Узбережжя ріки Уборти

Front matter

— Труди Фізично-Математичного Відділу — вип. 4

Акад. ПАВЛО ТУТКОВСЬКИЙ |

З друкарні Вид-ва „Червоний Шлях“

I. Гідрологічний опис ріки Уборти

I. Гідрологічний опис ріки Уборти.

§ 1. Ріка (за старовини ) ще досі дуже мало досліджена з гідрологічного боку і відомості про неї (навіть топографічні) неточні і суперечливі. (Див. в доданому списі літератури Сташиц, № 85, стор. 116; Бахтурин, № 3, стор. 87–89; Витенгейм, № 94, стор. 193; Зябловський, № 12, т. VI, стор. 338, 360, 370; Сташиц, № 86, під № 115; Штукенберг, № 89, т. III, стор. 331; Осовський, № 33, стор. 181–182, 259, 263–264, 308–309; Бобровський, № 4, стор. 260; Гіжицький, № 79. мапа; Руссов, № 36, стор. 165; Надеждин, № 30, стор. 52; Столпянський, № 39, стор. 71, 85, 155, 157–158, 166; Зеленський, № 10, стор. 123, 127, 204–205; Труди № 45, стор. 5; Пам. кн., № 35, ч. I, стор. 23; ч. II, стор. 83–85; Хорошевський, № 70, стор. 351, 357 і № 76, стор. 80–81; польський географічний словник, № 84, т. XII, стор. 411; Забелин, № 10, стор. 14, 63; Ястремський, № 73, стор. 13, 17, 18; Толмачев, № 44, стор. 3–4, 25, 39–41; Максимович, № 26, стор. 340; Оппоків, № 31, стор. 26; Жилинський, № 9, стор. 10, 18, 20, 100–113, 185, 205–211, 335, 350–351, 475–476, 491, 501–506 і атлас, табл. 3, 5, 25, 32; Семенов, № 37, т. IX, стор. 271, 546; Ласкарев, № 24, стор. 312–314; Тутковський, № 49, стор. 408–409; № 48, стор. 328–329, 369–371, 422–425, 428–430, 459, 472, 474, 479–480; № 50, стор. 489; № 52, стор. 23, 31, 60, 170, 171, 182, 231, 235–240, 249, 319; № 46; № 54, стор. 83, під. № 21; № 57, стор. 67; № 58, стор. 18, 38–41, 53, 65, 67, 70, 72, 93; № 64, стор. 96, 153, 170–171; № 66, стор. 22, 23, 33, 46; Большая Энциклопедія, т. 18, стр. 710). Ще 1845 року Гіжицький накреслив на своїй мапі на захід від долишньої течії ріки Уборти три величезних озера, що в дійсності не існують і не існували. Ще більш хитливими і неточними були до найновіших часів (до оголошення частини моїх дослідів) відомості про геологічну будову узбережжя ріки Уборти. Відомі дослідники великих просторів західньої України у першій половині XIX-го століття — Яковицький, Ейхвальд, Андржейовський, Рогович, Феофилактов, Барбот-де-Марні і инші — зовсім не зачепили своїми працями сточища цієї ріки. Унаслідок надзвичайно важкої приступности (краще сказати, — неприступности) дуже багатьох місцевостей на узбережжу ріки Уборти, на всіх геологічних мапах, які існують, межі розповсюдження різних геологічних утворів на узбережжу цієї ріки зазначені дуже неправильно і проблематично. Тому, маючи на увазі значну наукову і практичну вагу і цікавість вивчення цієї країни, я вважаю за своєчасне і потрібне оголосити цілком усі давно (з 1907 року) виготувані до друку наслідки моїх докладних дослідів в убережжу р. Уборти.

§ 2. Джерело або верхів'я ріки Уборти знаходиться у Звягільському повіті на Волині, недалечко на південний захід від села Андріївичів або Ондріївичів (див. Зеленський, № 11, стор. 204; Толмачев, № 44, стор. 39; № 49, стор. 408), на північ від гори Лисячої, серед болотяної луки „Великі Гали“, на абсолютній висоті 92,6 сажня (№ 9) стор. 10; на трьохверстовій військово-топографічній мапі джерело ріки Уборти неправильно зазначене на захід від села Непізнаничів). Це джерело знаходиться в обсягу розвитку кристалічних порід, що виступають тут у виді високих і гарних банюватих горбів. Гирло ріки Уборти до ріки Прип'яти знаходиться на віддаленні біля одної верстви нижче села Моїсіївичів, на абсолютній висоті 53,6 сажня (№ 9, стор. 10 і 185; № 54, стор. 83, під № 21), отже повна височина спаду ріки Уборти складає 39,4 сажня.

§ 3. Довжина течії ріки Уборти визначається різними авторами різно. Штукенберг зазначав її 240 верстов (№ 89, т. III, стор. 381). З слів Зеленського, „що-до довжини ріки Уборти, то відомості незгідні між собою; з офіційних джерел нам відомо, що Уборть має довжину 145 верстов і є сплавна на 100 верстов; але здається, що справедливіша відомість Штукенберга; у межах Минщини ріка Уборть має довжину 90 верстов“ (№ 11, стор. 204). Згідно з Хорошевським довжина ріки Уборти від містечка Емильчина до гирла досягає тільки 185 верстов (№ 76, стор. 81). Толмачев вираховує, що довжина ріки Уборти у межах Волини є 134 верстви (№ 44, стор. 39–40). Згідно з відомостями західньої експедиції для висушування болот, уся довжина цієї ріки є 235 верстов (№ 9, стор. 205). Усі наведені цифри без сумніву менші від дійсности. Згідно з дуже докладними помірами, що я їх виконав на відповідних аркушах трьохверствової військово-топографічної мапи, уся довжина ріки Уборти складає 266 верстов, що з них 162 верстви, або 60,9% припадає на повіти Звягільський и Овруцький Волини (до гирла річки Блучина) і 104 верстви або 39,1 % на Минщину (Мозирський повіт).

§ 4. Згідно з Хорошевським, спад ріки Уборти складає 7 дюймів на одну верству (№ 76, стор. 81), звідки вираховується пересічний похил 0,000166; згідно з вирахунками західньої експедиції для болот, пересічний похил цієї ріки є двічі більший і рівний 0,00033 (№ 9, стор. 20, 185 і 205). Згідно з моїми вирахунками, при повному спаді 39,4 сажня, спад на одну верству для ріки Уборти є рівний 0,1481 саж. і пересічний похил виносить 0,000296 (№ 54, стор. 83, під № 21), себ-то складає 89,75% похилу, вирахуваного західньою експедицією для болот.

Часткові похили ріки Уборти мають геологічну вагу з огляду на перетин цією рікою межі розповсюдження кристалічних порід; тому я докладно вирахував ці часткові похили на підставі відомостей, що їх зібрала експедиція для висушування поліських болот; ці часткові похили показані у наступній таблиці (віддалення показані на підставі помірів, що їх я зробив на аркушах трьохверствової військово-топографічної мапи дуже докладно, але ці числа не цілком точні для пунктів, що зазначені під №№ 2, 5, 8 і 21, унаслідок невиразности положення деяких точок нівелювання західньої експедиції, — див. № 9, стор. 10 і 185):

№ | Віддалення від верхів'я. Верстов. | . | Абсол. височина. | Різниці абсол. височин. | Різниці віддалень. | Спад на 1 верству. | Похил.

1 | 0 | 93,0 | — | — | — | —

2 | 21 | 88,9 | 4,1 | 21 | 0,195 | 0,000380

3 | 48 | 84,5 | 4,4 | 27 | 0,163 | 0,000326

4 | 65 | 81,6 | 2,9 | 17 | 0,170 | 0,000340

5 | 70 | 81,0 | 0,6 | 5 | 0,120 | 0,000240

6 | 77 | 80,3 | 0,7 | 7 | 0,100 | 0,000200

7 | 85 | 78,5 | 1,8 | 8 | 0,225 | 0,000450

8 | 90 | 77,1 | 1,4 | 5 | 0,280 | 0,000560

9 | 105 | 75,1 | 2,0 | 15 | 0,133 | 0,000266

10 | 116 | 73,2 | 1,9 | 11 | 0,172 | 0,000344

11 | 123 | 72,3 | 0,9 | 7 | 0,128 | 0,000256

12 | 128 | 71,6 | 0,7 | 5 | 0,140 | 0,000280

13 | 135 | 71,2 | 0,4 | 7 | 0,057 | 0,000114

14 | 164 | 64,8 | 6,4 | 29 | 0,220 | 0,000440

15 | 170 | 64,2 | 0,6 | 6 | 0,100 | 0,000200

16 | 180 | 63,9 | 0,3 | 10 | 0,030 | 0,000060

17 | 200 | 63,3 | 0,6 | 20 | 0,030 | 0,000060

18 | 210 | 62,5 | 0,8 | 10 | 0,080 | 0,000160

19 | 215 | 61,0 | 0,6 | 5 | 0,120 | 0,000240

20 | 248 | 55,6 | 6,3 | 33 | 0,190 | 0,000380

21 | 266 | 53,6 | 2,0 | 18 | 0,111 | 0,000222

style="padding-left:5em" | |39,4 | 266 | 0,148 | — | 0,000296

Як видко з цієї таблиці, найбільші похили спостерегаються у межах гранітового обсягу — біля села Рудні Бистрої і Олевська (див. далі), а далі кидаються у вічі різкі коливання похилів (майже у чотири рази) на північній межі гранітового обсягу — між селами Хочином та Милашевичами; тут на віддаленні 29 верстов відбивається вплив стримкого схилу кристалічних порід на межі їх розповсюдження. Найменші похили помічаються на початку обсягу, що лежить далі на північ від межі розповсюдження кристалічних порід; далі похили знову поступово зростають і поблизу гирла вони приблизно такі самі, як похили у верхів'ях ріки.

§ 5. Ширина і глибина ріки Уборти розмірно невеликі. До містечка Емильчина і ширина, і глибина ріки малі; біля Емильчина ширина ріки досягає 7,5 метрів, а глибина до 1,5 метра (але подекуди існують тут ями на дні ріки до 4 метрів завглибшки). Нижче села Зубковичів ширина ріки доходить до 85–100 метрів, а глибина — до 6,5 метрів, але незрідка трапляються і мілини. Площа живого перетину ріки, згідно з відомостями західньої експедиції для висушування болот, коливається у різних місцях від 0,796 до 15,66 квадр. сажнів, пересічна швидкість течії — від 0,049 до 0,234 сажня на секунду, а витрата води — від 0,077 до 3,058 кубічного сажня на секунду (Жилинський, № 9, стор. 350; згідно з Хорошевським, швидкість течії ріки Уборти — до 1 стопи, або 0,14 сажня на секунду, а дебит ріки — до 1,2 куб. сажня на секунду, № 76, стор. 81). Площа сточища ріки Уборти рівна 4990 квадратових верстов, в тому числі болот біля 1050 квадр. верстов, або біля 21% площи (№ 9, стор. 20 і 335). Загальний напрям течії ріки Уборти від її джерела до м. Емильчина — на північ, далі до села Гамарні — на північний захід, від села Гамарні до села Хочина — на північний схід, від села Хочина до хутора Флерова — на північ, від хут. Флерова до села Осинця — майже по широті (з заходу на схід) від села Осинця до гирла — знову на північний схід. Течія ріки у багатьох дуже викрутаста; віддалення між верхів'ями та гирлом по прямій лінії є тільки 140 верстов, себ-то майже удвоє (в 1,9 рази) коротше ніж повна довжина ріки (266 верстов).

§ 6. Характер долини ріки Уборти, хоч вона уся протікає у межах оснівного зандрового краєвиду, неоднаковий тому, що горішня течія її належить до гранітового часткового краєвиду (див. № 66, стор. 21–28 і 46–50). Вже Зеленський зазначає, що з початку ріка Уборть тече „у вузькій долині, що має вигляд яру“, а на межі Мозирського повіту ця долина поширюється і „губиться у болотах“ (№ 11, стор. 204). Толмачев зараховує ріку Уборть до числа рік з глибокими долинами, бистрою течією і характером „гірських“ рік (№ 44, стор. 3–4), але цю саму ріку біля межі Минщини і далі в Мозирському повіті він зараховує до „зародкових“ рік (№ 44, стор. 25); неправильність цього тернину була вже зазначена мною в иншому місці (№ 68, ст. 13). Згідно з Жилинським, ріка Уборть „бере початок в місцевості горбу- ватого характеру, але швидко її заплавина заболочується і заховує цей характер на усьому дальшому свойому просторі; на деякому віддаленні від її берегів існують обширі болота, особливо на північ від гирла річки Перги“ (№ 9, стор. 185). Існування каньйону у частині горішньої течії і у середній течії ріки Уборти виразно зазначено в моїх працях (№ 48, стор. 479). Відносна височина берегів ріки різна по різних місцях і буде докладно показана далі. Взагалі береги ріки Уборти високі у межах розповсюдження кристалічних порід і різко знижуються по-за межами площі розповсюдження кристалічних порід, а нижче села Лельчиців стають дуже низовинними до самого гирла. Таким чином можно сказати, що до урочища Кривульки або до хутора Борового Млинка ріка Уборть має характер рік гранітового часткового краєвиду (див. № 66, стор. 49), а далі — характер рік зандрового краєвиду (тамже, стор. 22–23).

§ 7. Похили узбережжя ріки Уборти взагалі незначні; наприклад біля перетину цієї ріки Київо-Ковельською залізницею похил східнього або правого її узбережжя, згідно з моїми вирахунками, не перевищує пересічно величини 0,002; похил лівого (західнього) узбережжя є трохи стримкіший і досягає пересічно 0,0064 (№ 48, ст. 328–329).

Дно ріки Уборти буває здебільшого піскуватим, подекуди кам'янистим, зрідка буває вкрите мулом (№ 44, стор. 40–41). По моїх спостереженнях на бродах ріки Уборти в межах гранітового краєвиду дно ріки найчастіше буває вкрите грубою жорствою, — продуктами звітрювання і розмивання граніта. Підчас водопілля рівень ріки Уборти в середній її течії підвищується пересічно на 4,87 метра (№ 48, ст. 480), а по деяких місцях до 6,5 метра (№ 44, стор. 40); у долішній течії ріки весняні води затоплюють обширі частини низовинного узбережжя і сумежні великі болота.

Згідно з історичними відомостями, регуляційні праці і розчищання мілин та „корчів“ у долішній частині ріки Уборти переводилися ще наприкінці 18-го століття (1789 року, — див. № 11, стор. 123). Наприкінці минулого 19-го століття у сточищі ріки Уборти збудовано сітку каналів західньою експедицією для висушування болот (№ 9, стор. 491–494, 501–506).

Для докладного геологічного і геоморфологічного опису узбережжя ріки Уборти найбільш зручним являється поділити її течію на дві частині: 1) від верхів'їв до південної околиці села Копища (обсяг розповсюдження кристалічних порід) і 2) від краю обсягу кристалічних порід до гирла.

III. Загальні геологічні і геоморфологічні висновки

III. .

§ 434. Як видко з численного фактичного матеріялу, що описаний докладно на попередніх сторінках, в тій цікавій і майже цілком невідомій перед моїми працями обширій країні, що є сточищем ріки Уборти, я з великими труднощами вишукав і знайшов чимало різноманітних та важливих геологічних і геоморфологічних об'єктів та явищ, що їх я простежив по можливості в усіх напрямках. Коли детально порівняти та зіставити цей фактичний матеріял і розподілити його по певних геологічних і геоморфологічних категоріях, то можна дійти до деяких досить цікавих узагальнень і висновків, — з такого порівняння й зіставлення встають перед нами нові наукові загальні картини, що варті уваги. У дальшому для такого порівняння й зіставлення з наведеного фактичного матеріялу узято виключно тільки ціл- ком певні, безсумнівні факти, що зібрані і перевірені моїми власними дослідами та спостереженнями, і залишено зовсім на боці усі непевні, сумнівні дані літературні та дані розпитові (переказані), що їх не було можливости перевірити на місцях моїми власними дослідами та спостереженнями.

Найбільша увага присвячена тут фактам і явищам геологічним; що-ж до фактів і явищ геоморфологічних, то більшість їх була вже узагальнена й досить докладно порівняна в раніше оголошеній моїй праці (№ 58 і початок 68); тому тут наведено лише деякі додаткові спеціяльні геоморфологічні висновки та узагальнення (переважно що до форм виступів різних геологічних порід). Так само з огляду на попереднє оголошення окремої праці моєї про гідрологічні особливості описуваного простору (№ 54), тут не наводяться гідрологічні висновки, окрім уваг про підземні води.

§ 435. Докладно описаний на попередніх сторінках фактичний геологічний матеріял природньо розподіляється перш за все на такі головні категорії, що я їх констатував у сточищі ріки Уборти:

1. Прастарі (архейські) масивні кристалічні породи.

2. Жилові кристалічні породи.

3. Вибухові (ефузивні) породи.

4. Породи групи кристалічних лупаків (гнейси).

5. Овруцький пісковик і його деривати (конгломерати).

6. Четвертинні передльодовикові (флювіогляціяльні) утвори.

7. Четвертинні льодовикові утвори (моренові і кінцево-моренові).

8. Четвертинні польодовикові утвори (лес і польодовикові піски з їх особливими формами накопичення — польодовиковими барханами).

9. Сучасні геологічні утвори (елювіяльні, делювіяльні і алювіяльні).

Окрім того, з наведеного фактичного геологічного матеріялу цікаво і потрібно відокремити і зіставити ще:

10. Сучасні геологічні явища.

11. Корисні для людини копалини і

12. Підземні води.

§ 436. З прастарих (архейських) масивних кристалічних порід у межах дослідженого і описаного тут простору зустрічено досить різноманітні . Усі вони мають типову зернясту структуру і загальний мінералогічний склад гранітів, себ-то збудовані з ортоклаза, кварца, незначної кількости плагіоклаза і лосняка або рогової свитні (амфібола); з них скалинці й кварц утворюють зернястий агрегат, що в ньому лосняки і амфібол порозкидані по різних напрямках. В залежності від загального забарвлення породи і додаткових мінералів (лосняка та амфібола) ці породи розпадаються на такі три головні відміни: а) сірі граніти (різних відтінків); б) червоні граніти (теж різних відтінків) і в) амфіболові граніти. Між цими відмінами існують різноманітні перехідні відміни, а кожна з головних трьох відмін утворює ще різні другорядні або часткові відміни в залежності від відтінку барви і різної зернястости (різного діяметра зернят). Усі ці різноманітні головні й другорядні відміни тісно сполучені між собою основними петрографічними властивостями, очевидними спільними рисами походження і однакового геологічного віку (архейського) та територіяльного розповсюдження (усі вони складають собою північно-східню закраїну великого Українського кристалічного кряжа і знаходяться саме на його північній межі); тому всі ці породи природньо зарахувати до одної групи або категорії, — до групи нормальних інтрузивних (глибинових) гранітових порід.

§ 437. Різноманітні (з відмінами: ясно-сірі, сірувато-білі, темно-сірі, червонувато-сірі, блакитнаво-сірі, дрібнозернясті, середньозернясті і грубозернясті) я знайшов у таких місцях описуваного простору: сіруватий грубозернястий граніт — на північний схід від села Ондрієвичів, на шляху до села Непізнаничів (§ 9), на захід і північний захід від села Ондрієвичів, в урочищу Хуторище і у горі Лисячій і на південь від села Ондрієвичів, в урочищу Вершина, у слободі Вірівці та в її північній околиці (§ 10, тут виступає подекуди порфіруватий граніт); сірий середньозернястий граніт — у слободі Аполонівці (§ 11); сірувато-білий граніт — між слободами Аполонівкою та Анжеліною (§ 12); ясно-сірий грубозернястий граніт — на схід від слободи Анжеліни (§ 13); ясно-сірий дрібнозернястий — у селі Мокляках і його південно-західній околиці (§ 16); сірий середньозернястий граніт — на південний захід від села Середи (§ 19) і на південно-східній закраїні села Королівки (§ 30); сірий дрібнозернястий граніт — на правому березі Уборти біля містечка Олевська і на його північній закраїні (§§ 71 і 72); ясно-сірий, дрібнозернястий і середньозернястий граніт — у каменярні на південь від станції Олевськ Київо-Ковальської залізниці (§ 74) і вздовж тої залізниці на 215-218 верствах (§ 76) та в околицях сіл Рудні Тепеницької і Тепениці (§ 77); сірий середньозернястий граніт — на 212-213 верствах Київо-Ковельської залізниці (§ 78) і в урочищу Лиса Гора (§§ 79-81); сірий дрібнозернястий граніт — на болоті Пояски (§ 83), на верствах 211 (§ 84), 206 (§ 87) і 205-ій (§ 88) Київо-Ковельської залізниці, а також на північ від містечка Олевська до гирла річки Лібожеди на правому березі Уборти і на північний схід від Олевська (§§ 89-90) та по берегах річки Лібожеди (§ 91); сірий дрібнозернястий і середньозернястий граніт — у селі Радовелі і в його околиці (§ 121) і у селі Рудні Радовельській (§ 122); сірий дрібнозернястий граніт — вздовж Київо-Ковельської залізниці на верствах 198-й (§ 125-126), 199-ій (§ 127), 200-203-ій до берега ріки Перги і до станції Рудні Радовельської (§§ 128, 129, 131), в урочищу Огнивель, на островах Хотельчині і Медвеже (§ 132), у селі Замисловичах (§ 135) і його околиці (§ 137) і на північно-західній закраїні села Рудні Озерянської (§ 146); сірий середньозернястий граніт — на захід від села Рудні Озерянської, — острови Хутір і Холм (§ 150); сірий дрібнозернястий граніт — на станції Пост Дровяний і навкруги (§ 156, — на 196-ій верстві Київо-Ковельської залізниці), на обох берегах ріки Перги від села Замисловицького Млина до її гирла, на порогах Шибельницькому і Старо-Млинському, в урочищах Минища, Каміння, Соківка, Закунів, Сідлач, Дубровиці і Заволочі (§ 165), від слободи Юстинбург до села Рудні Пержанської, на порогах Юстинбурзькому і Янків-Кутському, на берегах річки Ракитни (§ 167), біля села Рудні Пержанської, на порозі Пержансько-Рудянському (§ 168) і нижче села Рудні Пержанської до села Перги, поруч з амфіболовим гранітом (§ 169); далі на лівому узбережжю Уборти сірий дрібнозернястий граніт у південній частині села Підлубів {§ 215); ясно-сірий двохлосняковий граніт — на схід від села Малої Глумчі, у слободі Паралині (§ 221), на північ від цієї слободи в урочищу Жужлі або Цвітовці і Піз (§ 222) і на лівому березі річки Заровеня, в урочищу Залісся (§ 224); сірий дрібнозернястий граніт — нижче села Зубковичів (§ 229), по узбережжях річок Зольні, Золенки, Немильні, В'юнії, навкруги сіл Вонячої, Голишів, Рудні-Зольні, на болотах Горащів і Козява, в урочищах Воболоття і Розбійник, навкруги сіл Голишівського Майдана і Ондріївки, та в урочищу Каменецьке Поле (§ 238); сірий середньозернястий граніт — на обширому просторі в урочищу Кам'яний Бір (§ 234); червонувато-сірий і блакитнаво-сірий, середньозернястий і дрібнозернястий граніт — на лівому березі Уборти в містечку Олевську і далі на північ (§§ 257-258); сірий і бурий (від звітрювання), дрібнозернястий граніт — на захід від містечка Олевська, вздовж Київо-Ковельської залізниці, на 220-222 верствах (§§ 260, 261, 263); сірий дрібнозернястий граніт — вздовж усієї Біловиж-Собичинської залізниці (§ 267), на північ від містечка Олевська до села Сущанів (§ 259), вздовж річок Великої Глибокої, Радоробеля, Плишовки і Островка (§ 290), у селі Сущанах і його околиці (§§ 294-295) і в урочищу Савлуків Брід (§ 361).

Як видко з цього зіставлення, простір розповсюдження сірого граніта з його різними відмінами охоплює мало не усе узбережжя ріки Уборти геть до північної межі розповсюдження кристалічних порід, але з перервами, що зайняті иншими відмінами граніта або гнейсами, як описано далі (у місцях розвитку гнейсів граніт дуже ймовірно похований під гнейсом на глибині).

§ 438. Різні відміни (червоний, червонуватий, рожевий, брунатний, ясно-червонуватий, блідо-рожевий) я констатував у таких місцях описуваного узбережжя Уборти: червонуватий грубозернястий граніт — в околицях слободи Аполонівки, поруч з сірим гранітом (§ 11); червонуватий дрібнозернястий граніт — на південний захід від містечка Емильчина (§ 15); червоний середньозернястий граніт з малою кількістю амфібола — в містечку Емильчині (§21); брунатний середньозернястий і грубозернястий граніт — в урочищу Жалби на південь від села Янчі-Рудні (§§ 42-43) і далі на північ (§44); ясно-червонуватий, середньозернястий граніт — на південь від села Зуб- ковичів під гнейсом (§ 48); червоний середньозернястий граніт — на південь від урочища Манушки, між селами Зубковичами та Кишином (§ 53), у селі Кишині (§ 55), на схід від Кишина до слободи Риковки, села Болярки, до села Радовеля і на болоті Мікулан (§ 56); блідо-рожевий дрібнозернястий і середньозернястий граніт серед сірого граніта — на 212-ій верстві Київо-Ковельської залізниці за 7 верстов на схід від м. Олевська (§ 81); червонуватий середньозернястий граніт — на схід від урочища Довговахи (§ 105), в урочищу Обище на схід від села Сущанів (§ 106), навкруги села Жубровичів до сіл М'яколовичів, Білокоровичів і Радовеля (§ 120); червоний грубозернястий граніт — на північній закраїні урочища Хивина (§ 236) і почасти в урочищу Кам'яний Бір разом з сірим гранітом (§ 234; червоний дрібнозернястий граніт (з жилами порфірита) на лівому березі Уборти у слободі Лопатицькій (§ 240).

З цього зіставлення з'ясовується, що червоний граніт розповсюджений серед простору, що взагалі зайнятий сірим гранітом (геть аж до північної межі розповсюдження кристалічних порід) і є ймовірно місцевою (локальною) шлірового відміною сірого граніта, — продуктом місцевої диференціяції спільної первісної магми.

§ 439. (з його різними відмінами) констатований моїми дослідами у таких місцевостях описуваного узбережжя Уборти: темно-сірий середньозернястий амфіболовий граніт — на південний схід від села Сущанів, на південь від урочища Обища (§ 107) і далі на схід (§ 108), на Північ від села Рудні Сущанської Нової і далі геть до гирла ріки Перги та до правого берега Уборти (§ 113); червоний середньозернястий амфіболовий граніт — біля села Рудні Сіверянської, на 18-ій верстві Усовської залізниці, під Овруцьким пісковиком, поруч з сірим гранітом (§ 146), у селі Нерзі (§§ 170-І7І) і далі на схід і південний схід до урочища Жухнова (§ 172), на північ від села Перги (§ 183), навпроти села Рудні Хочинської (§ 185) і далі на схід; червоний грубозернястий амфіболовий граніт — в урочищу Дубищина і далі на схід (§ 187); червоний середньозернястий амфіболовий граніт — на північ від хутора Савонівки, у бархані (§ 189), далі на північ теж у бархані (і§ 190), далі на північ в урочищу Хомин Мох, у бархані (§ 191) і далі на північ в урочищу Лози, у бархані (§ 192); сірий дрібнозернястий амфіболовий граніт — на 141-ій верстві течії р. Уборти (§ 193), на північний схід звідси в оборі, у бархані (§ 194), на правому березі Уборти у бархані (§ 195), в урочищу Запруддя у бархані (§ 196), біля хутора Борового Млинка 197); сірий середньозернястий амфіболовий граніт в урочищу Кривульки, у бархані величезного комплекса (§ 208, найбільш північний виступ граніта по Уборті), навпроти села Рудні Сущанської Нової, в урочищу Ніжка на лівому березі Уборти (§ 307), в урочищу Барляни (§ 308), в урочищах Турок і Сошничок (§ 309), на південь від села Юрова (§ 309), у селі Юрові (§ 312) і на північ від цього села (§ 315); темно-червоний середньо- зернястий амфіболовий граніт — на північний захід від села Юрова в урочищу Мойлини, у бархані (§ 316), на півверстви на північ від попереднього (§ 317), в урочищах Клетно і Дубова Волока (§ 318), на північ до села Рудні Хочинської у чотирьох пунктах (§ 320), у селі Рудні Хочинській (§ 321) і на шляху до Хочина (§ 322).

З цього зіставлення видко, що амфіболовий граніт і своєю барвою, і своїм географічним розповсюдженням тісно сполучений з обома попереду описаними відмінами граніту; усі ці відміни треба розглядати, як шлірові (у великому маштабі) відміни або продукти диференціяції одної спільної магми. Зокрема амфіболовий граніт сполучений з иншими двома описаними відмінами граніту навіть своїм мінералогічним складом, бо амфібол трапляється і в сірому та червоному гранітах, яко другорядна складовина (див. вище).

§ 440. Цілком окрему групу утворюють так звані , що стоять посередині між інтрузивними (§§ 436-439) та ефузивними породами (§§ 449-451). Як відомо з часу прань Гага і Іддінгса (Hague and Iddings, Bullet. Unit. St. geolog Survey 1885, № 17), головна різниця між інтрузивними (або плутонічними) та ефузивними (вулканічними) породами полягає в умовах тверднення: інтрузивні породи тверднули на глибині, надзвичайно повільно і під великим тисненням горішніх порід, а ефузивні — розмірно швидко, на поверхні землі, під тисненням тільки одної атмосфери; таким чином головна різниця між цими категоріями порід є не у матеріялі (себ-то магмі), а в батрологічних умовах тверднення, — вона є функцією тиснення й швидкости тверднення (див. ще Zirkel, Lehrbuch der Petrographie, Bd. I, 1893, стор. 637). Що-до жилавих порід, то в цій формі уложення трапляються як інтрузивні, так і ефузивні породи; для інтрузивних порід жили є лише апофізи великих плутонічних інтрузій, а для ефузивних порід жили являються каналами на шляху до поверхні; тим жилові породи наближаються до ефузивних порід, але здебільшого жилові породи мають структурні властивості плутонічних порід і ніколи не мають туфів. — В описуваному просторі жилові породи констатовані моїми дослідами у досить багатьох пунктах (див. § 441).

§ 441. Жилові породи, що їх я знайшов на узбережжю ріки Уборти, можуть бути розподілені на три головних групи або відміни: жилові граніти, жилові пегматити і жилові апліти.

Жилові граніти я знайшов у таких пунктах дослідженого мною і описуваного простору: жиловий дрібнозернястий, середньозернястий і грубозернястий граніт серед сірого граніта між слободами Нараївкою та Вірівкою (§ 14); червоний грубозернястий жиловий граніт викрутастими жилами (10-15 сантим. завширшки) серед сірого дрібнозернястого гнейса біля хутора Довгосільського Млина (§ 60); червоний середньозернястий граніт великими жилами у сірому гнейсі (1 — до 4 метрів завширшки), що при звітрюванні гнейса вистають цілими дайками, — на правому березі Уборти і на острові біля села Рудні Бистрої (§ 65); червоний середньозернястий (почасти дрібнозернястий) жиловий граніт серед скель сірого гнейса у селі Каменці, що вистає дайками (2-50 сантим. завширшки і до 30 сантим. заввишки) та переходить в апліт (§§ 247 і 249).

знайшов уперше професор В. Д. Ласкарьов серед гранітів верхів'їв ріки Уборти (§ 8), на південь від слободи Вірівки (§ 14), на південний захід від села Мокляків і в цьому селі — серед сірого дрібнозернястого граніта (§ 16).

в узбережжю Уборти знайдений у таких пунктах: червонуватий апліт серед сірого граніту між селами Ондрієвичами та Непізнаничами (§ 9); ясно-сірий, надзвичайно дрібнозернястий апліт утворює неширокі майже прямовісні жили серед сірого граніта на північний захід від села Рудні Озерянської (§ 146); нарешті, апліт являється відміною червоного жилового граніта у селі Каменці (§ 249).

§ 442. або відслонень описаних вище кристалічних порід дуже різноманітні. По деяких місцях, де ці породи являються на більш-менш значних просторах однорідними (і виявляють приблизно однаковий опір звітрюванню та розмиванню) вони утворюють відокремлені у рельєфі (плоскозгір'я або плато̀); такі високорівні я констатував (на підставі гіпсометричних даних і безпосередніх спостережень — див. № 58, стор. 67-68), наприклад, в таких місцях; у верхів'ях ріки Уборти (уперше встановлено В. Д. Ласкарьовим, § 8); на схід від містечка Емильчина до сіл Степанівки та Солов'їв (§ 17); навкруги сіл Болярки, Стовпинки й Кишина (§ 56); навкруги села Вонячої або Доброволі і по инших місцях сточища річки Зольні (§ 233); місцевість вздовж Біловиж-Собичинської залізниці з пересічним похилом на південь 0,00284 (§ 268); подекуди похили таких високорівень ще більші, наприклад, похил західнього узбережжя ріки Перги я вирахував 0,003 і похил її східнього узбережжя 0,0036 (§ 200). Але і на цих високорівнях поверхня кристалічних порід завсіди буває досить нерівною, розчленованою через денудацію; ще більш нерівною і розчленованою являється поверхня кристалічних порід по усіх инших місцях, де не вирисовуються у рельєфі такі високорівні. Через нерівномірне звітрювання і денудацію в різних пунктах виробляються на поверхні кристалічних порід різноманітні нерівності, що займають більші чи менші простори і набувають різноманітного морфологічного характеру. Взагалі виступи кристалічних порід описуваного простору можна поділити перш за все на дві основні категорії: горбуваті виступи і детритичні виступи (§§ 442-446).

§ 443. виступи у свою чергу природньо розпадаються на такі категорії: банюваті (або-ж стіжкуваті) виступи і грядуваті.

Зацілілі від руйнування через звітрювання і розмивання твердіші частини поверхні кристалічних порід вистають у рельєфі у формі (або більш-менш стіжкуватих) (або відокремлених скель) по таких, наприклад, місцях: у верхів'ях ріки Уборти (згідно з В. Д. Ласкарьовим, — § 8); між Ондрієвичами і Непізнаничами, в урочищах Хуторище, Гора Лисяча, Вершина, (§ 9); в околицях сіл Яблонця, Вірівки (§ 10); у верхів'ях річки Мокришки, в околицях сіл Нараївки, Аполонівки і Анжеліни (§ 11); між селом Нараївкою та слободою Вірівкою (§ 14); між селами Кулешами і Цецилівкою та містечком Емильчином (§ 15), біля сіл Сербів і Середи (§ 19); в урочищу Жалби на південь від села Янчі-Рудні (§ 42) і далі біля цього села (§ 44), між селами Зубковичами і Кишиним та в урочищу Козанин (§ 53); навкруги села Кишина (§ 55), між селами Риковкою, Боляркою і Радовелем (§ 56); на схід від м. Олевська (§ 75); в околицях сіл Тепениці і Рудні Тепеницької (§ 77); на 215-ій і 216-ій верствах Київо-Ковельської залізниці (§ 78); горб „Лиса Гора“ на 213-ій верстві тої-ж залізниці (§ 79); на болоті Пояски (§ 83-84); на 206-ій верстві згаданої залізниці (§ 87); на північ від м. Олевська на правому березі Уборти (§ 90); на схід від села Сущанів, в урочищу Обище (§§ 106, 107, 108); навкруги села Жубровичів (§ 120); на захід від села Рудні Радовельської (§ 122); на 200-ій верстві Київо-Ковельської зализниці (§ 128); у селі Замисловичах (§ 135); на захід і північний захід від села Замисловичів (§§ 137, 138); на узбережжю річки Перги нижче села Рудні Пержанської (§ 169); на схід від села Перги (§ 172); між селами Пергою та Руднею Хочинською (§ 183); на 221-ій верстві Київо-Ковельської залізниці (§ 261); вздовж Біловиж-Собичинської залізниці (§ 269); на лівому узбережжю Уборти між м. Олевськом та селом Сущанами (§ 290); в урочищу Ніжка (§ 307) і по багатьох инших місцях.

Банюваті відокремлені у рельєфі горби граніта порозкидані часом дуже густо на деяких обмежених просторах і мимоволі звертають на себе увагу спостерегача; так, наприклад, на схід від села Перги, на шляху до села Рудні Кованки, банюваті горби трапляються дуже часто, а подекуди дуже близько один від одного (на протязі чотирьох верстов між селом Пергою та урочищем Жухновим по самих боках шляху є 13 таких гранітових горбів); так само на протязі від станції Рудні Радовельської до Олевська (19 верстов) на південь від лінії залізниці є 17 таких горбів (§ 122). Таких прикладів можна навести чимало.