гостиною, а мы, мешканцѣ князѣвства Руского и во̂йско запо- розке, вызнаємо за особливе наше нещастє, що намъ adimitur aspectus (не допускається оглядати) єго величества“. Вказувавъ Тетера ще й на те, що приѣздъ короля буде користнымъ и проти московскихъ интригъ и въ Рускому народѣ на Украинѣ по̂ддержуватиме поко̂рливо̂сть и вѣрно̂сть; бо нестало̂сть въ народѣ черезъ те й прокидається, що наро̂дъ не знає и нѣколи не бачивъ королѣвского виду. Та й спо̂лку съ Татарами приѣздъ короля скрѣпить; бо вони, якъ спостерегавъ Тетера, вже почали лукавнувати. На останку приѣздъ короля буде користный и тымъ, що тодѣ самъ король може настановити козакамъ гетьмана, самъ же Тетера выдававъ зъ себе готового зректися гетьманьского уряду.

Съ такого по̂дущуваня король Янъ Казимиръ почавъ збиратися въ похо̂дъ. Де-хто съ пано̂въ, а помѣжь ними и знаменитый державный чоловѣкъ и полководець Юрій Любомирскій во̂драювали сей похо̂дъ. Любомирскій доводивъ, що не слѣдъ запевнятися на козако̂въ и голубити надѣю на Татаръ; а коли жь рушати въ похо̂дъ, такъ треба выступити по веснѣ и задля того скликати посполите рушенє. Король не послухавъ сеи порады и навѣть посварився зъ Любомирскимъ; во̂нъ єго й до того ще не долюблювавъ, за те, що сей не промовчувавъ про лиху господарку въ скарбовому урядѣ. Любомирскій, розгнѣваный, що король не слухає єго порады, зрѣкся ити въ похо̂дъ, а король за те заперечивъ, що бъ и полкъ зо̂браный Любомирскимъ не бравъ участи въ походѣ.

Съ початку вересня король прибувъ въ Соко̂льники и огледѣвъ во̂йско. Во̂йска нарахували сорокъ тысячь: воно выдавалося красивымъ; то̂лько жь вже й тодѣ показувалася непевно̂сть, що зъ во̂йска не богацько-де-хто поверне до дому; бо въ Польщѣ, було за звычайну рѣчь, не выплачувати въ свою пору постановленои платнѣ воякамъ.

Дня 15. вересня постановлено було рушити. Во̂йско, трома во̂ддѣлами по̂шло на три шляхи: першій во̂ддѣлъ повѣвъ коронный гетьманъ Потоцкій на Тернопо̂ль: другій, по̂дъ рукою руского воєводы w:Стефан Чарнецький, рушавъ на Дубно; третій, зъ Яномъ Собѣскимъ на чолѣ, простувавъ на Баръ, де мусѣвъ зо̂йтися съ Татарами, котри̂ зъ своимъ ханомъ Махметъ-Гиреємъ таборували вже на Цецорскому урочищѣ. Ханъ писавъ до короля, що хоча падішахъ и звелѣвъ єму ити зъ ордою проти цѣсаря Нѣмецкого, але во̂нъ, ханъ, дружбу съ королемъ ставить высше всего на свѣтѣ и бажає вкупѣ съ Поляками воювати Москалѣвъ, одвѣчныхъ ворого̂въ татарского народу. Самъ король ишовъ съ четвертымъ во̂ддѣломъ во̂йска, котрый бувъ подъ урядомъ Лифляндця Бокуна. Съ по̂дъ Соко̂льникъ король рушивъ на Бѣлый-Камѣнь: тутъ попрощався съ королевою; вона повернула до дому на Варшаву, а во̂нъ зъ во̂йскомъ рушивъ далѣ на По̂дгайцѣ. Тутъ во̂нъ простоявъ шѣсть днѣвъ, доки полагодили на рѣчкахъ; а тодѣ по̂шовъ на Шаргородъ. Тымъ часомъ Собѣскій зо̂йшовся съ попереднимъ во̂ддѣломъ Татаръ по̂дъ проводомъ Дедышь-аги, во̂дъ котрого довѣдався, що слѣдомъ за симъ во̂ддѣломъ два солтаны ведуть 40 тысячь татарскои орды; а коли Полякамъ и сего мало, такъ прибуде самъ ханъ, зъ усею силою, яку то̂лько має по̂дъ своєю властію въ Крыму.

Дня 8. жовтня король прибувъ въ Бѣлу-Церкву: се вже була середина Украины. Тутъ ставъ передъ королемъ Тетера и полковники правобережныхъ козацкихъ полко̂въ, котри̂ були у него по̂дъ урядомъ. Помѣжь полковнико̂въ були: Ханенко, Милешко, Гоголь, Богунъ, Гуляницкій. Всѣ вони вклонилися королеви, яко своєму державцю, показуючи себе готовыми зложити за него свои головы. Всѣхъ полковнико̂въ було тринайцять. Прибула й депутація во̂дъ православного духовеньства зъ архимандритою Гедеономъ, колишнимъ гетьманомъ Юріємъ Хмельницкимъ. Передъ тымъ то̂лько що во̂дбулися у Кієвѣ выборы митрополіты: ся рѣчь справдѣ все для Украины була важною, а теперь занадто важна, коли смутни̂ обставины обгортували цѣлый край. Моральне и політичне становище народу вельми залежало во̂дъ того: куды тягтиме новый владика: чи до Московщины, чи до Польщѣ? Бо̂льшо̂сть голосо̂въ на выборахъ выпала за бѣлоруского єпископа Осипа Тукальского. Сей выбо̂ръ не подобався королю; не подобався во̂нъ и коронному канцлєрови Пражмовскому. Тетера бажавъ догодити обомъ имъ и пробувавъ во̂дхилити выбо̂ръ во̂дъ Тукальского, та не змо̂гъ нѣчого вдѣяти. Говорили, що Хмельниченко самъ бажавъ, що бъ єго обо̂брали на митрополіту. Король въ усякому разѣ жадавъ, що бъ нѣхто-иншій, якъ Хмельниченко ставъ на той часъ головнымъ святителемъ Украины. Король и зъ нимъ всѣ Поляки гадали собѣ, що такожь святителѣвъ можна буде гнути по уподобѣ, куды хочь; значить, єго можна повернути, наче зброю, на послугу польскому замѣру — завести на Украинѣ унію. На выборѣ митрополіты Тетера думавъ прислужится Полякамъ, а теперь мусивъ запевнитися, що въ духовно̂й справѣ во̂нъ не має ваги.

Въ Бѣло̂й-Церквѣ король скликавъ во̂йскову раду. На радѣ обявилися двѣ супротивни̂ порады: одни̂ радили, що бъ зъ усѣмъ во̂йскомъ впертися въ Московску державу и одвоювати назадъ лѣвобережну Украину; други̂ — запевняли, що по̂дручнѣйше вести во̂йну на днѣпровыхъ побережахъ, не заходячи далеко въ глибиню лѣвобережа. Перша порада взяла верхъ, та за неи встоювали и Тетера и ватажокъ Татаръ Дедышь-ага; сей доводивъ, що все на чужо̂й землѣ лѣпше вести во̂йну нѣжь на своѣй. Тодѣ прирадили: завести въ мѣсточку Ставищахъ магазинъ (складъ) боєвничихъ припасо̂въ. Оберегати магазинъ лишили полковника Севастяна Маховского зъ во̂йскомъ.

Гетьманъ Тетера заходжувався и козако̂въ и наро̂дъ Лѣвобережнои Украины прихилити на бо̂къ Польского короля. Дня 22. жовтня во̂нъ выдавъ універсалъ, котрымъ усовѣщувавъ лѣвобережный наро̂дъ горнутися по̂дъ Польщу, а Москвы зректися. „Днѣпрове Лѣвобереже, писавъ во̂нъ, одрѣкшись во̂дъ короля, свого наслѣдного державця и перейшовши по̂дъ высоку руку Московского царя, попало въ неволю. Багацько вже значныхъ людей скарано смертею; худобу и добро другихъ пограбовано; жѣноцтво и дѣтей позадавали въ неволю. Дочувся про се милосердный король, вашь державець: вболѣває во̂нъ надъ руиною людей своихъ и рѣшився, не зважаючи на своє здоровє, выступити проти ворога и вызволити васъ зъ неволѣ, та злучивши Украину до купы, вчинити згоду. Христіяньска повинно̂сть и мо̂й гетьманьскій обовязокъ примушують мене остерегти васъ. У короля чимала сила, и наше козацке во̂йско йде зъ нимъ; и татарскои орды приведе ханъ велику силу. Коли вклонитесь вашому королю, во̂нъ не помяне вашои провинности и лишитеся на ласцѣ у него“.

Тетеринъ зазывъ здобувъ невеликій вплывъ на Лѣвобережѣ; то̂лько мѣсточка Потоки, Переволочна та Кременчукъ поприставали до правобережного гетьмана: Тетера поспѣшивъ прибути въ Кременчукъ; але небавомъ во̂йсковый генеральный осаула Пархимъ Нужный забравъ Потоки и по̂до̂йшовъ по̂дъ Кременчукъ. Сюды прибувъ и гетьманъ Бруховецкій зъ воєводою Московского царя Кириломъ Хлоповымъ, котрый перебувавъ при гетьманьско̂й особѣ. Тетера залишивъ своихъ правобережныхъ козако̂въ въ Кременчуцѣ, самъ выбрався швидше назадъ за Днѣпро.

А король зъ своимъ во̂йскомъ дня 13. листопада переправився черезъ Днѣпро бо̂ля Ржищева. Татаре бо̂ля Триполя переплыли Днѣпро своимъ звычайнымъ робомъ, почеплявшись за хвосты своихъ коней. Тодѣ Тетера зновъ прибувъ въ Кременчукъ и вырядивъ на Сѣчь гонцѣвъ зъ усовѣщаючою грамотою. Во̂нъ нагадувавъ Запорожцямъ, що ихъ дѣды и прадѣды пробували по̂дъ рукою короля, а не кого тамъ иншого, родилися и славы добували на морѣ и на суходолѣ. Именемъ короля Тетера обѣцявъ Запорожцямъ ласку и збереженє во̂льностей, запевнявъ ихъ, що самъ во̂нъ не бажає гетьманувати и готовый передъ ними зректися свого уряду, а товариство нехай выбирає собѣ на гетьмана, кого волѣтиме. Во̂нъ обѣцявъ окремо ласку короля кошовому отаманови Сѣрку и впевнявъ, що коли перейде по̂дъ руку короля, такъ польске во̂йско выратує єго семю съ Полтавы и Поляки не попустять, що бъ за дружбу зъ ними Сѣрка, Московскій царь помщавъ єго семю.

Въ Сѣчѣ перебувавъ тодѣ съ царскими ратниками стряпчій Косаговъ: во̂нъ прибувъ туды съ ко̂нцемъ вересня. Въ жовтни во̂нъ у купѣ зъ Сѣркомъ и Запорожцями ходивъ на Татаръ и трохи-було не добувъ Перекопу; та Турки и Крымцѣ обступили єго зъ заду и во̂нъ мусивъ во̂дступити, набравши богацько бранцѣвъ. Усѣхъ тыхъ бранцѣвъ, гуртомъ зъ жѣнками и дѣтьми Сѣрко звелѣвъ повбивати. Таке хижацтво Сѣрко пото̂мъ выправдувавъ тымъ, що нѣ бы то тодѣ въ Крыму стояла морова пошесть; а Сѣркови̂ гонцѣ, котри̂ були въ Москвѣ, говорили, що жаднои пошести не було, замордували жь бранцѣвъ по во̂йсковому присуду. Сѣчове товариство було до тодѣ по̂дъ моральнымъ вплывомъ Сѣрка и всякимъ робомъ показувало свою прихильно̂сть до царя. Косаговъ въ своихъ доносахъ похвалявъ за се товариство. Отъ же инакше теперь писавъ во̂нъ, коли прийшли на Сѣчь Тетерини̂ універсалы. Воно то правда, що помѣжь Сѣчовико̂въ бо̂льшь було такихъ, що й слухати не хотѣли зазыву заднѣпряньского гетьмана, прислужника Ляхо̂въ; але жь запорозке товариство було сто̂лько ро̂жнородне, ско̂лько й нестале. Самъ Сѣрко не мавъ твердого характеру и по̂длягавъ вплывамъ. На той часъ не траплялося нѣчого такого, що бъ могло выкликати у него прикро̂сть и неприхильно̂сть до Москвы, тымъ-то тодѣ во̂нъ щиро сприявъ на руку Москвѣ. Але окро̂мъ него доволѣ було въ Запорожу и такихъ Сѣчовико̂въ, котрымъ до смаку було, що Тетера заводить мѣжь ними колотнечу. Тымъ-то Сѣрку й здавалося, що становище ватажка царскихъ ратнико̂въ на Сѣчи небезпечне. „Прийшла, здається, моя остання година, писавъ батькови Косаговъ; мабуть вже менѣ не вертатися до дому и не бачити тебе! Коли черкаски̂ мѣста по̂ддадуться королю, то й Запороже туды-жь поверне; отодѣ менѣ зъ Сѣркомъ буде тутъ матъ!“ Московске во̂йско, що було съ Косаговымъ: ратники, жовнѣры, рейтары и Донцѣ, по своєму звычаю, стали втѣкати. Втѣкали вони, якъ доносивъ Косаговъ, не во̂дъ голоду, а съ переполоху; бо ходила поголоска, що Поляки, Татаре и „черкаски̂ зрадники“ хочуть ити на Сѣчь. Втѣкала така сила, що съ Косаговымъ лишилося 200 чоловѣко̂въ Москалѣвъ.

Хоробрый и вѣрный Сѣрко зумѣвъ спинити на часъ рухъ товариства и напутити єго на стежку користну цареви. На щастє Косагова, прибули до него Калмыки, запекли̂ вороги Крымцѣвъ, и все готови̂ по̂дпомогати того, хто воює зъ останними. Дня 6. грудня Сѣрко зъ Запорожцями, а Косаговъ съ Калмыками зновъ рушили на Татаръ; мѣркуючи, що тымъ вони не допустять хана по̂дпомагати Полякамъ. Запорожцѣ попалили де-ко̂лько татарскихъ авло̂въ (сѣлъ) коло Перекопу, вызволили зъ неволѣ бо̂льшь ста Украинцѣвъ и Москалѣвъ бранцѣвъ, а 16. грудня розбили Перекопску орду. Въ сему бою полягли керманичь орды Карабчей, єго братуха, єго небо̂жь, єго писарь и скарбничій. Споконвѣчни̂ вороги Крымцѣвъ, Калмыки, озвѣрившись, кололи всѣхъ и не давали нѣкого брати въ полонъ живцемъ. Ся побиванка тымъ бо̂льшь наробила славы, що въ Сѣрка було лишень 90 сѣчовико̂въ, а въ Косагова, окро̂мъ Калмыко̂въ, 30 Москалѣвъ та 60 Донцѣвъ; а Татаръ билося зъ ними близько тысячи.

добуткомъ сеи побѣды було те, що ханъ Крымскій довго по̂сля того не во̂дважувався рушити зъ ордою на Украину запомогти королю, а пильнувавъ вартувати на по̂вночи татарски̂ житла во̂дъ нападу Запорожцѣвъ и Калмыко̂въ.

Польскій король мавъ замѣръ, що бъ по̂сля переходу черезъ Днѣпро, брати Кієвъ, та мусивъ лишити сей замѣръ. Кієвъ на той часъ бувъ саме крѣпке мѣсто, тымъ то тратити на него часъ було не наруку Полякамъ: вони голубили надѣю, що коли заберуть увесь край, то Кієвъ и самъ по̂ддасться. На лѣвому боцѣ Днѣпра Поляки не зустрѣчали проти себе московского во̂йска: чутно було, що Ромодановскій таборує десь далеко: гадали вони, що Ромодановскій, чоловѣкъ великого розуму, а умысне бъ то выдає зъ себе мамлѣя и чоловѣка мало тямучого въ во̂йсковыхъ справахъ; а на думцѣ справдѣ у него рахуба хитра и дуже певна. „Сей Москаль, гадали собѣ Поляки, спостерѣгъ, що Полякъ палкій, займеться швидко, мовь солома и швидко згорить, а огню лишить по собѣ омаль; тымъ-то Ромодановскій не рушає зъ мѣсця, а вырядивъ по бокамъ во̂ддѣлы, що бъ у насъ однимати живно̂сть; отъ мы бъ въ чужинѣ голодували!“ Бруховецкій навпаки: высылавъ съ по̂дъ Кременчука жалобы въ Москву на Ромодановского, обвиновануючи єго, що во̂нъ не кориться царскимъ наказамъ и не поспѣшає зъ во̂йскомъ боронити Украину; цѣлу осѣнь державъ во̂йско нѣ бы готовымъ до походу, а якъ по̂шла чутка, що король переправляється черезъ Днѣпро и йде на Лѣвобереже, такъ Ромодановскій, мовь умысне, пустивъ своихъ ратнико̂въ по домо̂вкамъ. Ромодановскій не бувъ справдѣ такимъ стратеґою, за якого вважали єго вороги, та, одначе жь, не було за нимъ и такои вины, яку зводивъ на него Бруховецкій: во̂нъ чинивъ свою справу, докладно корячись царскимъ приказамъ. Ратнико̂въ во̂нъ пустивъ зъ Бѣлгороду по домо̂вкамъ на цѣлый мѣсяць, бо такъ єму велено було царскимъ приказомъ: коли жь прочувъ, що польске во̂йско преться на Лѣвобереже и одержавъ новый приказъ, такъ заразъ роспустивъ гонцѣвъ скликати ратнико̂въ назадъ, а до Бруховецкого вырядивъ зъ во̂ддѣломъ во̂йска свого товарища Петра Скуратова и обѣцявъ гетьманови, що и самъ рушить до него на помо̂чь заразъ якъ то̂лько зберуться ратни̂ люде. Ромодановскій слухавъ свого уряду, котрый тримався давного московского звычаю: роспу по домо̂вкамъ во̂йско, коли не видко поблизу нѣякои небезпечности. Зъ сего часто поживлялися вороги, несподѣвано нападаючи на Московску державу.

Не задовольнився Бруховецкій приходомъ Скуратова и писавъ въ Москву що бъ звелѣли Ромодановскому и Петру Шереметеву ити зъ своими выручати Лѣвобереже; бо во̂нъ, гетьманъ, съ Хлоповымъ и Скуратовымъ все таки не въ силѣ выйти проти Поляко̂въ.

ГЛАВА ДРУГА

II.

Въ польскихъ жерелахъ сказано, що заразъ по̂сля переходу Поляко̂въ черезъ Днѣпро бо̂ля Ржищева, приѣздивъ до короля московскій гонець, запрошуючи умовлятися на згоду. Гонцеви во̂дповѣдали, що Поляки не цураються згоды, абы умовлятися царь вырядивъ своихъ во̂дпоручниковъ. Але польски̂ паны, котри̂ оточували короля, раяли, що не слѣдъ ити на ворогову примху: во̂нъ выгадує, якъ бы то притягти часъ собѣ на поживу.

Польске во̂йско йдучи лѣвобережною Украиною, везло за собою на омаль припасо̂въ: сподѣвалися, що всего потрѣбного вволю добуватимуть въ неприятелево̂й землѣ. Одначе показалося, що въ сѣй землѣ не такъ-то легко розжитися во̂йску на провізію и фуражь. Збирати припасы выряжали жовнѣро̂въ: козаки нападали на нихъ; во̂днимали инколи возы навантажени̂ припасами; а часомъ и самыхъ жовнѣро̂въ нѣвечили. Польске во̂йско бѣдувало, не маючи потрѣбного: спершу пѣхотинцѣ терпѣли голоднечу, а далѣ й ко̂нниця: конѣ здыхали не ѣвши.

До того мусѣли Поляки по дорозѣ справлятися зъ окрѣплеными мѣстами: такихъ мѣстъ Поляки попередъ себе рахували не меншь якъ три сотнѣ. Першимъ по дорозѣ стояло мѣсточко Воронько̂въ: зъ нимъ Поляки швидко справилися; во̂йскови̂ слуги, що звалися „люзьною челядю“, зграбували и спалили мѣсточко. За Вороньками стоявъ Борышпо̂ль, тожь окрѣпленый. Борышпо̂льцѣ спершу хоробрѣлися; коли Поляки почали вымагати, що бъ здали имъ мѣсточко, Борышпо̂льцѣ во̂дповѣдали:

„Хиба мы вамъ дорогу загородили! йдѣть собѣ поузъ наши̂ валы, та насъ не чепляйте, а зачепите, такъ памятуйте, що й мы не безруки̂; та й Москалѣ не далеко во̂дъ насъ; прийдуть выручати“.

Польскій коронный писарь Сапѣга принявся добувати Борышпо̂ль и по̂славъ пѣхоту на приступъ; кинули въ мѣсточко ко̂лька бомбъ и гранато̂въ; мѣсточко занялося; московскои запомоги не було й чутки… Борышпо̂льцѣ оповѣстили Сапѣгу, що готови̂ прохати у короля помилованя и милосердя. Брама въ мѣсточко во̂дчинилася: насампередъ выйшло все духовеньство, воно жь заправляло и здачею. За нимъ вывели и выдали Полякамъ свого сотника Собу, котрый радивъ не по̂ддаватися до ко̂нця. Выданємъ сотника Борышпо̂льцѣ здобули собѣ житє, але все таки мусѣли постачати на польске во̂йско провізію, та скотину.

Стояла страшенна осѣнна негода. Польске во̂йско по грязюцѣ тяглося на Остеръ. Се мѣсто стояло въ кутку мѣжь Десною и доплывами єи Остромъ и Напрокомъ. Зъ одного боку до мѣста не по̂дпускали болота, по другимъ бокамъ були побудовани̂ окрепы. Осѣнна вода того року такъ розлилася, що Поляки, шуткома, говорили на Остеръ, що то качка плавле по водѣ. Король по̂славъ до Острянъ, що бъ здавалися.

„Хочь бы й раднѣйши̂ були, такъ не можемо, во̂дповѣдали Остряне: наше мѣсто обороняє московске во̂йско; у него въ рукахъ и брама, и валы и всѣ окрепы“.

Взяти Остеръ трудно було: якъ на те, поталанивъ Полякамъ морозъ: зразу почало по̂дмерзати, та такъ швидко и мо̂цно, що за ко̂лька днѣвъ можна було ходити вже ледомъ. Дня 6. грудня польски̂ пѣхотинцѣ покрыли лѣдъ тарасомъ, а во̂йскови̂ слуги кинулися на передмѣски̂ села, добувати деревинъ; порозвалювали тамъ хаты, побрали зъ нихъ дерево и почали мостити мосты. Отакимъ робомъ по̂дкотили до мѣста близько гарматы, котрыхъ прямо ледомъ не можна було везти, бо лѣдъ бы ще не выдержавъ. Почали метати на мѣсто бомбы и гранаты, а пѣхотинцѣ ринулися на приступъ. Остряне щиро по̂дпомагали козако̂въ и гуртомъ во̂дбилися во̂дъ приступу; але польски̂ бомбы таки справили свою справу. Опо̂вночи рознѣсся по мѣсту шумъ и галасъ: то втѣкала зъ Остра москов- ска залога, котра була не велика. Король обѣцявъ Острянамъ помилованє, абы вони взялися достачати во̂йску провізію.

Тутъ во̂йскова рада прирадила, що бъ дати во̂йску спочинокъ и перестояти наступившу страшенну холоднечу. Жовнѣро̂въ на зимо̂влю розвели на кватырѣ: король закватырувавъ на передмѣстѣ въ хатинѣ, котру прихапцемъ єму збудували: съ королемъ було два полки тѣлохранителѣвъ и прислужники єго. Отъ въ такому становищѣ Поляки справляли ро̂здвяни̂ свята.

Тымъ часомъ другу частину во̂йска, по̂дъ урядомъ , вырядили на бо̂къ во̂дъ Остра приводити до поко̂рливости королю городы и мѣсточка. До пристали полковники Богунъ и Гуляницкій съ правобережными козаками. Выряженый Тележиньскій добувъ Роменъ. Роменцѣ выпустили зъ мѣста на задню браму московскихъ ратнико̂въ и сами̂ зъ ними помандрували, а житла свои покинули пусткою ворогови. Тележиньскій звелѣвъ збирати по околицѣ провізію и фуражь. Слѣдомъ за Ромномъ почали коритися Полякамъ и инши̂ городы и мѣсточка. Переважно здавалися вони Богунови тымъ, що имя сего Богданового сподвижника ще шанувалося и славилося мѣжь украиньскимъ народомъ. По деякихъ мѣсточкахъ Украинцѣ не то̂лько переходили по̂дъ руку короля, а навѣть и сами̂ приставали до Богунового во̂йска. Одно лишень мѣсточко Монастырище уперто не по̂ддавалося Полякамъ: жовнѣры єго зруйнували. Монастырчанъ и тутешнихъ козако̂въ пово̂ддавано Татарамъ въ полонъ. Коли Поляки въ одному кутку брали и руйнували украиньски̂ мѣсточка, въ другому квітувалися Украинцѣ съ Поляками: козацки̂ ватаги нападали и безъ перервы тревожили польскихъ жовнѣро̂въ, котри̂ кватырували бо̂ля Остра. Розжившись на ясиръ Татаре покинули Поляко̂въ, повѣвши за собою цѣлыми натовпами полоненыхъ Украинцѣвъ: даремне силкувався король задержати солтано̂въ подарунками. „Мы вже й такъ доволѣ запомагали, во̂дповѣдали солтаны. На втѣху Полякамъ оденъ мурза именемъ хана обѣцявъ, що небавомъ на помо̂чь до нихъ прибуде нова орда. Стративши своихъ спо̂льнико̂въ-Татаръ, король мусивъ кликнути до себе козацкого гетьмана Тетеру зъ во̂йскомъ, яке лишилося на правому боцѣ Днѣпра. Разомъ съ тымъ во̂нъ по̂славъ приказъ и до литовского во̂йска, що бъ воно приходило до королѣвского, абы гуртомъ ити на неприятеля. По̂сля ро̂здвяныхъ святъ король рѣшивъ не гаятися бо̂льшь и прямувати въ саму Московщину.

Першими днями сѣчня 1664 р. король Янъ Казимиръ, а за нимъ и во̂йска єго, вырушивъ зъ Остра. Поляки обминули Нѣжинъ, не во̂дважившись добувати єго, бо мѣсто було добре окрѣпленымъ и сидѣла въ нему чимала залога. Поляки звернули на Олишевку. Тымъ часомъ Богунъ добувъ Борзну, де на той часъ перебувавъ лубеньскій полковникъ. Борзна передалася безъ суперечки, самъ полковникъ лубеньскій згодився покоритися королю. Гетьманъ Тетера, йдучи по приказу короля злучитися съ королѣвскимъ во̂йскомъ, переходивъ черезъ Прилуку и Ичню.

На дорозѣ королѣвскому во̂йску стояло на березѣ Десны мѣсточко Салтыкова-Дѣвиця. Польска лѣтопись оповѣдає, що се мѣсточко було кубломъ всякихъ волоцюгъ, котри̂ перебивалися зъ грабованя. Паграбоване въ ро̂жныхъ мѣстахъ чуже добро вони звозили въ С. Дѣвицю и тутъ або спродавали єго, або вымѣнювали. Мѣсточко було обгороджене палями и обнесене валомъ; стоявъ тутъ и замокъ, зъ виду наче по̂вмѣсяця. Съ трохъ боко̂въ мѣсточко по̂дперезувала Десна, котра не замерзала и за великои холоднечи, бо на днѣ єи въ глибинѣ струмѣло богацько криниць. Надъ мѣсточкомъ и замкомъ орудувавъ якійсь Донець на призвище Трикачь. Дѣвичане прирадили собѣ уперто оборонятися; а на случай, коли вже нѣякимъ робомъ не спроможуться оборонитися, такъ выготовили потрѣбни̂ речи на спасенє. Вони потопили въ воду поромы, проти того мѣсця, зво̂дко̂ля мусѣли прийти Поляки: вони сподѣвалися, коли треба буде, такъ повытягають поромы и спасуться на нихъ во̂дъ Поляко̂въ. Одначе ся засторога имъ самымъ нашкодила.

Королѣвскій сурмачь, по̂дъѣхавши до мѣсцевого валу, гукнувъ:

„Салтыкова-Дѣвиця! ты повинна покоритися єго величеству королю, своєму законному державцю!“

На се зъ валу во̂дповѣдали:

„Салтикова Дѣвиця належить не до короля, а до царя!“

Король вырядивъ вдруге сурмача съ тымъ самымъ вымаганємъ.

Козаки на сей разъ во̂дповѣдали выстрѣлами зъ смиго̂вниць (старини̂ гарматы мурови̂).

Тодѣ король звелѣвъ ити приступомъ. Було вже по̂дъ вечѣръ. Заревли гарматы: дымъ розо̂слався хмарою, котра заступила дняный свѣтъ; бомбы и гранаты посыпалися на мѣсточко; пѣхотинцѣ полѣзли на валы. Козаки могуче стояли и хоробро во̂дбивалися; пѣхота рушила назадъ. За тымъ козаки сами зробили три вылазы, оденъ у слѣдъ другому. Почало смеркатися. Пѣхотинцѣ ще разъ вдарилися на приступъ: попередъ себе покотили вони заставки съ колоды, котри̂ захищали ихъ во̂дъ козацкихъ куль. Не було вдачи и симъ разомъ; козаки прогнали приступъ.

Но̂чь вже вкрыла землю. Бо̂й не стихавъ. Въ той часъ, якъ козаки билися на вылазѣ, польски̂ во̂йскови̂ слуги кинулися на другій бо̂къ мѣсточка шукати броду, та несподѣвано знайшли потоплени̂ поромы. Слуги зрозумѣли, до чого ся рѣчь и заразъ взялися роскопувати греблю. Вода шугонула черезъ прокопане мѣсце, поромы повыплывали съ по̂дъ воды. Жовнѣры заразъ на поромы, по̂дплыли до дубового чистоколу, котрый стоявъ замковою горожею, та й вдарилися рубати палѣ сокирами. Въ замку кро̂мъ жѣноцтва и дѣтей нѣкого не було: козаки були на вылазѣ и сдодѣвалися, що семьѣ ихъ будуть цѣлкомъ безпечными въ замку. Боронити замокъ не було кому: польски̂ жовнѣры натовпомъ кинулись на него и вдарили таранами, що бъ швидше зруйнувати муры. Козаки довѣдавшись про се, покинули вылазъ и прожогомъ пустилися до замку, та запо̂зно вже було! козацкимъ семямъ не було спасеня.

„Згода! милосердя!“ гукали козаки.

Поляки обѣцяли милосердє, коли здадуться. Козаки во̂дчинили имъ браму и положили зброю.

„Нема вамъ милосердя!“ заспѣвали имъ тодѣ Поляки. Озвѣрени̂ и пяни̂ съ побѣды жовнѣры, лютували середъ темнои ночи; вони помордували и старыхъ и малыхъ, и мужчинъ и жѣноцтво; въ по̂тьмахъ вони й сами̂ не бачили, кого мордують. „Се по̂мста за нашихъ брато̂въ!“ гукали жовнѣры: уперта Дѣвиця! ось ну, теперь выведи во̂йсковый танокъ. Пропала твоя краса! пропали твои вборы. Замѣсць весѣля справляй свои похороны“.

Жовнѣры такъ обезглуздѣли во̂дъ крови, що не можна було зупинити ихъ, а якійсь капітанъ було загадався енерґічно зупинити жовнѣро̂въ, такъ вони й єго скалѣчили. Близько десяти тысячѣвъ людей обохъ поло̂въ ро̂жного вѣку занѣвечено въ отсѣй люто̂й рѣзанинѣ. Ватажка знайшли мертвого съ прострѣленымъ горломъ. Инакше оповѣдає украиньска лѣтопись про добуванє Поляками Салтыковои-Дѣвицѣ: вона повѣдає, що Поляки выперли Украинцѣвъ зъ мѣсточка въ замокъ и добували єго приступомъ ко̂лька днѣвъ: Украинцѣ, запевнившись, що имъ нема спасеня; прохали у Поляко̂въ помилованя. Поляки обѣцяли, та не додержали своєи обѣтницѣ. Добувши , Поляки рушили на Сосницю. По дорозѣ злапали десь „языко̂въ“ и довѣдалися во̂дъ нихъ, що въ Сосницѣ перебувають московски̂ по̂сланцѣ, котри̂ привезли во̂дъ царя 30 великихъ возо̂въ, навантаженыхъ гро̂шми, призначеными на платню козакамъ. Понявши вѣру въ отсю байку, Поляки по̂дступили до Сосницѣ. По свому звычаю Поляки першь усего вмовляли здатися. На той часъ сотника въ Сосницѣ не трапилося, во̂нъ бувъ у Березному. Сосницки̂ козаки спостерегли, що ихъ така омаль, що не встояти имъ проти неприятеля и згодилися. Поляки найбо̂льшь пильнували до̂братися до тыхъ Москалѣвъ, що привезли грошѣ возами. Сосничане выдали имъ Москалѣвъ, котри̂ були переѣздомъ черезъ Сосницю. Москалѣ запевняли, що жадныхъ грошей у нихъ не було, а навпаки вони за гро̂шми простують у Кієвъ, де зложени̂ податки зо̂брани̂ зъ Украинцѣвъ на царя. Москалѣвъ почали пекти огнемъ; але й на огни вони нѣчого бо̂льшь не вызнали, додали лишень, мабуть що бъ помѣтити Поляко̂въ, що вступъ польского во̂йска въ московску державу наробивъ переполоху въ Москвѣ. Поляки заковали Москалѣвъ и держали ихъ по̂дъ вартою. Тодѣ жь таки злапали козацкихъ гонцѣвъ, выряженыхъ Бруховецкимъ зъ Батурина до царя въ Москву; сихъ покарали на смерть, яко зраднико̂въ; бо Поляки всѣхъ Украинцѣвъ вважали не яко чужинцѣвъ-неприятелѣвъ, а за польскихъ по̂дданко̂въ ворохобнико̂въ.

Зъ Сосницѣ король зъ во̂йскомъ рушивъ на Нови̂ Млыны; мѣсточко не окрѣплене було, тымъ-то воно й не спротивлялося. Польске во̂йско перейшло черезъ мѣсточко и затаборувало за цариною, понапинавши катряги и розвѣвши огнѣ. Канцлєръ Пражмовскій вѣзъ важни̂, паперы и велику силу дорогоцѣнностей и заночувавъ не въ таборѣ, а въ самому мѣсточку. Про се довѣдався конотопскій сотникъ Нужный: користуючись зъ довгои зимовои ночи, во̂нъ съ козаками прибѣгъ въ Нови̂-Млыны и напавъ на Поляко̂въ. Пражмовскій трохи-трохи не вскочивъ въ полонъ: козаки забрали чимало дорогоцѣнностей; срѣбну королѣвску посуду до столу; всѣ канцлєрови̂ паперы и навѣть срѣбный канцлѣрскій каламаръ.

У короля була спершу думка йти на Батуринъ; де перебувавъ тодѣ зъ головными козацкими силами гетьманъ Бруховецкій. Вырядили спершу розвѣдчико̂въ, що бъ запевнитися, въ Батуринѣ. Розвѣдчики, вернувшися, донесли, що въ Батуринѣ фортеца доволѣ мо̂цна, добути єѣ трудно; людей у Бруховецкого сила и що козаки не по̂дпустили розвѣдчико̂въ до хуторо̂въ, котри̂ навкруги Батурина. По тако̂й звѣстцѣ король залишивъ думку добувати Батуринъ и рушивъ далѣ на по̂вно̂чь.

Тымъ часомъ литовскій гетьманъ Сапѣга зъ литовскимъ же полевымъ гетьманомъ Пацомъ простували до короля. Бо̂ля Бряньска, московске во̂йско по̂дъ проводомъ князя Борятиньского, зупинило имъ путь. Виникъ бо̂й, але ско̂нчився безъ рѣшучои переваги на той, або на другій бо̂къ. Въ Путивлѣ стоявъ тодѣ князь Куракинъ; до него вѣвъ во̂йско князь Яко̂въ Черкаскій и си̂ московски̂ воєводы замѣрялися не по̂дпустити, що бъ во̂йско пристало до королѣвского. Король, прочувши проте, взявъ зъ во̂йскомъ на Путивль. Князь Черкаскій не во̂дважився на бо̂й и во̂до̂йшовъ лѣсами, а король не по̂шовъ добувати Путивля; бо єму було переказано, що туды прийшло нове московске во̂йско. Король взявъ на Новгородъ-Сѣверскій и во̂дто̂ля рушивъ на Глухо̂въ.

Не доходячи ко̂лько верстовъ (кільометро̂въ) до Глухова, король затаборувавъ и вырядивъ до мѣста розвѣдчико̂въ. Обложенцѣ прогнали розвѣдчико̂въ, котри̂, одначе, поспѣли полонити ко̂лькохъ чоловѣко̂въ; си̂ повѣдали, що Глухо̂вцѣ чекають великои силы Москалѣвъ, що бъ поповнити залогу. Полякамъ треба було попередити сподѣвану силу. Король вырядивъ на приступъ съ пѣхотинцями и гарматниками, а самъ сидѣвъ у таборѣ.

Въ Глуховѣ були козаки глухо̂вскои сотнѣ по̂дъ урядомъ Дворецкого; та зъ околиць поприходили люде въ облогу. Бувъ ще тамъ и старшій урядникъ, генеральный судія Животовскій; була й залога зъ московскихъ ратнико̂въ по̂дъ урядомъ Аврама Лопухина. Мѣсто по̂дперѣзували валы въ двѣ лавы и два ровы. Глухо̂вски̂ козаки наладжували, що треба було, и выготовлялися битися зъ ворогомъ, хочь єго й бо̂льше и хочь во̂нъ сильнѣйшій. Не дати Полякамъ Глухова була важна рѣчь: доля Глухова кермувала дальшимъ поворотомъ во̂йны. Добудуть Поляки Глухо̂въ, тодѣ имъ не запереченый шляхъ въ саму Московщину. Тымъ-то для московскои справы користнымъ було зупинити Поляко̂въ по̂дъ Глуховомъ доти, доки зъ Батурина вырушать Бруховецкій и Ромодановскій и нападуть на королѣвске во̂йско зъ боку. Коли бъ Поляки обминули Глухо̂въ, такъ якъ Батуринъ, такъ могли бъ вельми спустошити царски̂ селитьбы въ Московщинѣ.

першь усего заво̂звавъ Глухо̂вцѣвъ на доброво̂льцу здачу. Глухо̂вцѣ во̂дмовили. Тодѣ рушивъ на приступъ. Съ трехъ боко̂въ палили по Глухову. Проти входу, що звався „водяною брамою“ Поляки прихапцемъ насыпали копець, постановили на нѣмъ гарматы и метнули бомбами и гранатами, а пѣхотинцѣ кинулися зъ другого боку на валъ, съ третёго боку наступали охочи̂, та „люзьна челядь“. Одначе гарматы не шкодили Глухову, бо копець по̂дъ нихъ Поляки насыпали вельми далеко во̂дъ мѣста. Глухо̂вцѣ хоробро во̂дбили приступъ зъ обохъ боко̂въ, не вважаючи на те, що польски̂ вояки билися зъ великою во̂двагою, и оденъ другого выкликавъ до поєдинку, коли хто погорджавъ єго, поспѣшаючи на приступъ. Прогнавши приступъ, козаки сами̂ зробили вылазъ и нашкодили ворогамъ своими ручными самопалами.