Read here

Нариси з історії революції на Кубані

Павло Сулятицький · 1926 · Free in the US

65,699 words · about 4 h 36 min to read

Period artwork: Interior of the Bodleian Library, 1845
About this edition

Free in the US: this text is in the public domain in the United States; it may still be in copyright elsewhere.

Licence: PD-US · Wikisource licence template(s) on the work: {{pd-auto}}. Text and transcription from uk Wikisource by Wikisource contributors (transcription licensed CC BY-SA 4.0; contributors: https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Нариси_з_історії_революції_на_Кубані&action=history). · Wikisource contributors

Text from Wikisource and set out for reading on screen; no words of the book are rewritten or summarized. How RedLectern is built

About this book

Author
Павло Сулятицький
Language
Ukrainian
Published
1926
Length
65,699 words · about 4 h 36 min
Sections
11 reader sections
Text
Digital text
Rights
Public domain in the United States

 

Contents (11)

Continue:

Front matter

УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ ГРОМАДОЗНАВСТВА В ПРАЗІ.

INSTITUT UKRAINIEN DE SOCIOLOGIE À PRAGUE.

Р. SOULATYTZKY: ESSAIS DE L'HISTOIRE DE LA RÉVOLUTION EN KOUBAN.

Від Видавництва

Від Видавництва.

Маючи метою подавати в світ «Матеріяли до історії Української Революції», Видавництво Інституту Громадознавства на цей раз випускає «Нариси з історії революції на Кубані», про що в українській суспільно-політичній літературі досі нічого опубліковано не було. Про Велику Україну маються нариси П. Христюка (4 томи), про Галичину — книга проф. М. Лозинського — називаємо більш помітні праці, — а про Кубань праця П. М. Сулятицького є, здається, перша українською мовою. Таким чином, на українському суспільно-політичному овиді є вже матеріяли про революційний рух майже на всіх наших землях.

Вагу і мету видавання матеріялів до історії української революції не треба узасаднювати — це справа ясна, бо треба передовсім зазначити необхідність збірання матеріялів, доки вони ще не зникли.

Тому Видавництво Інституту Громадознавства постановило, в залежності від матеріяльних засобів, випускати й далі «Матеріяли» включаючи в них, як історичні, політичні, соціологічні описи подій, так і ріжні збірки документів, а також спомини й учасників революції. Мемуарна література українська так бідна, що Видавництво має старатися ріжними засобами сприяти написанню і виданню мемуарів з політичного й революційного укр. життя.

Розуміється, вся література, що до історії революції, не може не носити певного відбитку суб'єктивного світогляду авторів, а тому Видавництво, випускаючи «Матеріяли», не висловлює цим ні чиєї думки, не дає ніякої офіціяльної апробати, і за свої твори відповідають тільки автори їх.

Цим шляхом Видавництво звертається до всіх тих осіб нашого громадянства, що брали ту чи иншу участь у визвольній боротьбі, з проханням про виготовлення матеріялів до історії цієї боротьби чи в формі збірок документів, чи окремих монографій, чи споминів і т. п. — і представлення їх Видавництву. Видавництво застерігає що єдиним критерієм при визначенні праць до друку є їх літературні чи історичні вартості, а також хоч відносна об'єктивність, — партійно-політичні та класові переконання авторів залишаються на боці.

Передмова

ПЕРЕДМОВА.

Приступаючи до праці, автор поклав був собі завданням зібрати і подати читачеві можливо більше матеріялу з історії революції на Кубані. Умови для досягнення цієї мети були весь час несприятливі. Під рукою не було багатьох важливих документів, і дістати їх з причин було не можливо. Це иноді приводило до думки припинити працю, і якщо цього не зроблено, то лише з переконання її конечности навіть в недовершеному вигляді.

Сучасне молоде покоління, що буде творити майбутнє, мусить знати минуле, бо в ньому коріння будучого; мусить не тільки власним досвідом, а й за прикладом своїх попередників доходити того, як і чого не слід робити, і навпаки. Про кубанські події хоча написано вже досить багато, але майже виключно росіянами, і крім того, серед цієї літератури, за винятком книжки п. Покровського Г. «Деникинщина» (Берлін, 1923), немає ні однієї праці, що більш-менш систематично освітлювала б історію Кубані останніх років.

Дуже брак хоча б епізодичних праць і споминів кубанських політичних і громадських діячів, котрі з ріжних причин досі майже нічого не опублікували. Тому автор мусів використовувати иноді особисті спогади і усні оповідання де-кого з бравших участь в тих чи инших подіях.

Це, а також і те, що події, яких доводиться торкатися, ще не покрилися порохом не то що століть, а навіть десятирічь; що вони ось-ось минулися, і безпосередні і посередні наслідки і впливи їх сучасники бачуть і відчувають иноді дуже болісно, — не може, звичайно, гарантувати абсолютної безсторонности. Можливі помилки в опису і розумінні тих чи инших діячів, подій, вчинків, але від них ніхто не забезпечений в подібних умовах. В кожному разі, автор совісно намагався правдиво викласти зібраний ним матеріял і зробити з нього відповідні логічні висновки, часом, може, й не зовсім приємні. Можливо, що є факти і документи, котрі ці висновки змінили б істотно, але, на жаль, і не з власної вини він їх не знає.

Якщо ця праця викличе істотні зауваження, оголошення відповідних фактів і документів і тим спричиниться до всебічного висвітлення революційної доби на Кубані; а це дасть можливість комусь иншому — може на підставі того ж принципу, що минуле вчить, чого і як не слід робити, — написати ліпшу працю про Край, якому автор віддав кращі свої роки і сили, то своє завдання вона виконає.

Для повнішого і яснішого зрозуміння подій автор вважав необхідним стисло торкнутися дореволюційного минулого Кубані. Тут йому довелося стрінутися з тими ж перешкодами, про які сказано вище. Тому, хто захотів би глибше простудіювати це минуле, де-яка література, крім зазначеної в примітках, подається далі (ст. 66).

Всім, хто допомогав ласкаво авторові в виготовленні цієї праці (хто пером, хто книжкою чи документом, хто оповіданням, хто вказівкою, хто терпеливим вислуханням і читанням первітних чернеток), він складає свою сердечну подяку, не перелічуючи всіх зокрема, бо в сучасних умовах нашого життя, така подяка може потягти за собою і яку-небудь неприємність для того, кому дякують.

Цей мотив відпадає, що до організацій і установ, і тому автор

А. з почуттям глибокої вдячности згадує бувший Український Громадський Комітет в Ч. С. Р., що свого часу уділенням літературно-наукової стипендії дав йому фізичну можливість перевести більшу частину праці;

Б. і щиро дякує:

1. Союзові Українських Народніх Товариств м. Нью-Йорку, що започаткував матеріяльну допомогу в справі друку;

2. Українському Інституту Громадознавства в Празі, що теж прийшов на поміч в цій справі з матеріяльного боку, а також дав праці своє ім'я, під яким вже вийшла одна книжка про Кубань п. Івасюка І.;

3. і Українському Громад. Видав. Фондові, що технічно перевів справу друку.

The opening of the book is shown; the full text loads in the reader.

Loading the full text…