Розмови про виховання дитини

Front matter

[136.7(023)].

„ДИТИНА ТА ЇЇ ВИХОВАННЯ“ Педагогічна Бібліотека Видавництва „Час“.

№ 1.

I. Що таке виховання дитини

Людина нарождається малою й безсилою. Вона потрібує сили. Очі її не бачуть, вуха не чують, і їх треба розвинути. Народжається вона не розуміючи світу, і їй потрібний розум. Без- помішність, безпорадність її такі, що коли-б батьки не допомогли їй, то вона мусіла-б загинути. Все, що робиться дорослими, аби виросла з неї здорова, чуйна, розумна людина, і називається вихованням.

На допомогу батькам в справі виховання іде сама природа. Дитина росте, починає сама вставати, лазити, ходити, бігати. Очі її починають взнавати речі, вуха чути і відріжняти звуки, і все тіло стає чуйним.

Природа діє в ній внутрішнє. Дитина силою цієї природи формується поступово в людину. Вона починає розуміти речі і їх взаємини. Починає розуміти себе посеред оточуючого світу речей.

Живучи між людей в громаді, вона виростає суспільною особою або, як кажуть, соціальною. Вона здобуває звички поводитися з людьми і сама підпадає вимогам громади.

На обовязках батьків лежить не заважати дитині вільно й природно розвиватися. Не відривати штучно її від світу речей і не заважати нормальному росту її тіла і розуму.

Природнім оточенням народженної людини є родина. Тут не тільки вона дістає потрібне здорове живлення, але тут вона знаходить той соціальний осередок, в якому вона завше має певне місце як член невеличкої громади.

В родині вона здобуває той досвід, без якого не можна виходити на житьовий кон. Разом з родиною вона привчається спільно виносити всякі лиха й пригоди, жити радістю й горем родини. В ній визріває людина — громадянин.

Родина природньо без особливої шкоди для дитини навчає її умінню жити і використовувати життя не тільки для себе, але і для инших. Вона привчає працювати для всіх і на користь їх.

І коли буває инше, коли дитина в родині здобуває розуміння свого набування окреме від загального добра родини, то в цьому винні батьки. Дитина в родинному оточенні так легко підпадає його поглядам, так переконується його вчинками, що звикає лише діяти так, як це робилося в родинному оточенні.

Значіння родини для всього світогляду й поводження надзвичайно важне. Ми це всі добре знаємо, бо коли що висловлюємо про людину, то посилаємся на родину: „вона дитина чесних, хазяїновитих або працьовитих батьків“ або „це відома сім'я злодіїв або сім'я п'яниць, лодирів“ і т. ин. Визначаючи людину, ми посилаємся на її родину, в якій вона зросла і викохалась. „Яке коріння, таке й насіння“, — каже народнє прислів'я.

Жити це не значить дихати, — це значить діяти, користуватися своїми органами почуття, здібностями, всіми частинами своєї істоти. І не той більше жив, хто багато налічує років, а той, хто більше відчув життя. „Иншого ховають столітнім дідом, а він вмер з самого народження“, — каже один філософ.

На батьків, на вихователів кладеться обовязок виховати дитину чуйною до всякого вияву життя. Уміти відчувати його. Розуміти речі, їх взаємини, знаходити в них те, що підтримує її життя, дає їй зміст і радість існування.

Виховання полягає не в тому, щоб охоронити дитину від всяких пригод. Це менш за все потрібно їй. Так виховувалися раніш паничі, білоручки, не здатні до боротьби з життям. Навпаки, треба виховати так, щоб дорослою вона уміла зберегти себе підчас лиха, підчас тяжких пригод; щоб ні достатки, ні злидні не підбили на погане. Щоб і в тому й другому випадку вона високо тримала свою назву людини і не зігнулася під тягарем тяжких умов.

Ми живемо в часи, коли не тільки за ціле покоління міняється людське життя, але роки вносять зміни в нього. Неспокійний людський дух наших часів вимагає не менш рухливу людину, яка уміла-б не тільки відчувати потреби часу, але й брати безпосередню участь в ньому. Не лякалася-б ціх змін, а сміливо йшла крок в крок з суспільством.

Тому вже в дитинстві вона повинна відчути потребу в діяльности, потребу жити разом і одними думками й бажаннями суспільства.

Все висловлене показує нам, що виховання людини — складна і тяжка річ. А беручи на увагу, що ми виховуємо молоде творче покоління, воно робиться ще тяжчим. Ми, батьки й вихователі, відповідаємо за наше майбутнє. І ця відповідальність покладає на нас величезне завдання. Залишатися далі такими-ж байдужими до виховання це значить робити свідомо злочин перед майбутнім, перед щастям дитини.

І так, велика покладена відповідальність за діти на батьків, що народили їх. Але не менш велика відповідальність і на тих, хто може допомогти в цій справі батькам своїм словом, своїми порадами, своєю працею.

І коли ми не зуміємо виховати молоде покоління, то в цьому будуть винні всі. Чому так? А про це докладніш ми скажемо далі.

II

В попередньому ми сказали, що у вихованні допомогає природа. Вона діє в дитині незалежно від людського втручання. Дитина росте й розвивається згідно своїм природнім силам. Вона немовлятком, не розуміючи ще світу, одними рухами здобуває знання про світ. Вона робить рухи не переймаючи, а по спадщині: в день народження уміє ссати, уміє кричати, здібна рухати язиком, ногами й руками і т. и.

Вона робить це ніби по приказу якоїсь життьової сили, яка діє в ній незалежно її волі і поза її розумом.

Далі розвиток кожної дитини їде своїм шляхом. Одна так, друга інак: одна росте дрібненькою й непомітно, друга тягнеться як стеблина. І вигляд всього тіла ріжний у кожної дитини.

Дитина на дитину ріжних родин менш подібні, ніж батьки и діти. Діти ростуть і розвиваються так, як росли й розвивалися їх батьки. По дітях пізнають батьків. Свої властивости дитина отримала від своїх батьків. Батьки передали їм частину себе. Ця передача переходить з покоління в покоління. Тільки ми це не завше помічаємо. А це справді є, і зібрано багато фактів, які свідчать про силу і сталість спадковости.

Помічено, що від хворих людей їде хворе покоління. Причім у нащадків не тільки приймається хвороба батька і передається дальніщому поколінню, а часами з'являються й инші хвороби.

Так, наприклад, від одного глухонімого вже в шостому поколінні з 22 дітей було 3 глухонімих, 3 божевильних, 5 ідіотів, 2 слабоумних, решта були з ріжними хибами иншого характеру.

Оскільки спадковість утримує властивости батьків, це стверджує цілий рядок досліджувань над шлюбами хворих. Так, 35 шлюбів слабоумних дали покоління в 142 душі, і всі слабоумні. Уявим далі, що ці слабоумні матимуть нащадків, які по закону спадковости матимуть дітей слабих на розум (і це безумовно так), то народнє прислів'я цілком справджується: „Поганому роду нема переводу“.

Візьмемо пьянство. З'явище остільки звичайне, що п'яниця не вважається хворою людиною. Але, по-перше, ця схильність часто-густо буває спадковою ії передається від покоління до покоління; по-друге, діти п'яниць, коли не в першому, то другому або трет'ому поколінні з'являються на світ з духовними або тілесними хворобами. Горілка взагалі шкодлива для нащадків. Діти, зароджені під час, коли батьки були п'яні, народжуються слабоумними або ідіотами.

Сталість передачі властивостей людей ми бачимо часом наочно, наприклад, в родинах шістопалих: діти або унуки народжуються з шістю пальцями на руці або на нозі.

Вчені спостерігали цілі покоління волосатих людей або вкритих лускою. Діти, унуки і дальніщі нащадки мали цю властивість на протязі цілого роду.

Ця риса спадковости остільки ясна, що коли в працьовитій родині з'являється лодирь або в чесній — злодій, а також в злодійкуватій родині чесний, то кажуть, що то є „виродок“.

Загальний закон спадковости инший раз ніби не виправдується, і від, скажемо, п'яниці-батька народжуються діти неп'ющі. Але це буває тому, що спадковість матері, яка не п'яниця, сильніща за батьківську, і тоді діти ідуть по лінії здорового роду. Проте це ще не означає, що спадковість батька не виявиться в другому або третьому поколінні. Словом, так або инакше, але на ріст і розвиток дитини безумовно має вплив спадковість, яка міцно тримає в своїх пазурах всі покоління.

Які-ж висновки ми можемо зробити зі всього висловленого?

Вияснивши значіння стану здоров'я батьків для покоління, ми повинні сказати, що дитина вибірає батьків. Що це означає? Всякий, хто хоче одружитися, цеб-то мати дітей, то перш за все повинен знати, якими батько і мати повинні бути, щоб народити здорову дитину. І тільки той, хто може дати здорове покоління, і може стати до шлюбу.

Оскільки це правдиво, свідчить те, що де-які народи витворили закон, що всякий, хто хоче одружитися, мусить мати свідоцтво від лікаря, що він здоровий. Без цього свідоцтва не може бути шлюбу.

І це цілком доцільно, коли ми подивимся на ту байдужість людскости до свого покоління. Хворі, слабоумні, сухотні, сліпи, глухоніми, німі, п'яниці і т. ин. женяться, мають дітей і розмножують без кінця хворих, слабоумних, ідіотів, калік і т. ин. І в цьому жваву участь беруть батьки, що наплодили оціх хворих і калік. Батько не задумається над тим, які будуть його унуки від його слабоумного, придурковатого сина, він знає, що для його сем'і потрібна робітниця, і він жене сина. Може теж не на розум- ніщій або і цілком хворій людині, і пішов рід придуркуватих, непотрібних і шкідливих людей.

Діти вибірають батьків, — це потрібно засвоїти нам. Бо сила спадковости сильніща за виховання. Правда, слабоумних і навіть ідіотів можна виховати остільки, що вони зможуть хоч не шкодити людськості, але творчости, набування культурних цінностей для працюючого народу вони не зможуть дати.

Ми цим закінчуємо розгляд спадковости так, як вона виявляється в поколіннях. В слідуючій розмові ми торкнемося тих причин, які сприяють її розвитку в дитині.

III. Оточення й спадковість

Умови й осередок, при яких дитина була зароджена, народилася й була вихована, мають дуже велике значіння для неї. В попередньому ми вже зазначили, як певні особливости роду передаються нащадкам. Але треба підкреслити, що сила спадковости не для кожної ластивости постійна, — не кожна з них передається від покоління до покоління незмінно. На них можуть впливати умови й оточення.

Так, коли ми візьмемо сухоти, п'янство, моральну роспусту і т. ин., то на спадковість можуть впливати ті умови, при яких буде жити, рости й розвиватись дитина. Тут на силу спадковости може впливати виховання, цеб-то сума впливів оточуючого життя на всю істоту дитини. Коли, скажемо, самогон або горілка і те життя, яке сполучено з п'янством, будуть оточувати людину з дитинства; коли вона не тільки буде бачити це, але й сама брати участь, цеб-то пити самогон, то спадковість прокинеться в ній з надзвичайною силою. Те-ж саме можна сказати й відносно моральної роспусти. Діти повій робляться повіями. Діти злодіїв ідуть шляхом батьків. Оточення приголомшує в дитині зерна добра і викохує зерна зла.

Все залежить від батьків, які обставляють життя дітей і або виховувають в них все найкраще або найгірше. Не знати цього ті, хто став батьком або матіркою, не повинні. Вони мусять знати, до чого ведуть дитину, до чого вони призводять її душу.

І не можна посилатися на те, що людина вродилася такою. Що вона здобула як спадщину і добро і зло, це так, але коли зло в ній росквітло пишним цвітом, то цьому винні батьки.

І все від нашої темряви, нашого нерозуміння дитини і того, що на неї може впливати гарно, а що погано. Від дітей, особливо малих, не криються ні з чим. „Воно ще дурненьке і нічого не розуміє“, тому нема чого критися з своїми поганими вчинками.

Я знав батька, який, напиваючись горілкою, з ножем ганявся за жінкою, від поганої лайки хата гуділа, і діти, ховаючись по кутках, дріжали від кожного його вигуку. Єдиний його десяти років син не боявся батька. Він накидувався з такою-ж поганою лайкою на нього, віднімав ножа і, погрожуючи цим ножем, примушував його лягти й спати. Разом з сином вони п'ють горілку, разом вигукують соромницькі пісні. Син росте і стає подібним своєму батькові. Не треба бути пророком, щоб сказати, на що чекає такого нащадка майбутнє. Слабість і безсилля народженої дитини вимагає постійної любови і упертих турбот, а особливо самовихованости батьків. І не знаєш, що важливіше — чи любов, чи уміння скласти відповідні й потрібні для немовлятка умови. Перше природнє нам. Любов до дитини спадкова, а вихованість наша є здобуток від життя, вона складається з наших властивостей і нашого розуму. Коли ми виховані остільки, що кожний наш крок обміркований, кожний рух доцільний, кожний вчинок розрахований і скерований на добро, тоді нам легко і вільно скласти потрібне оточення для гарного виховання дитини. Коли-ж ми не володіємо собою; коли ми різкі в своїх вчинках і нестримані в діях, краще тоді відмовитись від виховання дитини. Любов не поможе. Ми поганим зразком будемо для неї і не будемо знати, куди поведемо її. А скільки таких батьків є між нами! Вони самі потрібують того, щоб їх виховувати, вони ще самі діти, тільки погані.

Дитина подібна воску в наших теплих руках, подібна глині, з якої можна зробити те, що нам потрібно. Надати ті форми їй, які ми хочемо. Але лише форми, бо змісту її природи ми змінити не можемо.

Але не кожний береться за те, щоб ліпити навіть горшки. Для цього потрібна наука. А за виховання дітей беруться всі, кому вийшли законні роки. Сліпі знають, що вони темні. А тут сліпі вважають себе зрячими. І від того так багато лиха на землі.

Плекання душі рівноцінне плеканню тіла. Але тіло ми бачимо; а душі ні. Душу треба виучувати, душу треба спостерігати і на тому будувати виховання. Душа не обмежується тільки тим, що їй дають, вона зі всього бере те, що їй подобається і виявляється вона у вчинках і діях.

Все, що її оточує, все залишає на ній свої сліди, все в ній відбивається. Тому так обережно треба ходити біля неї, так плекати її. В душі нашій живе одночасно звірь і людина. І в залежности від того, на що вплине більше оточення, те й буде з дитини.

Так, оточення може збудити в людині і зле і добре, і сила його надзвичайно велика. Але не одна родина оточує її, і суспільство бере в цьому участь своїм політичним і соціальним життям. І чим більше нерівности ми здибуємо в ньому, тим більше приводів для хисткої моралі дитини. Багатство і злидні, непрацюючі й працюючі, пани і раби, воля й неволя — це все те, що сприяє вихованню заздрости, ворожнечі, насильства, злодійства і крові, ріки крові!

І коли кращі люди прагнуть повного урівнення всіх і працею і достатками, то в цьому заховано жагуче бажання досягти повного щастя на землі. Скласти такі умови, де-б найменше було страждань і де-б роспускалась і квітла радістю й добром людина, і щоб нарешті зло було знищено на землі.

А це можна лише дружнею працею, дружніми зусиллями скласти такі умови, при яких присипалось би в дитині звіряче й зле і росло й виховувалось одне добре, гарне, людське!

IV

Виховання дитини мусить грунтоватися на природніх властивостях людського організму. Без виховання цих властивостей вона не тільки не могла-б пристосуваться до обставин і оточення, але взагалі позбавилась можливости боротися за існування в дальнішому. До таких властивостей треба в першу чергу віднести переймання. Від дорослих дитина переймає поводження, рухи, звички, які визначають її чемну або нечемну вихованність.

Дитина копіює особисті ознаки дорослих, які у них досить виразно виявляються. Вона зауважує їх, спостерігає, занотовує і виявляє їх в рухах, діях і вчинках. Маніри батьків відбиваються в дітях. Придивіться до гри дітей, до їх поводження з иншими — з людьми, тваринами, речами; в них батьки спізнають себе: батько в сині, а матір в дочці. Не дивуйтесь своїм дітям, що вони злі, непокірні, брехливі, роздратовані: діти — дзеркало ваше.

Спочатку діти повторюють все майже несвідомо, а потім приєднується міркування. І проходе довгий час, коли дитина відріжнить думку від дії і почне зтримувати себе в своїх вчинках і поводженні.

Остання риса надає особливу силу і значіння перейманню в перші роки життя дитини. Зовнішнє виявлення оточення вабить її з неодбивною силою.

Мій знайомий робив такий дослід: він, сидючи в одній кімнаті з хлопчиком 4-х років, хитав головою довгий час. Спочатку хлопчикові від цього з'явища було смішно, а потім він починав і сам це робити. Це-ж саме він пророблював з ріжними рухами, і хлопчик через який час робив ці рухи.

Але в таких рухах не бувало доцільности, і то дитина їх повторювала. Коли-ж наші рухи й дії сполучені з певним поводженням, з певною метою, то діти це переймають просто й природньо, як необхідне і доцільне.

Діти, граючись в господиню або господаря, не тільки копіюють всі рухи дорослих, але вживають тіж фрази й вислови, які вони чули при тому або иншому поводженні. Вони ласкають або карають своїх ляльок, одягають і роздягають, кормлять, поють так, як це роблять з ними дорослі або їх батьки.

Дослідники над дітьми свідчать, що вже 3½ місяців дитина здібна переймати рухи. Але треба гадати, що змагання до переймання рухів починається ще раніш. Тільки в цей час дитина остільки ще не уміє володіти своїми органами, що ій це не вдається зробити. Звичайне белькотання немовлятка є не що инше, як змагання повторити ті звуки мови, які навколо вона чує.

Треба гадати (і це певне так), що з перших днів народження дитина внутрішнє накопичує в собі прагнення до тих або инших рухів під впливом того, що її оточує. Біля колиски визріває майбутня людина. Це треба запамятати тим, хто родить і виховує дітей.

Перші переймання дитини є відбиток рухів і поводження того зразка, який завше перед очима. Вона занотовує все, що бачить в цьому зразку. Разом з діями зростають образи й ідеї, які можуть воскресати в її пам'яти, коли вона побачить щось подібне, або по низці инших дій припаде зробити й те, що сполучене з цими образами.

Вся сума таких звичних дій стають сталими й незміненими остільки, що коли дитина попадає у инше оточення, инші життьові умови, вона зберігає їх чистоту й певність. Ця здібність охороняє людину від впливу инших, надає характерні риси, відокрем- люючи її від загалу. Нарід від народу відріжняється в силу того, що дитина живе в певному оточенні. Окрім спадковости, яка міцно тримає цілі раси й народи в їх особливостях, виховання рідного осередку зміцнює їх силу сумою певних впливів, властивих данному народу. Мандрівники по Туреччині свідчать, що ті українські села, які пішли з українських родин, що переселились туди кільки століть попереду, понині зберігли чистоту мови, побуту, поводжень, властивих нашому народу. Те-ж саме ми спостерігаємо в німецьких колоніях, грецьких, молдавських і російських селах на Україні.

Останнє вимагає того, щоб в період дитинства, в вік, коли складаються звичні рухи, дії й поводження, зразки, які прищеплюють людині ті або инші звички, були відповідні нашим найкращим бажанням, людським бажанням.

Діла й настрії тих людей, що оточують дитину з перших років життя дитини, стають завше її зразком. Погане й гарне, шкідливе й корисне переймається нею від батьків і дорослих, і потім це стає тим, чим керується в житті своєму людина. Батьки не помічають сили свого впливу на дітей, на утворення їх характеру. А вплив їх надзвичайний. І нема на кого скаржитись, коли дитина з'явиться двійником батька або матері. Вони також не тільки народили, але й виховали своїми рухами, діями, вчиниками, поводженням.

І хочеться сказати, чуючи скарги батьків на дітей: Не скаржтесь, бо на себе скаржетесь. А замість того, щоб карати дітей, відкатували-б попереду себе за те, що не вміли бути гарним зразком дитині. Вона-ж винна може тим, що мала вуха, якими чула, мала очі, якими бачила, мала чуйну душу, в якій відбивався весь світ, а з ним і ви добрі й злі, роздратовані й лагідні, ласкаві й караючі, гнівливі й смирні, хазяїновиті й нехазяїновиті, охайні й брудні, чесні й нечесні, зо всією своєю чистотою й брудом — всі ви, горді собою батьки, відбилися в ній. Але хто її в цьому обвинуватить? І нема чого скаржитись, бо на себе скаржетесь!

V. Вплив оточення на переймання

Всилення тих або инших рухів і дій іде через оточення, яке відограє значну ролю в житті дитини. Це всилення іде по-за її свідомістю. Принатурюючись до оточення, вона підпадає його впливам, підлягає невільно його владі. Дитина — раб оточення. Воно, пригнічуючи волю дитини, її почуття, охоплює й опановує її істотою.

Як часто нині чуєш скарги вчителів на те, що діти все тягнуть, що лежить несхованим. Ми пережили часи сваволі й безкарности. І на дітях цей стан оточення відбився надзвичайно, як відгук на звуки в найчуйнішому музичному струменті. На всяку зміну в оточенні дитина відразу відгукується своїми вчинками й поводженням, своїми діями.

Під час світової війни наші діти гралися в війну. Під час революції — в барікади і боротьбу двох світів. Арешти, розстріли, сваволя знайшли відбиток в грах і поводженні дитини. Я бачив, як діти 4—5 років гралися в чекистів. Озброєні палочками замість револьверів і рушниць, вони робили суворі обличчя і, націлюючись на свого товариша, вигукували: „Не з міста! Пах!“ і нещасна жертва падала на траву і т. д.

Всиленню підпадають і дорослі, але в них воно діє слабіще. Дорослі мають більше сили волі, щоб утриматися від такого всилення. Дитина-ж ще надто має слабу волю, щоб не відгукуватися на те, що діється навкруги.

В випадках поганого впливу оточення ні кари, ні накази, ні словесні поради не поможуть. Тут тільки одне доцільне, це змінити життьові умови. Скаржаться на те, що діти курять, п'ють горілку, лаються, брешуть, А хіба діти винні, що навколо них курять, піячать, лаються, брешуть, ворогують, нищать один одного? Вони повторюють те, що бачуть. Иншого зразка у них немає і вони не можуть бути иншими, бо иншого не знають. А чого не знаєш, не бачиш, того й зробити не можеш.

Пригадую шістьнадцятирічного злодія-юнака. Він вбив крамаря й крамариху з метою їх пограбувати. Син середняка. І не злидні підбили його на це страшне діло. Він дійшов до нього під впливом родинного оточення. Почалось воно з того, що йому наказували спіймати чуже курча або курку, які забігли до іхнього обістя. Курку їли й хвалили хлопця. Потім він залазив в чужі льохи з товаришем, і мати ложкою ділила награбований смалець, масло, сметану і т. ин, Далі, виростаючи, поширювалась і його діяльність. Батько й мати не стримували його, а навпаки роз'ятрювали його душу порадами й участю. Кінчилось тим, що невинна дитина несла одна всю кару за провину батьків.

Є країни, де вже це зрозуміли. І там існують карні закони, по яких батьки відповідають за вчинки своїх дітей. Яка сила батьків була-б покарана у нас, коли-б такий закон існував!

Оскільки відбивається на дітях оточення, досить порівняти дітей робітників і панів, дітей села й міста.

Живучи в ріжних життьових умовах, вони мають цілком инші звички, дії, світогляди. Це ніби дві чужі одна одній особи. Всі вони народилися одним шматочком тіла людського, але оточання й умови зробили їх тим, чим вони є у кожної верстви суспільства.

Не малу ролю у всиленні відограє товариство та товаришування. Діти прагнуть до гуртування і засновують ріжні таємні товариста, які часто мають шкідливу мету: крадіжки, гри в карти, ріжні погані звички.

Останнє безумовно батьки й вихователі повинні знати. Коли ви хочете справді вести дитину до справжнього виховання, ви не повинні бути байдужими до того, з ким товаришує дитина, якими гуртками захоплюється. Ви повинні знати, хто і що впливає на неї. Товариство одноліток буває сильніще за вплив дорослих.

І коли ви бачите, що ваша дитина почала сперичатися з вами або, як грубо висловлюються, „огризатися“, то причини цьому треба шукати зовні, в товаришах (звичайно, коли ви самі, не даєте до цього приводу). І чим менше родина дає задоволнення дитині, тим сильніще вона лине до товаришів. З родин, в яких немає радости, життьової бадьорости, жвавої цікавої праці, діти біжать на вулицю і кидаються в обійми вулишної сваволі, вулишних інтересів, вулишного життя.

Здібність дитини втілювати те, що дає ій світ речей, що її оточує, лежить в природі самовиховання, самоудосконалення. Без цієї здібности людина не могла-б розвиватися. Ця здібність примушує дитину шукати дій. Ознайомившись з одним, вона шукає нового, від цього до слідуючого. І так як по щаблях дитина підвищується в своєму розвитку. Але її недосвідченність, її слабі сили і неуміння керувати своїми рухами, діями ставить конечну потребу допомоги дорослих.

Дитина все хоче знати, все відчути, все пережити. І це повинні скористати батьки й вихователі. Вони повинні скласти такі умови, при яких діти з найменшою шкодою для себе зможуть пройти тяжкий шлях підготовки до життя. Все потрібне їм вони здобудуть від нас. І це потрібно зробити, а инакше дитина буде шукати цього зовні. І не ганьбіть її потім, коли шукання приведуть її до поганого й шкодливого.

Не підбивайте дитину на зле своїми вчинками, своїм поводженням. Більше розумної чуйности до бажань її, побільше уваги до її потреб. Не чекайте, поки вона прийде до вас, ідіть ви до неї. Думайте про неї завше, а не тільки тоді, коли вона своїм вчинком нагадає про себе, Не будьте тим божевільним, який, побачивши у своїх колін свого сина, запитав: А ти хто такий? — Я-ж ваш син Петрусь. — Син? Петрусь? Так, так… Був, був… Так це ти, мій Петрусь! І він охопив голову сина і, обливаючись слізьми, цілував його. І потім раптом відштовхнув від себе: О, ні, ти не син мій! Ти гадюка! І поніс.

От такі є й батьки. Як божевільні вони тільки инколи пізнають в дитині свою дитину. То катують,то пестять, то клянуть, то голублять. І тим призводять її до вчинків, від яких батьки доходять до роспачу до божевілля.

Я знаю одну матір, яка благала смерти, аби не бачити своєї покаліченої її вихованням доньки. І коли ця донька хотіла її задушити своїми руками, мати вважала це найвищою й справедливою карою для себе.

Таку свідомість матері я здибав тільки один раз. А бачив я таких матірок сотні й тисячі!

VI. Значіння діяльности в розвитку дитини

Здібність переймання грунтується на рухові й діяльности дитини. Дитина змагається зміцнити й удосконалити свій організм рухальними працюваннями. Вона бігає, плигає, плаває, перекидається, співає, вигукує і цокотить без кінця. І тільки ніч та втома звалюють її в ліжко. Але прокинувшись вона знову в русі, в діяльности.

У жвавої здорової дитини все горить в руках: то порве, то розіб'є, то повалить, там зачепиться й роспанахає собі сорочину або штанці, то підніме галас і вереск, то раптом зникне і вже відгукується на городі, в леваді, на вулиці. Про все їй треба знати, про все довідатись. В русі вона живе, в русі вона здобуває знання, в русі вона розвивається і пізнає світ.

Треба дивуватись тій силі природи, яка так безупинно діє в дитині. Безупинно штовхає її до нових і нових переживань, до нових і нових працювань її тіла. Дитина мусить діяти, мусить рухатись, щоб пізнати речі та їх взаємовідносини. Людина, яка в дитинстві не рухалась, не мала дитинства. І не правдиві ті батьки, що забороняють дітям бути шумливими, рухливими, бути дітьми.

Між діяльністю нашого тіла і розумовою є внутрішній звязок і залежність. Кожний образ має свій рухальний бік. Коли ми говоримо про яку-небудь річь, то ми собі уявляємо її такою, якою її бачили або яку відчули нашим тілом. Цукор, сіль, кислоту, олію, масло ми уявляємо лише тоді, коли пробуємо; біле, зелене, червоне — коли побачимо; гаряче, холодне, тепле — коли відчуємо; високе, низьке, середне, товсте, тонке, гостре, тупе — коли дослідемо руками. І всі ці знання сполучені з нашими рухами, вільними або невільними. Вони занотовують їх властивості своїми зовнішніми органами й своїми рухами. Далеко, близько, вгору, вниз, вліво, вправо, назад — все це ті розуміння, які здобуваються власним досвідом. Бігати, сидіти, стати, лягти, пити, плювати, бити, скакати — знову все те, чого без руху, без переживань не пізнаєш. І далі все, що дитина знає, то те пройшло через її органи почуття, через рух і діяльність всього організма.

Дитина вивчує світ через свою діяльність. Для ясности й повноти розуміння вона повинна відчути все тілом. Того вимагає її природа. І буде надто шкодливо пригнічувати розвиток її наказами не рухатися. Розум її від того не зможе вільно й буйним квітом розцвіти, він завчасно зав'яне, ослабне і загубить здібність і можливість удосконалюватись. Від чого страждатиме вся її істота, весь розвій її організму.

Діти селянина й робітника в кращих умовах, ніж діти инших верств нашого суспільства. В селянських родинах дитина дуже рано бере участь в праці своїх батьків. Вона граючись повторює працю батьків; граючись пропонує свої послуги батькам. І батьки охоче дають їм посильну працю. І дитина зростає в праці, в русі, в діяльности. Дитина тесляра, коваля, бондаря і т. ин. крутиться в майстерні батька і змагається поруч з ним щось робити, використовуючи приступні їй струменти.

Инша річ в верствах не робітничих, — тут немає для дитини здорового прикладу, немає тої природньої можливости через переймання рухатися й діяти. Дитина весь час повинна щось вигадувати, аби не сидіти. Батьки безсилі весь час щось давати для праці дитині. І тому вигадки її обмежені лише одним шумом, галасом, зойком, сміхом і т. ин. Все це гарно, але не доцільно. Дітям корисно, щоб одне приходило на зміну другому — весілля й радість, як вибух здоров'я змінювався на працю й доцільно скеровані на добро рухи. „Вихованець мусить працювати, — каже один визначний педагог, — як селянин, а міркувати як філософ, щоб не стати подібним до дикуна“.

Спочатку рухи дитини бувають не свідомі. Але при повторенні цих рухів вони доходять до свідомости. І дитина може робити доцільні рухи. І вона навчається їх задержувати, коли того потрібуватиме необхідність. Радість від перемоги своїх невільних рухів є початок волі. І чим більше матиме дитина випадків до стримання й скеровання рухів, тим швидче й вільніше вона набуватиме потрібні їй звички, а з ним пристосовання до умов життя і розуміння світу.

Як часто ми, дорослі, знервовані й роздратовані життям, не можемо переносити спокійно, що дитина ніби безцільно стукає, гупає, вигукує, махає. Ми гримаємо на неї: „Залиш, і тобі не набридло ото гупати?“ Звичайно, ні. Дитина цим вивчує світ, вона пізнає його міць, його властивости, його силу. Навіть немовлятко, що стукає по столі і тарільці ложкою, робить це для вивчення світу. Один батько порахував, скільки разів таке немовлятко відкривало й закривало кришку цукерниці. Він налічив 83 рази. Для нас, дорослих, це дурненьке, безцільне бавлення, для дитини-ж це вивчення світу речей. І так завше і всюди, де є діти. Це той природній, може надто довгий, але єдиний приступний шлях для розвитку дитячої свідомости.

Разом з поширенням досвідів через рух і діяльність дитина поділяє свої рухи, відокремлює їх від инших, звязує їх з певними переживаннями і тим набуває все більше й більше звичок, розумінь і знаннів.

Дитинство як у тварини, так і у людини наповнено безліччу рухів і діяльности. Вона силою своєї природи ніби спішить використати цей період, щоб набратися більше досвіду і знаннів, щоб підготовитись до вступу в суспільство дорослих.

І справді, найбільш всяких знаннів про світ ми здобуваємо в дитинстві.

Тільки всі ці знання ніби складаються в шуфляду, з якої ми беремо те, що нам потрібно дорослими.

„Три чверті всіх знаннів, — каже філософ Л. Толстой, — я здобув до п'яти років“, В дитинстві складаються наші соціальні, політичні світогляди. В дитинстві ми навчаємся своїм взаємовідносинам з речами й людьми. І чим більше в дитинстві руху, діяльности, тим більше й наших розумінь.

Не ганьбіть, не шпетіть, не карайте дитину за її рухливість. Дитина в рухові живе, зростає в ній людина. Дайте волю їй бути дитиною!

VII. Рух і діяльність та знання дитини

Дитина спочатку повторює, копіює дії дорослих, поки сама не навчиться їх самостійно виконувати, поки не здобуде звичок. Потім, коли вона здобуде досить зручности і досить знаннів, вона залишає повторювати. Вона складає ці міцні й ясні образи скарбницю духовних придбань, щоб потім при потребі черпати з неї ці розуміння. Образи та ідеї, які пройшли через рух і дії, вільно й легко воскресають під впливом почуттьових вражінь, знайомих дітям з попереднього життя.